Оцінка інвест ПП за неформал критеріями

Системи пріоритетів застосовується при виборі П фірмою-інвестором: суспільна значущість П; вплив на імідж компанії-інвестора; відповідність меті інвестора; ринковий потенціал продукту, що створюється; відповідність фінан та організаційним можливостям інвестора; екологічність та безпечність П; рівень ризику; відповідність нармативно-правового середов реалізації П.

Групи критеріїв відбору ПП: зовніш та еколог (правова забезпеченість П, реакція громадської думки на здійснення П, наявність шкідливих продуктів та виробничих процесів, вплив П на рівень зайнятості); критерії реципієнта, що здійснює П (якість керівного персоналу, компетентність, навички управління, дані про фінан спроможність, стабільність фінан історії, дані про потенціал росту); науково-технічні; фінан (очікувана норма чистої теперішньої вартості, внутрішня норма доходності, строк окупності, стабільність надходження доходів від П, можливість використання податкових пільг, фінан ризик); виробничі (доступність сировини, матеріалів, додаткового устаткування, наявність виробничого персоналу, можливість використання відходів виробництва) Ринкові ( відповідність проекту потребам ринку, оцінка ймовірності комерційного успіху,еластичність ціни на продукцію) Регіональні (ресурсна можливість регіону, міра соціальної нестабільності).

31.

Досить поширеною є думка, що важливим показником проек­ту є обсяг продажу або виручка від реалізації. Коли аналізують можливості випуску нового продукту або освоєння нового ринку, дуже важко точно передбачити, який обсяг продукції можна про­дати. З цієї причини обсяг продажу аналізується ретельніше, ніж Інші показники.

Аналіз беззбитковості є популярною методикою, яка широко використовується для аналізу співвідношення між обсягом про­дажу та прибутковістю. Усі показники беззбитковості мають спіль­ну мету: необхідно отримати відповідь на запитання, наскільки погано повинні йти справи з продажем товару, щоб проект почав завдавати збитків.

При обговоренні беззбитковості проекту розуміння різниці між постійними та змінними витратами, а також можливості управлін­ня ними є дуже важливим для прийняття проектних рішень.

За визначенням змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу випуску і дорівнюють нулю, якщо обсяг випуску дорів­нює нулю.

Наприклад, прямі витрати праці та витрати матеріалів завжди належать до змінних витрат. Це легко пояснити, бо якщо завтра припиниться виробництво, то витрати на працю та матеріали бу дуть відсутні. Припустимо, що середні змінні витрати (змінні ви­трати на одиницю продукції") мають постійну величину. Це озна­чає, що загальні змінні витрати дорівнюватимуть витратам на одиницю, помноженим на кількість продукції. Інакше кажучи, співвідношення між загальними змінними витратами (VC), ви­тратами на одиницю продукції (v) та кількістю продукції (Q) мо­же бути виражено як:

Постійні витрати не змінюються протягом певного періоду часу.

Тобто, на відміну від змінних витрат, вони не залежать від об­сягу продукції, яка виробляється протягом певного періоду часу (в усякому разі, від обсягу продажу продукції певного асортименту).

Наприклад, орендна плата за використання виробничих потуж­ностей або заробітна плата президента компанії належать до постійних витрат (в усякому разі, протягом певного періоду часу).

Звичайно, постійні витрати не є постійними назавжди. Вони є постійними тільки протягом певного періоду, скажімо кварталу. За цей час може закінчитися строк дії лізингової угоди або керів­ники підуть на пенсію. До того ж будь-які постійні витрати мож­на коригувати. їх навіть можливо уникнути, якщо проходить до­статньо часу. Таким чином, у довготривалому періоді всі витрати є змінними.

Загальні витрати (ТС) для даного обсягу виробництва продук­ції є сумою змінних витрат (VC) та постійних витрат (FC):

32.

Цілі аналізу беззбитковості:

- оцінка структури затрат за П та можливість управління цією структурою

- визначення раціональності обраного масштабу та можливості скорочення обсягів виробництва

- оцінка передбачуваної ціни на П з тими цінами, які можуть скластися на ринку

- визначення запасу фінан міцності

ТБ – такий обсяг випуску, при якому компанія не отримує прибутків, але й ненесе збитків (чистий прибуток за П дорівнює нулю), тобто дохід від продажу дорівнює затратам виробництва або ж результат від реалізації після покриття змінних затрат достатній для покриття постійних витрат.

