Тенденції глобалізації і регіоналізації сучасного світу

Процеси глобалізації мають на увазі цілісність, взаємозвязаність і взаємообумовленість світу, тоді як процеси регіоналізації – його роз’єднаність, «дроблення», тобто збільшення кількості держав, зведення бар’єрів між країнами і народами.

Сьогодні світ значно змінився.

По-перше, він «зменшився»: так, в ХУІ ст. перша кругосвітня подорож португальського мореплавця Ф. Магелана тривала близько трьох років; у 1927 р.  К. Лінберг зробив переліт з Нью-Йорка до Парижа за 33,5 години, а вже в кінці ХХ ст. надзвуковий лайнер «Конкорд» подолав цю відстань вдесятеро швидше – за 3,3 години; нині космічний корабель здійснює обліт Землі за півтори години, і це нікому не здається фантастикою.

По друге: встановилися стійкі економічні і культурні зв’язки між найвіддаленішими країнами світу, сформувалася система світової (глобальної) економіки, в якій існують два «поля», - міжнародне і транснаціональне. «Міжнародне поле» - це простори держав з їх національними кордонами, що охороняються, а також чітко регульованими потоками товарів і населення, що пересікають ці кордони. На «транснаціональному полі» відбувається діяльність фірм, промислових і фінансових груп, для яких національних кордонів не існує (так функціонують найбільші концерни США і країн Західної Європи зі своїми багато чисельними філіями і центрами збуту по всьому світу).

По-третє: сучасний світ сплетений воєдино такою розгалуженою системою комунікацій, яку не знали ще 30—40 років тому. Для того щоб переконатися в цьому, треба спробувати в думках поєднати на одній географічній карті всі існуючі мережі залізничних, шосейних, повітряних і водних колій, нафто- і газопроводів, радіорелейних і телекомунікаційних ліній. Найдинамічнішою сферою світової економіки стала інформаційна сфера, яка за об’ємом виробництва обігнала таких лідерів, як військова індустрія і автомобілебудування.

Глобалізація тісно пов’язана з регіоналізацією світового господарства. З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого – консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС припадає приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85 % експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар’єрів у русі товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання.

Процеси регіоналізації також виразно проявляються в сучасному світі. Красномовним їх підтвердженням є утворення 15 нових держав на місці колишнього СРСР, розпад Югославії на декілька самосійних республік, Чехословаччини на Чехію і Словаччину. Ці процеси існують і на внутрідержавному рівні – при розвитку сепаратизму і автономізму, міжетнічних зіткненнях і так далі.

Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.

усіх боків оточені протестуючими. Деякі політики вже називають нових борців з капіталізмом «громадянським суспільством». Поза всяким сумнівом, антиглобалізм – серйозна політична сила.

Антиглобалізм – це політичний рух, спрямований проти певних аспектів процесу глобалізації в її сучасній формі, зокрема проти домінування глобальних транснаціональних корпорацій і торгово-урядових організацій, таких як Всесвітня торгова організація. Антиглобалізм як поняття видається дещо некоректним. Вірніше варто говорити про альтерглобалізм, як продукт взаємодії різних культур, народів при пошуку альтернативних панівному порядку моделей розвитку. Боротьба йде в основному проти глобальної нерівності, домінування транснаціональних корпорацій, формування одно полярного світу, забруднення навколишнього середовища і т.д.

Антиглобалізм – інтернаціональний, переважно молодіжний, революційний рух, який зародився в Мексиці в 1994 р., а пізніше перекинувся в Європу, Північну Америку, інші регіони.

Антиглобалістський рух характеризується багатоаспектністю свого розвитку. Сьогодні антиглобалізму притаманний радикалізм. Але, знову ж таки, цей антиглобалістський аспект не слід плутати з ліво радикалізмом у марксистському розумінні терміна. Радикальна тенденція в антиглобалізмі ґрунтується на принципах плюралізму. Антиглобалістський рух надто молодий, надто мало часу в нього було для звичної політичної структуралізації. Тому ставка на радикальний плюралізм робиться свідомо – він є ніби одним з програмових положень антиглобалізму. Наприклад, в антиглобалістських акціях беруть участь як групи, що принципово виступають проти насилля (пацифісти, євангелісти), так і ті організації, що не мислять своєї діяльності без актів насилля (націоналісти, ліворадикальні групи).

