Сутність, показники і види зайнятості. Проблеми зайнятості в Україні

Людські ресурси

Людські ресурси - специфічний і найбільш важливий з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси — це працівники, що мають певні професійні на­вички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише створюють, а і споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується ли­ше трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовува­ти людську працю, потрібно завжди враховувати потреби люди­ни як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особи­стих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.

Однією з передумов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні є врахування інтересів людей в будь-яких діях, спрямованих на підвищення ефективності функціону­вання господарського механізму. Без такого врахування не мож­на досягти підвищення ефективності в широкому (тобто соціаль­но-економічному) розумінні.

Особливого значення грамотне узгодження соціально-еконо­мічних перетворень з потребами і долями людей набуває в наш час в зв'язку з докорінною перебудовою системи суспільних від­носин. Найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціаль­но-трудовій сфері, оскільки стосуються інтересів мільйонів лю­дей і відображаються на результатах економічного розвитку всієї країни. У такій ситуації дуже важливими є також гнучкість і мо­більність, постійна адаптація людей до нових умов економічного розвитку.

Залежно від мети дослідження, людські ресурси характеризу­ються різними соціально-економічними категоріями. Розглянемо основні з них: населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал.

Населення

Населення-це сукупність людей, що проживають на визна­ченій території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Нерідко в цьому ж розумінні в соціально-економічній літературі використовується поняття народонаселення. Населення - це всі люди, незалежно від їх характеристик, тобто це найширше по­няття для означення людських ресурсів.

В той же час населення - це те джерело, той "матеріал", на ос­нові якого утворюються всі інші групи людей (наприклад, еко­номічно активне населення, трудові ресурси). Економісти розгля­дають населення як джерело трудових ресурсів, як носія певних економічних відносин, і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

Чисельність населення України останніми роками постійно ско­рочується (приблизно на 0,4 млн. щорічно починаючи з 1994 р.). Це скорочення викликане, з одного боку, зменшенням чисель­ності народжуваних і збільшенням кількості померлих (щорічне природне зменшення населення перевищує в останні роки 300 ти­сяч осіб), а, з іншого боку - від'ємним сальдо зовнішньої міграції (майже 100 тисяч осіб щорічно). Зменшення чисельності населен­ня України в 90-х роках склало більше 2 млн. чол. Інший тривож­ний показник в динаміці населення - збільшення частки людей пенсійного віку і зменшення частки молоді, що показує процеси старіння населення і зменшує джерела ресурсів для праці.

Міжнародною організацією праці (МОП - спеціалізована установа (нині працює при Організації Об'єднаних Націй (ООН)), утворена в 1919 році, проголосила своєю метою вивчення і покращання умов праці та життя трудящих шляхом розробки конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Місце перебування штаб-квартири — Женева) рекомендована си­стема класифікації, у відповідності з якою населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне. Економічно активне населення, або робоча сила, у відповідності з методикою МОП, - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропонування своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно економічно активне населенню складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чи­сельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чіт­ко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю - це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повно­го або неповного робочого часу, працюють індивідуально (са­мостійно) або у окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнь­ого господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше чотирьох годин (в особистому підсобному гос­подарстві — не менше зо годин) незалежно від того, була це пос­тійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні у визначенні МОП - це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайня­тості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають ро­боти (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протя­гом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї присту­пити, але на даний момент ще не працюють.

Економічно неактивне населення за методикою МОП - це осо­би у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як "зай­няті" або "безробітні". До складу цієї категорії відносяться:

- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форуми навчання;

- особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

- особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

- особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступи­ти до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

- інші особи, які не мають необхідності або бажання працюва­ти, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Трудові ресурси

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ре­сурсів використовується термін "трудові ресурси", що виник в перші роки радянської влади для потреб централізованого уп­равління. В Радянському Союзі окрім права на працю законодав­чо був закріплений обов'язок кожного працездатного громадя­нина працювати "на загальну користь". В таких умовах суворий статистичний облік працездатної о населення, тобто трудових ре­сурсів, (разом з ресурсами природними, фінансовими і матеріаль­ними) був життєво необхідним для централізованого планування адміністративно-командної економіки.

Трудові ресурси - це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.

З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, які вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, які не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття спеціально створене і ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте, як уже зазначалося, продовжує використовуватися і в наш час.

Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття "працездатне населення", "працездатний вік", "працюючі підлітки", "працюючі пенсіонери".

Працездатний вік - поняття узагальнене, а тому дещо умов­не. Воно визначається системою законодавчих актів. Нині в Ук­раїні працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків - 16-59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина по­винна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку,
для чого потрібен час (наприклад, мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує рішення суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну до­помогу по старості. Для деяких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливих умовах праці, або вимага­ють від працівника здібностей, що з віком помітно втрачаються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5-10, а інколи, і більше років. Такі люди звуться "пільговими пенсіонерами". Найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.