Бухгалтерська ТБ визначається шляхом прирівнювання чистого прибутку до нуля. Операційний грош потік при цьому дорівнює амортизації.

Досягнення фінан ТБ дозволяє покрити не тільки операційні витрати, але й досягти певного рівня доходу, що дозволяє задовольнити потреби інвесторів. П у фінан ТБ має період окупності, який точно дорівнює життєвому циклу П, негативну чисту теперішню вартість та нульову внутрішню норму доходності.

Готівкову ТБ можна визначити, якщо операційний грош поток дорівнює нулю. П у ГТБ ніколи не окупається. Його чиста теперішня вартість негативна, і дорівнює сумі початкових витрат.

33.

Розрахунок точки беззбитковості є лише одним з інструмен­тів, які застосовуються в процесі аналізу проектів. Врешті-решт, більшого значення набувають грошові потоки, ніж бухгалтерсь­кий прибуток. Тому, наприклад, якщо обсяг продажу є важливою змінною, необхідно знати більше про залежність грошових пото­ків від обсягу продажу, а не тільки точку беззбитковості. Для цього проілюструємо залежності між операційними грошовими потоками та обсягом продажу. Для спрощення аналізу не брати­мемо до уваги вплив податків на розрахунки.

Припустимо, корпорація «Водний шлях», яка виробляє човни, розглядає проект випуску нової моделі човна класу «Марго». Ціна продажу дорівнюватиме 40 000 грн. за одиницю. Змінні витрати становитимуть близько половини ціни, або 20 000 грн. на одини­цю, постійні витрати — 500 000 грн. на рік. Сума інвестицій, не­обхідна для впровадження проекту, сягає 3 500 000 грн. Протя­гом п'яти років терміну служби обладнання ця сума буде повністю амортизована за методом лінійної амортизації. Ліквіда­ційна вартість дорівнює нулю, і змін у величині необхідних обі­гових коштів не передбачається. Необхідна ставка дохідності за новим проектом — 20%.

На основі ринкових досліджень та минулого досвіду «Водний шлях» прогнозує продаж 425 човнів за п'ять років, або 85 човнів на рік. Незважаючи на податки, чи повинен цей проект бути схвалений? Без урахування податків, операційні грошові потоки за проек­том становитимуть:

операційний грошовий потік = чистий прибуток + амортизація -- податки = (TR - VC - FC - D) + D - 0 = 85 • (40 000 - 20 000) -500 000 = 1 200 000 грн. за рік.

Оскільки значення фактора теперішньої вартості ануїтету при ставці 20% дорівнює 2,9906, то NPV = - 3 500 000 + 1 200 000 х х 2,9906 = 88 720 грн. Отже, за відсутності додаткової інформації проект має бути схвалено.

Для більш уважного розгляду цього проекту необхідно з'ясувати кілька питань. Одне з них: скільки човнів має продати «Водний шлях» для покриття бухгалтерських витрат. Якщо компанія досягне беззбитковості виробництва, якими будуть грошові потоки від прое­кту? Якою буде дохідність інвестицій у цьому випадку?

До вирахування постійних витрат та амортизації «Водний шлях» отримує 40 000 - 20 000 = 20 000 грн. від кожного проданого човна (виручка мінус змінні витрати). Амортизація становить З 500 000: 5 = 700 000 грн. на рік., постійні витрати разом з амор­тизацією — 1,2 млн гри., тобто компанії необхідно продавати (FC + D) І (Р - v) = 1,2 млн грн.: 20 000 грн. = 60 човнів на рік для досягнення беззбитковості виробництва. Це на 25 човнів ме­нше ніж прогнозований обсяг збуту. Якщо, припустимо, «Водний шлях» впевнені у своїх прогнозах з точністю, скажімо, до 15 чов­нів, можна майже спокійно сказати, що прибуток від інвестицій не буде нижчим від точки беззбитковості.

Для розрахунку грошових потоків компанії в цьому випадку потрібно пам'ятати, що при рівні продажу 60 одиниць чистий прибуток дорівнюватиме нулю. Як було розглянуто в попере­дньому розділі, операційні грошові потоки за проектом дорів­нюють чистому прибутку плюс амортизація; тобто в точці безз­битковості грошові потоки практично дорівнюють амортизації, або 700 000 грн. у нашому прикладі.