Зовні ніби крихка структура антиглобалістського руху не заважає йому бути керованим. Не виключено, що утворенні звичного жорстко діючого центру антиглобалізму не зацікавлені й самі лідери численних антиглобалістських організацій. Крім того, на багатоаспектності антиглобалізму позначаються традиції анархізму і соціального руху не насилля, поширеного в США в 1960 – 1980-х роках. Кожна антиглобалістська група самодостатня й автономна.

Нетрадиційним аспектом антиглобалістського руху є його сетевой характер. На відміну від глобалізаційної системи світу, де існує один чи кілька лідерів, контрольовані ними менеджери та рядові виконавці, антиглобалізм ґрунтується на рівноправності і партнерстві. У ньому немає традиційної пірамідальної ієрархії. Практично всі антиглобалістські організації мають власні сайти в Інтернеті, що дозволяє оперативно поширювати необхідну інформацію. Самі антиглобалісти визнають, що Інтернет для них – головний засіб боротьби.

Друга обставина, що, на нашу думку, забезпечує швидкість реагування різних груп усередині антиглобалістського руху – це багаторічна традиція неформальних відносин, що склалася в середовищі лідерів неурядових організацій, які визначають обличчя і зміст руху. Оскільки неформальні відносини вже зарекомендували себе дійовим засобом групової консолідації, їх поширенню в середовищі антиглобалістів надається чимало уваги.

Водночас варто підкреслити, що антиглобалістське об’єднання за принципом протистояння спільному супротивникові досить хитке в довгостроковій перспективі. У антиглобалізму поки що немає двох найважливіших складових, котрі могли б зробити його самостійною світовою політичною силою – спільної ідеології і єдиного керівного органу.

Глобалізація як джерело бідності і відсталості пояснюється і критикується всім комплексом немарксистських теорій міжнародних відносин. Існує також цілий комплекс теорій, що пояснюють і критикують глобалізацію саме з позицій ліберально-демократичного уявлення про справедливість. Більшість з них має яскраво виражений соціал-демократичний і екологічний ухил, пронизаний пафосом «захисту гноблених». Отже, позитивні програми антиглобалістів, це, по суті, перенесення соціал-демократичної моделі у сферу світової системи. Нарешті, третя група антиглобалістських теорій породжується порушенням ідентичності. Етнічний і політичний націоналізм, а також різні форми цивілізаційного опору уніфікації є найяскравішими прикладами цієї тенденції. Слід зазначити, що біля джерел цивілізаційного антиглобалізму стояв російський мислитель М. Данилевський, який у праці «Росія і Європа» (1868 р.) визначив чи не весь сучасний теоретичний комплекс цивілізаційного антиглобалізму.

Нині здається очевидним, що антиглобалістський рух витримав випробування часом, що свідчить про його силу, закорінення у світових соціально-політичних процесах, незалежності від міжнародної конюктури, позицій і політики урядів.

Усе це дозволяє говорити, що маємо справу з громадським, політичним та історичним феноменом, що вже відбувся, з відродженням тенденції альтернативності у світовому розвитку

Історія руху.

У 1994 році відбулося   повстання індіанців штату Чьяпас під керівництвом Субкоманданте Маркоса. Субкомандант Маркос звернувся до всіх відомих людей планети, кажучи про смерть ТНК і прийдешньої четвертої світової війни. Була створена Сапатиська Армія Національного Визволення, і в квітні 2001 року Субкоманданте Маркос очолив мирний похід на Мехіко. До цього походу приєдналися Габріель Гарсія Маркес, Олівер Стоун, редактор «Монд Діпломатік» Ігнасіо Рамоне, ряд депутатів Європарламенту.

Прийнято вважати, що антиглобалізм зародився у Франції. Родоначальником руху вважається француз Жозе Бове, який прославився тим, що в 1995 році в передмісті Парижа на своєму особистому тракторі зруйнував закусочну «Макдональдс».

З того моменту щорічно 16 жовтня відзначається антиглобалістами як Міжнародний день дій проти «Макданальдс». А ідеологічна закваска антиглобалізму міститься в книзі