Право як соціокультурний феномен

Право розвивається разом із суспільством і є феноменом культури, воно відображає етнокультурні особливості правового життя суспільства. Зрозуміти право кожного народу неможливо поза його культурно-історичним розвитком. Оскільки право формує не держава, а суспільство, етнічні особливості народу відображаються в праві. Можна сказати, що право має етнокультурний зміст. Етнокультурний зміст права є відображенням правового менталітету народу, його самобутнього праворозуміння, правової свідомості та правового мислення.

Розуміння права, його цивілізаційного й культурного рівнів, завжди визначалося станом правового мислення, правосвідомості. Воно опосередковується соціокультурними чинниками, припускає соціально-суб’єктивний, суб’єктивно-ціннісний і при цьому завжди конкретно-історичний підхід.

Рівень цивілізаційної ідентичності етносів у галузі права можна розкрити через поняття «традиційних прав». Саме ці традиції визначають право як феномен світової цивілізації (наприклад західні та східноєвропейські). Правова традиція, як зазначає у своїй статті  Скакун О., це сукупність глибоко укорінених у свідомості людей уявлень про роль права в суспільстві, його природу, а також організацію та функціонування правової системи [7, 18].

Поняття прав, свобод та інтересів людини, їх гарантованість не є рівнозначними як на різних історичних етапах розвитку суспільства та держави, так і у різних країнах світу сьогодення. Ця нерівнозначність залежить не тільки від політичної, правової системи, економічного рівня, розвитку правової культури держави. Все це – об’єктивно зумовлений наслідок, а причиною, рушійним фактором є система цінностей, система пріоритетів нації, народу, держави.

Своєрідність українського правового менталітету, втіленого в його праві, полягає в тому, що він базується як на духовному підґрунті східноєвропейської цивілізації, так і на західних цінностях та ідеях.

До ознак східноєвропейської традиції вчені зачисляють такі: пріоритет колективних (общинних) інтересів над індивідуальними, нерозвиненість інституту приватної власності, панування регламентаційної соціальної етики й християнської релігії. Західну правову традицію вирізняють такі характерні риси: розвинений інститут власності, індивідуалістична соціальна етика та світський характер влади; вона укорінена в римському приватному праві, відчуває його вплив, як і вплив канонічного права; вона позначена високим рівнем правової культури, заснованої на принципах легалізму й пуританізму; дотримується загального поняття правової держави, що сформувалося під впливом філософії природного права [7, 20].

Кожен етнос має свою історію зародження, взаємодії, трансформації й виникнення нових форм. В основі етнокультурної ідентичності лежать – спільне походження, мова, традиції, психологія. Вони слугують істоками загальної культури етносу, трансформованими в праві. Таким чином, за допомогою так званого правового почуття відбувається усвідомлене оформлення й систематизація правових норм, які адекватно відображають рівень правової культури й правосвідомості етносу.  У змісті правових норм можуть відбиватися уявлення про соціальну справедливість, бажання діяти згідно з релігійними, моральними, ідеологічними й іншими цінностями, ідеалами, переконаннями.

Правовий менталітет певної етнокультурної спільноти потребує втілення в праві. А право, щоб бути затребуваним, має втілювати правовий менталітет етнокультурної спільноти. Таким чином, правовий менталітет породжує самобутнє право, етнокультурний зміст права.

Ціннісно-нормативна сутність права забезпечує реалізацію етнокультурних особливостей суспільства. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленою свідомою й вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності, що утвердилася в правовій культурі даної етнічної спільноти.