Треба відзначити як негативний фактор те, що проект, по яко­му виручка тільки покриває витрати, має NPV з від'ємним знаком і нульову внутрішню ставку дохідності. Для нашого проекту по виробництву човнів той прогноз, що ми майже напевно покриємо наші витрати за проектом, може задовольняти до тих пір, доки обмежений «ризик програшу» (потенційних збитків). Для того, щоб дізнатися, чи є проект прибутковим, необхідно провести по­дальші розрахунки.

Для проекту компанії «Водний шлях» загальна залежність (у тис. грн.) між операційними грошовими потоками (OCF) та обся­гом продажу є такою:

OCF = (Р-v) * Q-FC=(4Q-2Q) Q-500 =-500+ 20 Q.

Це рівняння означає, що залежність між операційними грошо­вими потоками і обсягом продажу виражається прямою лінією з тангенсом кута нахилу 20° і перетином з віссю Y в точці, яка від­повідає значенню 5 000 грн. Підставивши довільні значення у формулу, отримаємо такі результати:

Використовуючи дану формулу, можна знайти обсяг продажу (0, необхідний для досягнення будь-якого заданого грошового потоку. Отже, цей підхід є більш загальним, ніж точка беззбитко­вості. Дана формула використовується для визначення точок без­збитковості на рис. 17.

Припустимо, що операційний грошовий потік дорівнює амор­тизації (D), що дасть нам змогу користуватися формулою визна­чення бухгалтерської точки беззбитковості. Для того щоб знайти обсяг продажу, ми підставимо замість OCF суму амортизації (700 грн.) і отримаємо:

Q = (FC + OCF) / (Р - v)= (500 + 700) / (20) = 60.

Для визначення готівкової точки беззбитковості необхідно враховувати тільки значення постійних витрат, а операційний грошовий потік прирівняти нулю. Тому підставимо у формулу нуль замість OCF:

Компанія «Водний шлях» має таким чином продавати 25 чов-нїв для покриття 500 грн. постійних витрат. Як показано на рис. 17, це значення відповідає точці, в якій пряма операційного грошового потоку перетинає вісь абсцис. Зверніть увагу, що над­ходження від проекту в точці беззбитковості тільки покривають постійні витрати за цим проектом. У такій ситуації проект не приносить ніякої віддачі, тобто сума збитків дорівнює сумі початко­вих інвестицій.

Фінансова точка беззбитковості надзвичайно цікавить фі­нансового менеджера. Вона враховує величину постійних витрат і щорічні ануїтетні платежі, що дають змогу повернути суму ін­вестицій у майбутньому. Розрахунки дозволяють визначити, яким має бути операційний грошовий потік, щоб NPV-Q. Припустимо, «Водний шлях» очікує 20% прибутковості на свої 3500 тис. грн. інвестицій. Скільки човнів мають вони продати для досягнення точки беззбитковості?

Тривалість життєвого циклу проекту становить 5 років. Про­ект має нульову NPV, коли теперішня вартість операційних гро­шових потоків дорівнює 3500 тис. грн. інвестицій. Оскільки гро­шовий потік щорічно один і той самий, рівняння може бути просто розв'язане, якщо ми представимо невідому величину як простий ануїтет. Фактор теперішньої вартості ануїтету за п'ять років при ставці дисконту 20% становить 2,9906, і OCF визначає­ться як: 3500 = OCF • 2,9906. Звідси OCF = 3500 / 2,9906 = 1170.

«Водний шлях» потребує операційний грошовий потік вели­чиною 1170 грн. кожний для досягнення точки беззбитковості. Тепер ми можемо підставити отриману величину OCF у рівняння для визначення обсягу продажу:

Q = (500 +1170) /20 = 83,5.

Таким чином, компанія має продавати 84 човни щороку. Як показано на рис. 17, фінансова точка беззбитковості відносно вище бухгалтерської точки беззбитковості. Так трапляється дуже часто. Крім того, розглянутий вище проект має суттєвий ступінь передбачуваного ризику. Фірма планує виробляти 85 човнів на рік, але 84 човни необхідно виробляти для забезпечення необхід­ної прибутковості проекту. Загалом, майже немає сумніву, що обсяг продажу за проектом буде нижчим від бухгалтерської точ­ки беззбитковості. Але втім, NPV за проектом може бути величи­ною негативною. Це свідчить про помилковість розгляду тільки бухгалтерської точки беззбитковості при прийнятті рішень.

34.

Операційний ліверидж (OL)– процентна зміна в операційному грошовому потоці відносно процентної зміни кількості проданої продукції.

