Температуру крихкості визначають на спеціальному приладі, який дозволяє витримати гуму за низьких температур та вимірювати температуру, за якої зразок розіб’ється під дією певного навантаження. Для випробування застосовуються зразки в вигляді смужок довжиною 25 ± 0,5 мм, шириною 6,5 ± 0,5 мм та товщиною 2 ± 0,3 мм. Випробують 10 – 15 однакових зразків. Зразки поміщують в металеву посудину, яка в свою чергу знаходиться в кожусі. Охолоджуюча рідина – це суміш етанолу з твердим двооксидом вуглецю. Зразок охолоджують в рідині протягом 5 хвилин за певної температури, після чого розбивають його, відпускаючи пружину. Якщо зразок не розіб’ється, його замінюють на інший і встановлюють більш низьку температуру. Випробування проводять до встановлення інтервалу температур, в якому зразок розбивається. Підбирають температуру з точністю до 1 0, яку вважать температурою крихкості даної гуми.
Література
1. Берштейн Л.А. Лабораторный практикум по технологии резины. - Л.: Химия, 1989. – с. 182-198.
2. Захаров Н.Д. Лабораторный практикум по технологии резины. - М.: Химия, 1988. - с. 142-149.