Слід зазначити, що в багатьох розвинених країнах законодавчо встановлена верхня межа працездатного віку на 5-10 років вища, ніж в Україні, але і середня тривалість життя там значно перевищує аналогічні показники нашої країни. Відповідно до світової практи­ки межа пенсійного віку для жінок, ніж для чоловіків нижча, хоча всюди середня тривалість життя чоловіків менша, ніж жінок.

Все сказане стосується працездатних, тобто людей, фізично і психічно досить здорових для того, щоб працювати. У той же час, в кожному суспільстві є значний прошарок людей, які є не­працездатними, хоча їх вік працездатний. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на от­римання пенсії незалежно від віку. Кількість і частка інвалідів се­ред населення країни складається під впливом комплексу умов, від яких залежить здоров'я: екологічна ситуація, рівень ма­теріального добробуту (якість харчування, витрата життєвих сил на роботі), доступність і якість медичного обслуговування, без­печність умов праці тощо. Слід сказати, що одним з принципів цивілізованого гуманного суспільства є створення умов для тру­дової самореалізації інвалідів.

Разом з тим, серед людей "непрацездатного" віку є чимала ча­стка працездатних і бажаючих працювати. Працівників, молод­ших працездатного віку, звичайно називають "працюючими підлітками", а старших - "працюючими пенсіонерами". Істо­ричний досвід переконливо доводить, що кількість працівників цих категорій обернено пропорційна рівню добробуту населен­ня. У підлітків і пенсіонерів нижчі вимоги і до змісту праці, і до рівня її оплати, тому вони нерідко знаходять місце роботи навіть в умовах високого безробіття і беруть на свої плечі обов'язок ут­римання інших (часто працездатних, але безробітних) членів сім'ї. Тому в наш час зростає і кількість, і частка працюючих підлітків та пенсіонерів. Проте заради справедливості потрібно сказати, що додатковий заробіток є далеко не єдиною причиною трудової активності, особливо пенсіонерів. Певне значення має також бажаний і звичний ("молодий") спосіб життя, прагнення бути в колективі, почуватися потрібним тощо. Висновок слід зробити такий, що праця підлітків і пенсіонерів може приносити користь і їм самим, і економіці в цілому. Проте з урахуванням особливостей віку ця праця повинна бути організована (пере­дусім державою) так, щоб не завдавати шкоди їх здоров'ю і не за­важати здобути відповідний рівень освіти молоді.

Таким чином, "трудові ресурси" складаються з населення в працездатному віці (крім інвалідів та пільгових пенсіонерів, які не працюють), та осіб країни осіб молодше та старше працездат­ного віку, які працюють.

Як бачимо, в економічній літературі використовуються різні поняття для означення людських ресурсів. Важливо чітко уяснити їх смислове навантаження та межі використання. Поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне на­селення". Реально поняття "трудові ресурси" означає кількість населення, яке фізично здатне працювати. Поняття ж "економічно активне населення" - це та частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати.

Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демокра­тичного суспільства, і в її Конституції проголошена заборона примусової праці, поняття "трудові ресурси" поступово втрачає своє економічне значення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби (в даному випадку - по­питу на працю). Тому нелогічно називати трудовими ресурсами ту частину населення, яку можна залучити до праці лише насиль­но. Реальними людськими ресурсами для праці (і це визнано на міжнародному рівні) є економічно активне, або трудоактивне на­селення. Проте і поняття "трудові ресурси" має право на існуван­ня, оскільки показує максимально можливу (за екстремальних умов) кількість трудоактивного населення.

Відтворення населення

Відтворення населення - це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного оновлення людсь­ких поколінь. У процесі відтворення населення розрізняють види руху населення, типи і режими відтворення.

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) відображають особливості зміни чисельності і складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.

Природний рух населення — динаміка чисельності населення в результаті співвідношення народжуваності та смертності людей.

Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природ­ний приріст або природне зменшення населення. На жаль, ос­танніми роками показники смертності значно перевищували в Україні показники народжуваності, і природне зменшення насе­лення з 1995 року щорічно сягало 300 і більше тисяч чоловік.

Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення на­селення). Такі переміщення викликані різними причинами (полі­тичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють мігра­цію зовнішню, пов'язану із зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією - прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема, значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або навпаки) в пошуках заробітку.

Соціальний рух населення проявляється у зміні освітньої, про­фесійної, національної та ін. структури населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характе­ристиками.

Особливо звертаємо увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені, передусім, економічними чинниками: люди роз­починають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи на­селення взаємозалежні та взаємопов'язані. В сукупності вони виз­начають чисельність і якісні характеристики населення.

В природному русі населення розрізняють типи його відтво­рення: екстенсивний (традиційний) і інтенсивний (сучасний).