OL = 1 + FC / OFC, де FC – постійні витрати; OFC – операційний грошовий поток

OL є ключовим показником рівнів беззбитковості продукції. Він свідчить про ступінь залежності П чи фірми від постійних витрат, а його величина – про чутливість операційних грошових потоків до змін в обсязі продажу. Чим вищий OL, тим більша небезпека потенційного ризику. З управлінської точки зору, одним з шляхів подолання непевності для ризикових ПП є утримання OL на можливо низькомі рівні, що дозволяє утримувати точку беззбитковості на мінімальному рівні.

35.

Усі вищеописані дії при розгляді проектних рішень тією чи іншою мірою ігнорували можливість майбутніх управлінських дій. У своїх роздумах щодо цього ми виходили з припущення, що після початку реалізації проекту його основні характеристики не можуть бути змінені. Через це можна сказати, що наш аналіз є статичним (як протилежність динамічному). У реальному житті від того, що може трапиться в майбутньому, залежать можливі зміни проекту. Ці можливі зміни і називають варіантами управ­лінських дій. Існує величезна кількість таких варіантів. Способи виготовлення, реклами, збуту продукції та встановлення ціни на неї можуть змінюватися, і це тільки кілька з можливих видозмін. Різноманітні процедури пошуку відповіді на запитання «А що буде, якщо...» можна розглядати як примітивні шляхи дослі­дження динаміки проекту та визначення варіантів управлінських рішень. У даному разі необхідно розглянути можливі сценарії майбутніх подій та заходи, які потрібно буде вжити у тій чи ін­шій ситуації.

Наприклад, проект приноситиме збитки при рівні продажу 10 000 одиниць продукції. Це дійсно важливо знати, але при цьо­му більш вагомим є намір піти далі І спробувати дати відповідь на запитання: які заходи необхідно вжити, якщо це дійсно трапить­ся? Це називається наслідковим плануванням і має відношення до розгляду варіантів управлінських дій, які не можна точно пе­редбачити наперед. Можна виділити кілька класів подій, які за­слуговують на увагу.

Розширення виробництва, що є одним з тих варіантів дій, які неможливо точно передбачити. Якщо правильно визначено

позитивну NPV проекту, то очевидно, що розгляд даної можливо­сті необхідний. Оскільки проведений статичний аналіз припус­кає, що проект має незмінний масштаб виробництва, практично неможливо збільшити розмір проекту або повторити його для до­сягнення навіть більшої величини NPV.

Наприклад, якщо би попит на продукцію значно перевищив очі­куваний, можна було б розглянути варіант збільшення обсягів виро­бництва. Якщо з будь-якої причини це неможливо, то завжди можна збільшити грошовий потік шляхом підвищення цін. При будь-якій нагоді потенційний грошовий потік виявляється більшим, ніж по­передньо розрахований, бо зростання обсягу виробництва або під­вищення цін не було передбачено. Загалом, оскільки в проведеному аналізі не була врахована можливість розширення виробництва, роз­рахунок NPV проведено невірно (за інших рівних умов).

Відмова від проекту. Варіант скорочення виробництва або навіть повної відмови від здійснення проекту на практиці може виявитися досить реальним. Наприклад, якщо проект не забезпе­чує беззбитковість на основі грошового потоку, це означає, що він не може навіть покрити власні витрати. Кращим виходом з цієї ситуації буде відмова від проекту. Попередній аналіз дискон­тованих грошових потоків проводився на припущенні, що навіть у такій ситуації виробництво не припиниться.

У реальному житті, якщо би попит на продукцію виявився значно нижчим від очікуваного, можна було продати частину об­ладнання або знайти інші способи його використання. Можливо, необхідно змінити дизайн продукції або вдосконалити її яким-небудь іншим способом. Враховуючи, що виконання проекту триватиме певну кількість років, незалежно від того, що може трапитись в майбутньому, можна припустити, що при оцінці NPV допущені помилки.

Очікування. Розглядаючи проект, завжди припускають два варіанти щодо здійснення інвестицій: вони здійснюватимуться або ні. У реальності існує ще одна, третя можливість. Реалізація проекту може бути відкладена, можливо через сподівання на змі­ну умов на сприятливіші. Цей варіант має назву очікування.

Припустимо, що інвестиції становитимуть 120 грн. з довічним грошовим потоком 10 грн. Якщо ставка дисконту дорівнює 10%, тоді NPV дорівнюватиме 10/0,10 - 120 = -20 грн., тобто проект не має бути здійсненим. Однак це не означає, що назавжди треба від­мовитися від нього, оскільки на наступний період відповідна став­ка дисконту може бути змінена. Якщо вона впаде до 5%, то NPV буде 10/0,05 - 120 — 80 грн., і проект вже має право на реалізацію.

