Види циклічних коливань і методи їхнього регулювання

У самому загальному вигляді циклічність необхідно розглядати як відхилення економіки від стану рівноваги, за умов якого відбуваються певні зміни у механізмі суспільного відтворення. Ці відхилення від стабільних темпів розвитку отримали в економічній науці назву макроекономічної не­стабільності. Зрозуміло, що види відхилень, як і форми прояву нестабільно­сті, різноманітні. Саме тому вчені постійно роблять спроби якимось-чином їх класифікувати, тобто у відповідності з визначеними критеріями виділити види циклічних коливань.

Важливим критерієм класифікації економічних циклів є їхня довго тривалість. Узагальнення практики економічного розвитку ринкових країн за тривалий проміжок часу (останні двісті років) дозволяє перш за все виді­лити цикли ділової активності тривалістю 7-11 років. Їх в економічній літе­ратурі, оскільки економіка зазнає і більш коротких (малих) і більш тривалих (довгих) коливань, називають середніми циклами. Вони особливо рельєф­но виражені в структурі економіки, здійснюють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів і тому їх називають базисними циклами (саме проти них по суті йшла мова у попередньому питанні, коли розгляда­лась структура циклу і були надані характеристики кожної з фаз циклу).

Вперше економічна криза надвиробництва, яка стала відправною точ­кою першого середнього циклу, відбулася в Англії в 1825 році. А потім ци­клічний, хвилеподібний розвиток став характерним для усіх ринкових країн (за період від першої кризи спостерігалося більше двадцяти таких коли­вань). Вчені ретельно досліджують середні цикли. За думкою багатьох із них, базисні цикли пов'язані зі змінами попиту на капітальні блага (засоби праці). Коливання інвестицій, які обумовлені необхідністю поновлення ка­пітальних благ (або, як писав К.Маркс, основного капіталу) є матеріальною основою періодичності середніх циклів. Методами регулювання таких від­хилень економіки від макроекономічної стабільності є методи державного централізованого регулювання.

Антициклічне регулювання економіки являє собою комплекс дій дер­жави, які націлені на зменшення амплітуди циклічних коливань. Воно включає в себе два види економічної політики: 1) політику стримання (її використовують тоді, коли в економіці відбувається підйом і з'являється загроза надвиробництва товарів та послуг, інфляційного зростання цін), осно­вні заходи якої повинні привести до обмеження сукупного попиту, та 2) політику експансії. Останню, навпаки, застосовують тоді, коли в еконо­міці спостерігаються кризові явища і необхідно збільшити сукупний попит. Основними заходами політики експансії є зниження облікової ставки, купі­вля державних паперів на відкритому ринку, зниження норми обов'язкових банківських резервів, додаткові витрати держбюджету, зменшення податко­вих ставок, прискорення виконання інвестиційних програм, підвищення за­робітної плати тощо.

Що стосується малих та довгих циклів, то їхня сутність також ґрунто­вно досліджується вченими і вже досить добре охарактеризована ними. Ко­роткі (малі) коливання тривають 3-4 роки. Їхнє існування пов'язане з від­новленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою цих циклів, як вважають вчені, є процес поновлення споживчих властивостей товару, його "життєвий цикл". Методами регулювання таких циклів є ма­ркетинг і стратегічне планування, які здійснюються окремими суб'єктами ринкового господарства. Періодичність великих циклів (їх ще називають "довгими хвилями" Н.Кондратьєва) складає 40-60 років. Матеріальною ос­новою такої циклічності вчені вважають зміну базових технологій і поко­лінь машин, тобто стрибки у галузі технічного прогресу. Ці цикли, на відмі­ну від середніх, існування яких обумовлено строком служби засобів праці, охоплюють вже увесь технологічний спосіб виробництва. Протягом одного технологічного способу може змінитися декілька поколінь техніки. І тільки тоді, коли в межах цього технологічного способу виробництва вичерпають­ся можливості удосконалення техніки, приходить час нового технологічно­го способу виробництва, початку нової "довгої хвилі". Починається вона в найбільш передових у технологічному відношенні країнах, а потім поступо­во поширюється на інші країни, тобто інтернаціоналізується. Методами регулювання великих хвиль є розвиток міжнародного співробітництва і кооперації праці.