Безробіття
Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена перевищенням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулом трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, проте соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.
За українським законодавством безробітними визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскільки велика частка безробітних такими не вважаються, оскільки вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.
Кількість безробітних - це абсолютний показник безробіття, що показує його розміри. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення - це відносний показник безробіття, що показує його поширеність і називається рівнем безробіття:
|
|
Рб = (Б ÷ Еа) 100%
Види безробіття
У вивченні явища і проблем безробіття велика увага приділяється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.
Попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, що створюються цією працею. Оскільки з часом структура споживчого попиту змінюється, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні професії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, повільніше, ніж робочі місця, реагують на технологічні зміни (хоча б тому, що оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки спеціаліста потрібно декілька років). В результаті структура пропонування праці не відповідає структурі попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду відноситься також безробіття, пов'язане з територіальною відірваністю робочого місця і працівника, що міг би на ньому працювати. Структурне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття полягають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності робочої сили. Слід зазначити, що від ефективності вирішення вказаних проблем залежатимуть терміни перебування працівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття присутній у динамічній економіці завжди.
|
|
Як відомо, одним з принципів соціально орієнтованої ринкової економіки є свобода вибору працівниками роду діяльності і місця роботи, то в кожен певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить, або вперше обирають роботу, зважуючи це важливе рішення, або підшукують роботу в зв'язку з закінченням терміну контракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називається фрикційним, оскільки відображає "неповороткість" ринку праці у зведенні вакантних робочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнення в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачувану і продуктивнішу роботу, що підвищує і їх добробут, і збільшує користь для суспільства.
Рівень структурного і фрикційного безробіття разом, за визнанням більшості економістів, складає природний рівень безробіття. Фрикційне безробіття є результатом динамічності ринку праці, структурне - виникає з причин територіальної або професійної невідповідності попиту та пропонування на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття - це той мінімальний рівень в суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості. Його рівень постійно зростає в розвинених країнах, оскільки загальний високий рівень життя дає працівникам більше економічної свободи, включаючи і можливість довше перенавчатися або міняти роботу. Нині цей рівень коливається в різних країнах від 3 до 7%.
В умовах економічного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропонування праці збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається кон'юнктурним або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші два види безробіття викликані невідповідністю і "незнайденістю" робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, що викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць за значної кількості безробітних. В періоди економічних криз рівень циклічного безробіття нерідко перевищує 10%, що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-політичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою.
Ще один вид безробіття - сезонне - викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове виробництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в "сезон" змінюється простоями в інший час. Тобто спочатку працівники масово набираються, потім - масово звільняються. Це безробіття простіше, оскільки воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і, в принципі, можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця.
|
|
Такий вид як приховане безробіття ми проаналізували в попередньому параграфі.
Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо за такого скорочення роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, проте це призводить до виникнення часткового безробіття, проблемами такого безробіття є, як правило те, що неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя і утримання сім'ї, в результаті чого активно шукається інша робота або підробітки, збільшуючи пропонування на ринку праці. Вирішити проблему можна, якщо офіційно визнати часткове безробіття, і, відповідно, виплачувати частковим безробітним допомогу в зв'язку із втратою частини заробітку. Але таке рішення вимагає додаткових бюджетних асигнувань, яких завжди недостатньо, а в час кризи і поготів.
Деякі автори виділяють також поняття добровільного безробіття, але ми вважаємо його нелогічним, оскільки за добровільної зайнятості людина, що не хоче працювати, не може вважатися безробітним. В протилежному випадку до добровільних безробітних можна було б зарахувати всіх непрацюючих працездатних людей, оскільки теоретично кожен погодився б працювати в хороших умовах за певну привабливу для нього зарплату.
Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття. Згідно законуОукена щорічний приріст реального валового національного продукту (ВНП) приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 процентних пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 процентний пункт. Аналогічно, скорочення реального ВНП на 2 процентних пункти збільшує кількість безробітних на 1 процентний пункт. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1 процентний пункт над природним рівнем до втрат ВНП на 2-2,5% порівняно з потенційним.
|
|
Таким чином, із закону випливає, що для утримування норми безробіття на попередньому рівні необхідні певні темпи приросту ВНП. Оскільки продуктивність праці постійну зростає, то щоб зайняти наявну кількість працівників, за інших однакових умов слід розширювати виробництво. Отже, щорічно певна частина реального ВНП повинна використовуватися для створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття.