36.

У проектному аналізі використовуються орієнтовні розрахун­ки вартості, цін, обсягів продукції і строків для того, щоб перед­бачити майбутні події. Якою б не була якість орієнтовних розра­хунків, майбутнє завжди залишається невизначеним. Рішення про вклад капіталу, засноване на майбутніх витратах і прибутках, має певну міру невизначеності, яку не можна не брати до уваги. Елементи невизначеності, пов'язані з проектом, повинні бути оцінені так, щоб зробити мінімальним вплив можливих несприят­ливих подій у майбутньому.

Певна кількість параметрів, яка використовується для обчис­лення вартості капіталовкладень, поточних витрат, обігового ка­піталу для розрахунку фінансової та економічної ефективності проекту, вимагає визначення часових меж виконання проекту і стадій його виконання. УсІ ці ключові елементи є вирішальними для успішного завершення проекту, а кожний елемент — предме­том невизначеності.

Наприклад, витрати на будівництво можуть перевищувати бюджет, реалізація проекту зайняти часу більше, ніж запланова­но, витрати на реалізацію проекту можуть несподівано збільши­тися або зменшитися. Випуск готової продукції не завжди збігає­ться з планами. Вимоги або смаки споживача можуть змінитися, рівні загальних цін коливатися, темпи виробництва прискоритися або уповільнитися, ніж очікувалося. При оцінці проекту ці неви­значеності можуть бути опрацьовані формально за допомогою рі­зних форм аналізу.

Різниця між ризиком та невизначеністю полягає в тому, що особа, яка приймає рішення, має різні уявлення про ймовірність очікуваних подій. Тому ризик присутній тоді, коли ймовірність можна визначити на підставі попереднього періоду, невизначе­ність існує у той час, коли можливість наслідків визначається суб'єктивно, оскільки дані відсутні.

Під ризиком у проектному аналізі розуміють ймовірність визначеного рівня втрат фірмою частини своїх ресурсів або недоотримання доходів, або появу додаткових витрат при реа­лізації проекту. В аналітика зацікавленість викликає не тільки можливість настання несприятливих, але й сприятливих подій. Тому, якщо термін «ризик» вживається стосовно проекту, то тут повинні бути розглянуті обидві можливості: і збитків, і прибутку, що виникають з обставин невизначеності, пов'я­заних з виконанням проекту. Досвідчений аналітик намагаєть­ся оцінити обставини невизначеності і міру їх позитивного чи негативного впливу на реалізацію проекту, а також те, чи яв­ляються ці обставини невизначеності внутрішніми або зовніш­німи щодо проекту.

Прийняття рішення за наявності обставин невизначеності є спірним. Тут можливі різні підходи. Найбільш ефективними ме­тодами аналізу обставин невизначеності є аналіз чутливості та аналіз міри ризику.

У сьогоднішніх умовах розвинутої ринкової економіки аналіз фінансів звичайно зосереджується навколо визначення міри ри­зику при інвестиціях або прибутку. Існує співвідношення між мірою ризику і прибутком, яке зазвичай точно визначає, що інвестиції, при яких очікується великий прибуток, неминуче підлягають високому ступеню ризику. Тут треба мати на ува­зі, що при виборі інвестицій чим більшою мірою з проектом пов'язаний усвідомлений ризик, тим більшим буде прибуток, що компенсує цей ризик. Таке співвідношення має вирішаль­не значення при прийнятті рішення про вклад капіталу. Ризик як зворотну сторону фінансової винагороди не можна не бра­ти до уваги.

Ризик існує незалежно від того, якими будуть наслідки: не-визначеними чи невідомими. Деякі види діяльності прийнято, вважати більш ризикованими, ніж інші. Вкладник часто усвідо­млює, що, роблячи вклади, він наражається на ризик отримати невеликий прибуток або зазнати збитків, або рух ліквідності ви­явиться меншим за очікуваний і розцінюватиметься як відносно «ризиковане». З іншого боку, якщо інвестор впевнений у ре­зультаті проекту, то він може передбачити, чи є ризик, чи його взагалі немає.

Таким чином, якщо міра досягнення результату може коли­ватися у певних межах- такі дії повинні розглядатися як ризи­ковані. Чим вищим є ступінь непередбаченості дій, тим біль­ший ризик.

