Езотеричні релігійні об'єднання

 

К езотеричним релігійним об’єднанням належать різноманітні течії, які, увібравши в себе езотеричні (гр. esoterikos — таємний, внутрішній) традиції різних епох і народів, а також доробки сучасних езотериків сформували віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, можливість підпорядкування його своїм інтересам. «Теософія», «Братство Грааля», «Реріхівське товариство», Асоціація "Живої етики", «Агні-Йога» виникли на межі XIX—XX ст. як опозиція традиційним східним релігіям. Засновники стверджують, що тільки вони дають надзвичайно глибокі, приховані від "непосвячених" позитивні знання про світ, хоча, при більш детальному знайомстві з ними стає зрозумілим, що багато елементів у цих релігіях є запозиченими та інакше перетлумаченими. 

 

ТЕОСОФІЯ

 

Це — релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога завдяки безпосереднім контактам з надприродними силами. Базується на суб'єктивному містичному досвіді, внаслідок якого людина начебто отримує одкровення Боже, вибудовуючи його у певну систему поглядів, правдивість яких неможливо перевірити. Одна з найпомітніших постатей теософії — уродженка України Олена Блаватська. Сформульована нею у багатотомній праці "Таємна доктрина" специфічна езотерична система претендує на універсальну релігію. Будучи синтезом різних релігійних доктрин (езотеричного буддизму, тибетського ламаїзму, індійського містицизму, кабали, єгипетської та грецької міфологій, спіритуалізму, масонства, тощо), вона прагне розкрити тотожність таємного змісту всіх релігійних символів. О. Блаватська детально схематизує космологічні й антропологічні процеси, подаючи еволюцію Всесвіту, людства відповідно зі східними езотеричними традиціями, які стверджують існування семичленної ієрархії "планів" (рівнів). Християнство сприймається як «хибна релігія, наповнена неправдивими міфами та легендами». Послідовники О. Блаватської, об'єднані у Всесвітнє теософське товариство, воно діє в багатьох країнах, у тому числі й в Україні. В 1995 р. при Київському ліцеї ім. Муравйова-Апостола відкрито Школу теософії.

 

БРАТСТВО ГРААЛЯ

 

Як міжнародний рух виник у Німеччині в 1928 р. Започаткувало його начебто явлене людству Одкровення Св. Грааля, яке отримав Абру-ру-шин (Оскар Ернест Бернхарт (1875—1914). У книзі "У світлі істини" він запропонував релігійне розуміння світобудови, місця і призначення в ній людини, причин духовної смерті, способу переходу в стан апокаліпсису, характеру жіночого і чоловічого начал, їх ролі у творінні тощо. Метою руху є поширення істинного знання, розвиток самосвідомості, особистої відповідальності особи, одухотворення всіх здібностей людини. Організаційно Братство Грааля виникло із зареєстрованого в 1932 р. у Берліні "Натурфілософського Союзу послідовників Грааля", поступово поширюючись в інших європейських країнах. Особливий розвиток рух отримав у 1950 р. з утворенням Міжнародного фонду Одкровення Грааля. Братство має свої круги (філії) в більшості європейських країн, США, Канаді, Австралії.

 

Неоязичництво.

 

Неоязичництво (древнє слов’янське «язик» – народ) представлене сукупністю течій та рухів, які з'явилися внаслідок намагань відродити дохристиянські вірування та обрядовість древніх політеїстичних релігій. До них належать: «Рідна віра», «РУНвіра», «Собор рідної віри», «Ладовірство», «Гновірство», «орантійці» та інші. Діють в Україні. Одні організаційно оформлені, мають певну структуру, інші обмежилися лише обґрунтуванням свого вчення — специфічного язичницького бачення світу, Бога, людини. Окремі громади поширені й в інших країнах, де компактно проживають українці. Деякі зберегли вірність пантеїзму, інші на основі певної модернізації українського язичництва сповідують монотеїзм — вшанування Дажбога. Сучасне відродження язичництва підтверджує, що прадавня віра не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, але частково асимілювалася ним. Рідновірство сьогодні охопило окремі кола національно орієнтованої інтелігенції, яка вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як домінанту відродження українства, і це  незважаючи на жорстокість древніх язичницьких традицій та обрядів (наприклад, жертвоприношення людей).

