Сторони в договорі (контрагенти)

Договір є угодою двох або кількох осіб про здійснення якої-небудь правової дії або про утримання від здійснення якої-небудь дії. Більшість договорів — двосторонні угоди, в яких дві сторони є контрагентами. Існували також три- і багатосторонні договори, але в римському праві вони зустрічалися порівняно рідко.Договори, в яких одна сторона має тільки право, а інша — тільки обов'язки, називалися односторонніми (наприклад, договір позики), а договори, в яких кожна із сторін мала права і обов'язки. — двосторонніми. Одностороннім називається договір (зобов 'язання), в якому одна сторона має тільки право (і ніяких обоє 'язків), а друга несе тільки обов 'язку (і ніяких прав), наприклад договір позики, а двостороннім — договір (зобов 'язання), в якому кожна із сторін має права і обов’язок, наприклад договір купівлі-продажу.

93. Види договорів.

Існували такі види договорів:

Контракти. Це ті договори, форми яких були передбачені правом (купівля-продаж, найм, позика тощо). Система контрактів була замкнутою. Крім зазначених у ній видів угод, всі інші до контрактів не належали. Угоди, що не були контрактами, юридичного значення не мали. Контракти забезпечувалися судовим захистом.

Пакти. Це неформальні договори (домовленості), тобто ті, що існували за межами кола контрактів. Вони не забезпечувалися судовим захистом і не мали юридичної сили. Укладаючи пакти, сторони покладалися не на норми права, а на совість та моральні якості контрагента. За невиконання пакту сторони не притягалися до юридичної відповідальності. Проте з розвитком господарського обороту суб’єкти вже не могли задовольнитися обмеженим колом контрактів, а тому римляни були змушені визнати за деякими пактами юридичну силу, а тому й надати їм можливість судового захисту.

Контракти, своєю чергою, також поділялися на види:

Вербальні (усні, наприклад, обіцянка посагу).

Літеральні (письмові).

Консенсуальні. Для укладення цих договорів достатньо лише згоди сторін. Передача речі або грошей може відбуватися пізніше (купівля-продаж, найм тощо).

Реальні. Обмежені в часі. Виконувались в момент укладення. Передача речі або грошей відбувалася одразу ж після укладення (позика, застава).

Всі ці групи містили в собі чітко визначені переліки контрактів і контракти не могли переходити з однієї групи до іншої. Але траплялося, що виникали нові види контрактів, і їх необхідно було віднести до певної групи. Таким чином з’являється п’ята група контрактів — безіменні.

Крім поділу договорів на пакти і контракти, вони також класифікувалися як:

Договори суворого права — сторони зобов’язані чітко дотримуватися всіх вказівок договору.

Договори доброї совісті — тут важливішим визнається не те, що сказано, а те, що сторони мали на увазі, коли укладали такий договір.

Договори поділялися на односторонні та двосторонні.

Односторонні — коли одна сторона має тільки права, а інша тільки обов’язки (договір дарування);

Двосторонні — всі сторони мають і права, і обов’язки. Розрізнялися платні і безоплатні договори.

94. Предмет договору.

Договір є угодою двох або кількох осіб про здійснення якої-небудь правової дії або про утримання від здійснення якої-небудь дії. Більшість договорів — двосторонні угоди, в яких дві сторони є контрагентами. Існували також три- і багатосторонні договори, але в римському праві вони зустрічалися порівняно рідко. Предмет договору — яка-небудь дія, бездіяльність або відмова від здійснення дії. Наприклад, сусіди домовили ся між собою, що один з них не буде перед вікнами будинку другого зводити будівлю, аби не закривати світла до його вікон. Договір — це вольовий акт. Він не може виникнути проти волі сторін, проте це саме акт, дія, внаслідок якої виникає зобов'язання, одна із підстав виникнення зобов'язань. Однак не всякий договір породжує зобов'язання, хоча переважна більшість є основою для виникнення зобов'язань.