Проектний аналіз бере до уваги можливість існування ризи­ку. Розрізняють два його види, пов'язані з підготовкою і реалі­зацією проекту, — систематичний і несистематичний. Систе­матичний ризик належить до зовнішніх факторів, пов'язаних з проектом, таких як стан економіки в цілому, і перебуває поза загальним контролем над проектом. Прикладами систематич­ного ризику є політична нестабільність, зміни умов оподатку­вання, фактори, пов'язані з діями держави. Інші види система­тичного ризику відображають вплив факторів конкурентного середовища, у тому числі загального ринкового попиту, рівня конкуренції і цін на сировину і робочу силу в галузі. Дані фак­тори повинні розглядатися, тому що проект замалий, щоб впливати на зміну цих факторів.

Несистематичним ризиком є ризик, що безпосередньо сто­сується проекту. Рівень рентабельності виробництва, період по­чатку будівництва і сам процес будівництва, вартість основного капіталу і продуктивність — все це є видами несистематичного ризику. Інші види включають зовнішні фактори, які можна конт­ролювати або на які можна впливати у межах проекту. Це — за­робітна плата персоналу проекту, ціни збуту продукції проекту, ціни постачальників на сировину і навіть урядові податки, такі як митний та акцизний збір тощо.

Для того щоб оцінити міру несистематичного ризику, аналітик повинен знайти відповідь на такі запитання:

• чи існує невизначеність стосовно розрахунку часу і вели­
чини руху ліквідності, пов'язана з політичною нестабільністю;

• чи існує можливість того, що рух ліквідності може бути ме­
ншим за очікуваний через зміни в ефективному ринковому попи­
ті на готову продукцію.

Експерт повинен вивчити ці фактори або зробити орієнтовні розрахунки рівня їх впливу на реалізацію проекту. Щоб оціни­ти несистематичний ризик, експерт повинен мати відповідні дані. Для реалізації нового проекту було б корисним ознайо­митися з досвідом інших фірм цієї галузі, їх фінансовими зві­тами, історією, практичною діяльністю та ін. Можливо прово­дити аналіз ринку і нових технологій, вивчення постанов уряду і можливостей сприятливих змін. Проте часто експерту може знадобитися орієнтовна оцінка мінливості цих факторів та їх вплив на проект.

Сучасна практика розрізняє й інші класифікаційні ознаки проектних ризиків. За тривалістю дії ризики можуть бути ко­роткостроковими, тобто пов'язаними з фінансовими інвести­ціями, що впливають на ліквідні позиції фірми, або довгостро­ковими, що виникають при виборі напряму інвестування. За мірою впливу на фінансовий стан фірми розрізняють ризики допустимі (пов'язані із загрозою певної втрати прибутку), критичні (пов'язані з можливою втратою очікуваної виручки) і катастрофічні (що виникають при втраті всього капіталу фір­ми і супроводжуються банкрутством).

За можливістю усунення ризики поділяють на недиверсифі-
ковані, що не підлягають усуненню, і диверсифіковані, для яких
існують можливі шляхи подолання.                                                                                                                                -'''

За мірою впливу на зміну реальних активів фірми можна виділити: динамічні ризики непередбачених змін вартості ос­новного капіталу, що відбуваються внаслідок прийняття відпо­відних управлінських рішень, ринкових або політичних обста­вин, які можуть призвести як до втрат, так і до збільшення прибутків; статичні ризики — це втрати реальних активів внаслідок заподіяння збитків власності через некомпетентність керівництва.

37.

38.

Головний наслідок ризику — перевитрати часу й засобів на його виконання за рахунок підвищення обсягу робіт і тривалості їх виконання за проектом.

Мета аналізу ризику — дати потенційним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат.

Тому аналіз може проводити кожен учасник проекту. Розріз­няють такі види аналізу ризику:

• якісний — визначення показників ризику, етапів робіт, при
яких виникає ризик, його потенційних зон та ідентифікація ризику;

• кількісний — передбачає числове визначення розміру окре­
мих ризиків, а також проекту в цілому.

До якісних методів ризику слід віднести експертний аналіз ри­зиків. Як правило, даний вид оцінки застосовується на початко­вих етапах роботи над проектом. До основних переваг даного ме­тоду належать: можливість оцінки ризику до розрахунків по­казників ефективності, відсутність необхідності у точних пер­винних даних і сучасному програмному забезпеченні, а також простота розрахунків. Однак експертний аналіз ризиків, як і будь-яка експертна оцінка, достатньо суб'єктивний і не завжди дає змогу дати незалежну характеристику події, що аналізується. Процедура експертної оцінки ризику передбачає:

• визначення видів ризику і граничного рівня його припусти­
мої величини;

• встановлення ймовірності настання ризикової події і небез­
печності даного ризику для успішного завершення проекту;

• визначення інтегрального рівня за кожним видом ризику і
вирішення питання про прийнятність даного виду ризику для
учасників проекту.