 

РІДНА ВІРА

 

Рідна Віра – це достатньо самостійний напрям в українському неоязичництві, започаткований у 1934 р. професором В. Шаяном. Вивчаючи етнічну релігію українців до прийняття християнства, елементи якої збереглися в так званому двовір'ї, В. Шаян у книзі "Віра предків наших" пропонує повернутися до батьківської традиції, до коренів української духовності. Осередком Рідної віри українців має стати Орден Бога Сонця, головним лицарем кого вважається сам засновник. Максимально зберігаючи давню українську обрядовість, Рідна віра спрямовує своє вчення на вдосконалення людської особистості, піднесення її національної самосвідомості. Рідновірці вдаються до автентичних язичницьких молитов і співів. Найбільша громада — при Святині Дажбожій у Гамільтоні (Канада). Існує декілька десятків громад в Україні (Києві, Харкові, Чернігові, Львові, Одесі та інших містах і селах).

 

РУНВІРА (РІДНА УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ВІРА)

 

Засновник — Л. Силенко, українець за походженням, який емігрував у США. Вважається посланцем Бога, учителем і пророком, який, реформуючи політеїстичну дохристиянську віру, запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ, стверджуючи, що Бог був явлений українцям під ім'ям Дажбога. Він — свідомість світу, вічна енергія несвідомого і свідомого буття, свята правда. Головні положення РУНвіри викладено в "Святому Писанні" — "Мага Вірі" й катехізисі "Повчання. Пісні. Молитви". Основна культова споруда РУНвіри — собор святої матері України поблизу Нью-Йорка (США). Рунвісти не визнають зображення Дажбога, оскільки він — І Святий Дух, і Воля, і Правда, і Любов, і Милосердя. В РУНвірі відправляють обряди вінчання, освячення дитини, поховання, специфічні молитви і свята. Громади (станиці) є в Америці, Канаді, Англії та інших країнах, де проживають українці. В Україні їх налічується понад 30 громад.

 

СОБОР РІДНОЇ ВІРИ

 

Це — одна з течій українського язичництва, що виникла в 1994 р. на Вінниччині. Послідовники вважають своїми ідейними попередниками В. Шаяна, М. Шкавритка, Л. Силенка, С. Кокряцького, кожний з яких зробив помітний внесок у створення основ Рідної віри, але не зміг повністю здійснити історичного завдання щодо її відродження, їх праці, взаємодоповнюючи одна одну, утворюють цілісне вчення, поширити яке покликаний Собор рідної віри. Його місія зумовлена тим, що Поділля є «серцем України», тут найдовше (до 1620 р.) Болохівські князі боронили «рідну віру» – язичництво. Послідовники цієї течії толерантні щодо інших рідновірівських громад.

 

Синтетичні релігії.

 

Синтетичні або «змішані» релігії у своїх віросповідних догматах та культовій практиці спираються на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення, систему обрядових дійств, церковну організацію, претендуючи при цьому на статус надрелігії, останнього заповіту, вищої істини. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея богообраності їх послідовників. До цієї групи належать: Біле братство, Муніти або Церква єднання (або ще Церква уніфікації), Всесвітня віра Бахаї.