Допомога по безробіттю
У відповідності з Законом України "Про зайнятість населення" держава сприяє незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата стипендій в період професійної підготовки або перепідготовки і включення цього періоду до загального і безперервного трудового стажу; в)виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю; г) надання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Право на допомогу по безробіттю мають громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними, які не мають інших передбачених чинним законодавством доходів, що перевищують розмір мінімальної заробітної плати. Розміри і порядок виплати цієї допомоги регулюються Законом України "Про зайнятість населення".
Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП) перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920-1930-х років, поширення новаторських ідей Дж.М.Кейнса про роль трудового фактора в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання в сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.
Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості, оскільки, без її вирішення не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. Програми зайнятості можна розділити на групу активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи відносяться:
- програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі, субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;
- програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми само зайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю або на основі соціальної допомоги (одноразова виплата, що дорівнює одно- або дворічній величині сумі допомоги). Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;
- програми безпосереднього створення нових робочих місць в державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для адаптації безробітного в соціально-трудовій сфері, отримання нових навичок, збагачення свого людського капіталу і мати більше шансів знайти постійну роботу.
До групи пасивних підпрограм відносяться програми надання допомоги всіх видів в зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або перед-пенсію - оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).
Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг щодо виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і зменшення рівня оподаткування за створення нових робочих місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування неконкурєнтоздатних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пироги по оподаткуванню прибутку. Найчастіше вони спрямовані на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, спрямованих на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.
Найбільш ефективною політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, розуміючи це уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників у відповідності до сучасних вимог економіки і була б здатною швидко і ефективно перенавчати безробітних. У багатьох країнах держава здійснює пряме цільове фінансування центрів професійної підготовки та перепідготовки на підприємствах дотації держави у розмірі 50-80% витрат. Поширеною є практика, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.
Існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам перед пенсійного віку у розмірі 50% витрат роботодавця на ці цілі протягом 3-6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили. Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.
Фінансові штрафи застосовуються під час використання такого адміністративного заходу як квотування робочих місць для інвалідів і інших неконкурєнтоздатних категорій працівників. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.
Розглянуті заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке є виваженим і програмно-плановим, ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, впливаючи на ефективність підприємницької діяльності.
Питання для самоконтролю
1. Які поняття використовуються економічними науками для характеристики людських ресурсів?
2. В чому полягає специфіка людських ресурсів порівняно з іншими чинниками економічного розвитку?
3. Які категорії населення відносяться до "економічно неактивного"?
4. Чому поняття "трудові ресурси" втрачає свою актуальність?
5. Що таке відтворення населення і якими видами руху населення воно характеризується?
6. Чим відрізняються різні типи і режими відтворення населення?
7. Який взаємозв'язок між відтворенням населення та відтворенням ресурсів для праці?
8. Що таке трудовий потенціал? Які складові його обумовлюють?
9. Проаналізуйте, як змінюється трудовий потенціал України останнім часом. Чому?
10. В чому полягає соціально-економічна суть зайнятості?
11. Що означає повна зайнятість в демократичному суспільстві?
12. Охарактеризуйте види зайнятості. Як Ви розумієте раціональність зайнятості?
13. Якими показниками можна на макрорівні оцінити рівень ефективності зайнятості?
14. Які принципи, стратегічні та тактичні цілі державної політики України в сфері зайнятості?
15. Яким, на Вашу думку, має бути соціальний захист населення й в трудовій сфері з боку держави?
16. Проаналізуйте можливі шляхи розв'язання основних проблем зайнятості в Україні.
17. Які види безробіття Ви знаєте? Які з них потребують особливої уваги? Що таке природний рівень безробіття?
18. Проаналізуйте причини безпрецедентного зростання прихованого безробіття в пострадянських країнах.
19. Як оцінюються втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття?
20. Оцініть міжнародний досвід регулювання зайнятості з точки зору доцільності його застосування в Україні.
Фінансова система.»
Необхідно знати: суть фінансової системи та її складові, державний бюджет та його функції, дефіцит державного бюджету, державний борг, суть та функції податків, принципи оподаткування, класифікація податків.
Необхідно вміти: аналізувати підсумки виконання державного бюджету України за попередній рік.
План
1.Фінансова система країни та її структура.
2.Державний бюджет та бюджетна система.
3.Сутність та функції податків. Принципи оподаткування. Класифікація податків.