У разі невеликої кількості змінних і можливих сценаріїв роз­витку проекту для аналізу ризику можна скористатися методом дерева рішень, яке будується на основі виділених робіт (подій), що відображають життєвий цикл проекту, визначають ключові події, що впливають на проект, час їх настання і можливі рішен­ня, які можуть бути прийняті в результаті настання кожного ключового виду роботи з визначення ймовірності їх прийняття і вартості робіт.

За результатами побудови дерева рішень встановлюються ймовірність та ефективність кожного сценарію розвитку проекту, а також інтегральна ефективність самого проекту. Ризик за проектом може вважатися прийнятним у випадку позитивної величини інтегрального показника ефективності проекту, наприклад чи­стої теперішньої вартості. і Як правило, аналіз ризику проводиться кількома методами. І Метою аналізу чутливості, який у літературних джерелах з інженерної економіки і теорії прийняття рішень інколи зустрі­чається під назвою «ранжування параметрів», є використання змін заданих параметрів для визначення життєздатності проек­ту в умовах невизначеності. Експерт розраховує можливу змі­ну кожного фактора або змінної величини, визначає вплив цієї зміни на показник певного рішення і виділяє суттєві фактори або змінні величини для більш поглибленого вивчення. Він ви­значає кількість і вказує на вплив невизначеності та намагаєть­ся виразити математичним способом відношення серед змін­них величин, що складають просування ліквідності і рен­табельність.

Аналіз чутливості надає можливість судити про наслідки не­від'ємної невизначеності в проектах. Зміни можуть відбуватися в фінансових оціночних даних про капітал, тривалість будівни­цтва, вартість сировини та інших витрат, пов'язаних з реалізаці­єю проекту, вартістю збуту, коефіцієнтом завантаження і ціною на продукцію, бо вони не можуть бути передбачені заздалегідь. Ці різні зміни впливають на завершення реалізації проекту. Роз­робка проекту фактично є прогнозуванням розвитку ситуації з проектом.

Проведення аналізу чутливості передбачає розрахунок базової моделі на основі припустимих значень вхідних змінних проекту, для якої визначається величина чистої теперішньої вартості (NPV). Ця величина є основою порівняння з припустимими мож­ливими змінами, які необхідно проаналізувати.

Алгоритм проведення аналізу чутливості передбачає:

• визначення критичних змінних, що впливають на величину
чистої теперішньої вартості (NPV)\

• оцінку впливу зміни однієї змінної проекту (при незмінності
всіх інших) на величину чистої теперішньої вартості;

• розрахунок впливу зміни змінної, що досліджується, на ве­
личину відхилення одержаної NPV від базової (оцінка еластично­
сті, чутливості до зміни чистої теперішньої вартості від зміни
змінної проекту);

• визначення межового (критичного) значення змінної і мож­
ливого допустимого її відхилення від базового сценарію проекту;

• розрахунок показника чутливості і критичного значення для
кожної змінної проекту і ранжування їх за убуванням (чим вища
чутливість NPV, тим важливіша перемінна для значення чистої
теперішньої вартості, а значить, для проекту).

Основна проблема проведення подібного аналізу полягає у неможливості з однаковою мірою достовірності подати всі зна­чення змінних, що існують в проекті, оскільки деякі з них ледве підлягають прогнозу, а для інших немає сенсу давати точний прогноз, оскільки вже укладено договір про поставки певного збуту продукції за фіксованою ціною, що дозволяє спрогнозувати ці показники безпомилково.

Таким чином, суть даного методу полягає у вимірюванні чут­ливості основних результуючих показників проекту (NPV або IRR) до зміни тієї чи іншої змінної величини.