 

БІЛЕ БРАТСТВО (тоталітарний культ)

 

Заснував його у Києві в 1990 р. фахівець у галузі кібернетики Ю. Кривоногов. Має ще одну назву — "ЮСМА-ЛОС", яке розшифровується: ЮС — Юоан Свамі (сам Ю. Кривоногов), МА — Марія Деві (його дружина М. Цвигун), ЛОС — Логос (Ісус Христос). Під аналогічною назвою в 1993 р. Біле братство друкувало газету. Воно проголосило себе надрелігією ("епохальною релігією прийдешнього"). Основні ідеї Біле братство запозичило з різних віровчень, еклектично поєднавши їх сучасною науковою термінологією. Суспільство характеризувало як сатанинське (позначене "числом звіра" 666), якому загрожував кінець (мав відбутися за їх пророкуванням у листопаді 1993 p.). Марію Цвигун було проголошено "Богом Живим Марією Деві Христос" тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі матері, В. Кривоногова — Юоаном Свамі, втіленням Іоана Богослова. Інші проповідники отримали імена біблійних пророків та новозавітних апостолів. Завдяки активній місіонерській діяльності рух швидко зростав за рахунок неосвіченої в релігійному плані молоді. Громади Білого братства виникли в різних регіонах України і поза її межами. Коли діяльність Білого братства стала набирати відверто анти суспільного спрямування (самовільний захват культових споруд, заклики до самоспалення послідовників, використання наркотичних речовин у своїх обрядах), його було заборонено. У 1994—1996 p.p. відбувся суд над його організаторами. Зараз існує потай. 

 

МУНІТИ (ЦЕРКВА ЄДНАННЯ) (тоталітарний культ)

 

Одна з найпоширеніших новітніх релігійних течій, в якій поєднані риси східних релігій і християнства, різних філософських і соціальних вчень. Засновником і керівником церкви є кореєць Сун Міунг Мун. Він стверджував, що до нього прийшов у ведінні сам Христос та доручив закінчити справу об’єднання всіх релігій, а також встановлення миру на Землі. У 1954 р. він заснував "Асоціацію Святого Духа для уніфікації світового християнства". У 1960 р. переїхав до США, де розгорнув активну релігійну діяльність. Головні положення викладено в творах Муна, які заперечують вихідні засади традиційного християнства, пропонують своє прочитання Біблії. Мун проголосив себе та свою дружину Хак Джа Мун "Істинними Батьками", третіми Адамом і Євою, які за дорученням Бога створили "досконалу сім'ю" — джерело спасіння всіх сімей. Людство за їх баченням проходить крізь три епохи: Авраама, Христа та зараз – довершену епоху Муна. Христос, як стверджує Мун, був невдахою, Ісус не зміг виконати своєї місії і тому це зробить Мун. Основні обряди: пиття вина з додаванням крові та шлюб. Члени церкви, які бажають одружитися, мають пройти через відповідний шлюбний обряд. Тільки з благословення самого Муна підбираються шлюбні пари (зазвичай із представників різних рас). У церкві Єднання існує сувора регламентація стосунків, чітка ієрархія. Під егідою церкви діють міжнародні організації: Федерація жінок за мир в усьому світі, Академія професорів "За мир в усьому світі", Міжнародний релігійний фонд, тощо. Церква підтримує понад 200 різних наукових, соціальних, навчальних, гуманітарних та інших проектів, її прибічники є у 160 країнах світу, в тому числі в Росії, Балтії, Україні (з 1991 р. — в Києві, Харкові, Донецьку та інших містах).

 

ІВАНОВЦІ (ЄРЕСЬ ПОРФІРІЯ ІВАНОВА)

 

    Засновник культу «івановців» - Порфирій Корнійович Іванов (1898-1983) змолоду вів дуже сумнівне з моральної точки зору життя (пиячив, бився і навіть відбував покарання у колонії), але у 1933 р. на Чувілкіном бугрі на нього зійшло «просвітлення», яке за словами його послідовників слід сприймати як сходження Святого Духа (третьої особи Святої Трійці у християнстві). Таким чином Іванов став вважатись фундатором нової світової релігії, релігії другого пришестя Бога на землю (для християн – нового Христа, для мусульман – Магді, для буддистів - аватари). Після цього Порфирій отримав нові властивості (виносив жару, холод), та став ближче до природи. Він критикував християнську церкву, говорячи, що там все хибно. Заперечував безсмертя души та існування потойбічного світу (Ада, Рая). Оскільки послідовники вважали Іванова живим богом, після його смерті вони зібрали книгу-заповіт висловлювань вчителя – «Дєтку». В цій книзі записані дванадцять правил життя, які повинен виконувати кожен віруючий, серед них головне – двократне денне обливання холодною водою з призиванням вчителя – Іванова: «Вчитель, дай нам силу, дай нам енергію!» Вони заперечують церковну християнську ієрархію і стверджують, що для спілкування з Богом-Отцем через природу така ієрархія не потрібна – «кожний івановець сам собі поп». Хоча сам Порфирій неодноразово натякав на те, що вважає Ісуса Христа своїм братом, послідовники кажуть, що в них є тільки один посередник та заступник перед Богом-Отцем – «Господь животворний Порфирій Корнійович Іванов»!       