Екстенсивний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). в результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чи­сельності населення невисокі, в структурі переважає частка моло­дих людей. Цей тип характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Інтенсивний тип відтворення обумовлений соціально-еко­номічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями ме­дицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жі­нок та іншими причинами, в результаті яких зменшується рівень народжуваності, збільшується середня тривалість життя, зни­жується рівень смертності, зростає частка людей старшого віку в структурі населення.

Розрізняється три режими відтворення населення: розширене, просте, звужене. Розширене відтворення характеризується перева­жанням народжуваності над смертністю та, відповідно, природ­ним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакового рівня на­роджуваності і смертності. Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсо­лютне зменшення кількості населення, що ми і спостерігаємо за­раз в Україні.

Особливості історичного розвитку України сильно вплинули на динаміку чисельності всього населення і, зокрема, ресурсів для праці. В XX столітті життя всіх поколінь і практично кожної лю­дини було стривожене і погіршене тяжкими драматичними подіями, такими як перша і друга світові війни, індустріалізація, колективізація, голодомори, масові репресії, участь у військових конфліктах (зокрема, в Афганістані), чорнобильська трагедія, гли­бока криза 90-х років. В результаті не лише гинули або ставали інвалідами тисячі і навіть мільйони молодих здорових людей, але і різко зменшувалася народжуваність, деформувалася статево-віко­ва структура населення. Тому відтворення населення і ресурсів для праці в Україні відбувалося і відбувається не рівномірно, а "хвиле­подібно": певні підйоми змінюються глибокими падіннями.

Відтворення ресурсів для праці

Відтворення ресурсів для праці - це процес постійного і безпе­рервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

Оскільки ресурси для праці є частиною населення, то і відтво­рення ресурсів для праці відображає стан і характер відтворення населення, як частина цілого. Динаміка чисельності населення визначає динаміку чисельності економічно активного населення, але ця залежність не проста. Збільшення (зменшення) чисельності населення приводить до збільшення (зменшення) чисельності трудоактивного населення лише за інших однакових умов, а в ре­альному житті, під дією різноманітних причин ці зміни відбува­ються не одночасно і не в однаковому масштабі.

Наприклад, народження дітей збільшує кількість населення одразу, а кількість ресурсів для праці — лише через 15-20 років, і то за умови, що ці люди стануть економічно активними. Смертність непрацездатних людей зменшує кількість населення, але не змінює ресурси для праці. Так, за незмінної кількості насе­лення ресурси для праці можуть значно збільшуватися (зменшу­ватися) за рахунок зростання (спадання) трудової активності на­селення внаслідок зміни рівня життя.

У відтворенні ресурсів для праці, як і у відтворенні всього на­селення, також виділяють види руху, типи і режими.

Природний, міграційний і економічний рухи населення впли­вають на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціаль­ний - на якісні. Кожен вид руху визначається дією численних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є одним з основних макроекономічних показників для будь-якого суспільства або держави.

Типи відтворення ресурсів для праці порівняно з типами відтво­рення населення, хоча і називаються однаково, мають різне смис­лове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці оз­начає зміну їх чисельності без зміни якісних характеристик еко­номічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов'я­заний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров'я та розумових здібнос­тей тощо, що означає нарощення трудового потенціалу.

Трудовий потенціал суспільства

Ми розглянули, в основному, кількісні показники, що харак­теризують людські ресурси суспільства. Проте в залежності від багатьох обставин можливості людських ресурсів як фактору економічного розвитку можуть бути більшими або меншими за тієї ж кількості трудоактивного населення.

Трудовий потенціал - це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення.

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємст­ва, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з ба­гатьох компонентів, головними з яких є здоров'я; освіта; професіоналізм; моральність; умотивованість; вміння працювати в колективі; творчий потенціал; активність; організованість; ресур­си робочого часу та ін.

На рівні суспільства ці компоненти можна приблизно оцінити певними узагальненими показниками. Здоров'я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за віковими групами в залежності від різних причин, розміром та часткою витрат на охорону здоров'я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю; відно­шенням до інвалідів, дітей, престарілих; показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються в темпах науково-технічного прогресу в країні; дохо­дах від авторських прав; кількості патентів та міжнародних премій і т. ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства; обов'язковістю дотримання законів і угод; стабільністю політичної ситуації; якістю доріг та громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характе­ризується середньою кількістю років навчання в розрахунку на одну людину; часткою витрат на освіту в державному бюджеті; доступністю різних рівнів освіти і т.п. Ресурси робочого часу оці­нюються кількістю працездатного населення; кількістю і часткою зайнятих; рівнем безробіття; кількістю відпрацьованих людино-днів за рік тощо. На жаль, більшість цих показників за роки кри­зи значно погіршилася в Україні.