Як показник чутливості проекту до зміни тих чи інших змін­них використовують показник еластичності чистої теперішньої вартості (NPV), який обчислюються за формулою

Аналіз чутливості привабливий при виявленні змінних, на які слід звернути увагу на вході проекту, оскільки вони найбільш важливі. Кожна перемінна, за винятком процентних платежів, приймається у цьому аналізі за рівну припустимому значенню. Насправді це не зовсім так, оскільки високі значення одних змін­них нерідко обумовлюють низькі значення інших. Тобто, еконо­мічні відношення між перемінними часто перекручені допущен­нями, які робляться в ході аналізу. Для невеликих проектів, що не мають компонентів, розташованих у верхньому лівому куті мат­риці, це не створює ніякої проблеми. Однак для проектів, в яких передбачається значне витрачання ресурсів і в яких такі компо­ненти присутні, необхідно виконати подальший розгляд з більш реалістичними припущеннями про взаємодію змінних.

Міра ризику аналізується кількома способами. Непрямий спо­сіб припускає, що міра ризику впливає на коефіцієнт окупності проекту. Фінансовий аналіз базується на розрахунках коефіцієнта дисконтування, що відображає допустиму міру ризику. Коефіці­єнт дисконтування, передбачений проектом, може складатися з трьох компонентів: реальна ставка дисконту, що немає ризику, інфляційна надбавка і винагорода за ризик. При визначенні міри винагороди за ризик експерт повинен вміти оцінити ступінь ри­зикованості руху ліквідності або частину, яка повинна бути одержана від неї, і обрати призначену винагороду.

З іншого боку, прямий спосіб полягає в орієнтовних розра­хунках щодо природи ризику та визначення кількості його видів в умовах розподілу ймовірностей. Оскільки непрямий спосіб ма­тематично більш простий, він не забезпечує структуру мінливих умов реалізації проекту і не може використовуватись для при­йняття рішення, що дозволило б знизити міру ризику. Це є осно­вною перевагою прямих методів, таких як аналіз сценаріїв та мо­делювання Монте-Карло.

При аналізі сценаріїв експерт об'єднує всі можливості для не-визначених змінних величин у більшу кількість сценаріїв, кож­ний з яких передбачає тільки одну комбінацію оцінки окремої змінної величини. Це тотожно проведенню повного аналізу чут­ливості для кожного можливого випадку з такими важливими особливостями:

• аналіз міри ризику бере до уваги відносну ймовірність зна­
чущості для кожної змінної величини на відміну від аналізу чут­
ливості, який не обумовлює відносну ймовірність сценаріїв;

аналіз міри ризику дасть ймовірність розподілу, яка вказує
на відносну випадковість появи різних результатів масштабів ре алізації проекту, а не тільки кількість можливих змін його серед­ньої значущості.

Метою аналізу сценаріїв є розглянути екстремальні резуль­тати та ймовірність розподілу чистої теперішньої вартості прое­кту. Його звичайно готують за трьома сценаріями: очікуваним (базовий випадок, що був основою проведення аналізу чутливо­сті) та двома додатково розроб^ними — оптимістичним і пе­симістичним.

Найкращий, або оптимістичний, сценарій відображає уяву аналітика про те, наскільки поліпшуються умови реалізації про­екту у тому випадку, коли всі обставини будуть більш сприятли­вими, ніж заплановано. Однак усі ці зміни повинні бути реаліс­тичними. Фактично експертна підготовка оптимістичного сцена­рію проводиться з точки зору найбільш сприятливого оточення проекту під девізом «як поведе себе проект, коли компанії над­звичайно повезе».

Найгірший, або песимістичний, сценарій показує, наскільки невдалим виявиться проект, якщо умови його реалізації будуть набагато гіршими, ніж передбачається. Реалістичність набору по­дій базується на інформації, наскільки поганими є справи в про­екті, якщо компанії не повезе. Ці два додаткових сценарії повинні бути внутрішньо послідовними.

39.

Управління ризиком передбачає не тільки ідентифікацію, ана­ліз та оцінку ризику, але й розробку заходів по його зниженню. До методів зниження ризиків слід віднести:

• розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини
ризику співвиконавцям);

• резервування коштів на покриття непередбачених витрат;

• зниження ризиків у плані фінансування;

• страхування.

Розподіл ризику фактично реалізується у процесі підготовки проекту і конкретних документів. Підвищення ризику в одного з учасників повинно супроводжуватись адекватною зміною у роз­поділі доходів від проекту. Тому під час переговорів необхідно:

• визначити можливості учасників проекту по запобіганню на­
слідків настання ризикових подій;

• визначити міру ризику, яку бере на себе кожний учасник
проекту;

• домовитися про прийнятну винагороду за ризик;

• слідкувати за дотриманням паритету у співвідношенні ризи­
ку і доходів між усіма учасниками проекту.