 

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Арутюнов В.Х., Мішин В.М. Релігієзнавство: навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ. – 2001. – 201с.

2. Лубський В.І., Бурлак С.М. Релігієзнавство: підручник. – К.: «Академія», 2000г. – 408с.

3. Осипов А. И. Путь разума в поисках истины. (Основное богословие) – М.: 1999 – 384с.

4. И. А. Козловский. История Религий. - Донецк: «Норд-Пресс», 2004. – 182с.

5. Чернышев В. М. Религиоведение. – К., 2004 – 336с.

6. Буддизм: Словарь /под ред. Жуковской Н. Л./. – М.: «Республика», 1992. – 287с.

7. Мень А. История религии: в поисках пути, истины и жизни. – М.: Мирос, 1994. – 177с.

8. Православие и Западное Христианство: (Сравнительное богословие). – М., 1999. – 175с.

9. Кобзарь С. Почему я не могу оставаться баптистом и вообще протестантом. – Славянск: «Печатный двор», 2001 – 194с.

10. Мак-Дауэлл Д. Обманщики. Во что верят приверженцы культов. Как они заманивают последователей. – М.: «Протестант», 1993. – 223с.

11. Гуревич П. С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. – М., 1985.

12. Чернышев В. М. «Меч обоюдоострый»: уч. пособие по сектоведению. Киев: «Факел Мария», 1994.

13. Коник В. В. Иллюзии свидетелей Иеговы. – М., 1981.

14. Новые религиозные организации России деструктивного и оккультного характера: справочник. Белгород, 1997.

15. Мартин У. Царство культов. – СПб.: «Логос», 1996.

16. Булгаков С. В. Православие, ереси, секты, западные вероисповедания, соборы. – М.: «Современник», 1994.

17. Кураев А. Протестантам о Православии. – М., 1997.

18. Ермшев А. А. Религиоведение: учеб. Пособие. – К., 1999.

19. Баранов И. Г. Верования и обычаи китайцев. – М., 1999.

20. Беленький М. С. Иудаизм. – 2-е изд. – М., 1974.

21. Бонгард-Левин Г. М. Древнеиндийская цивилизация: история, религия, философия. - 3-е изд. – СПб., 2000.

22. Зелинский Ф. Ф. Древнегреческая религия. – К., 1993.

23. Светлов Г. Е. Путь богов: (Синто в истории Японии). – М., 1985.

24.  Матье М. Э. Древнеегипетские мифы. – М., 1996.

25.  Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране: (Историко-этнографический очерк). – М., 1982.

26. Васильев Л. С. История религий Востока. – М., 1999.

27. Климович Л. И. Книга о Коране, его происхождении и мифологии. – М., 1986.

28. Ковальский Я. В. Папы и папство. – М., 1991.

29. Митрохин Л. Н. Баптизм: история и современность. – СПб., 1997.

30. Прохоров И. В. Коран. Перевод смыслов и комментарии. – М., 2002.

31. Очерки по истории западного протестантизма. – М., 1995.

32. Библейская энциклопедия. – М., 1990.

33. В странах ЕС стремительно растет число мусульман // http://www.religare.ru/2_58028.html

34.  90 процентов украинцев назвали себя верующими // http://www.religare.ru/2_63550.html

35.  Многие жители Земли против равенства отношения к представителям разных религий // http://www.religare.ru/2_60365.html