Суть та значення рішень Вселенських соборів, Помісних соборів УПЦ, Ватиканських соборів в ХХст

Діяльність та значення Вселенських Соборів важко переоцінити, оскільки проблеми, підняті й висвітлені в них, дають змогу краще зрозуміти та осмислити процес формування християнської догматики та церковних канонів і традицій, що, зрозуміло, допомагає на сучасному етапі розвитку Християнської Церкви об’єктивно аналізувати її теологічні і конфесійні особливості, а також характеризувати й вивчати аспекти державної діяльності і теоретичні богословські тенденції відносно загальних трансформаційних явищ у її внутрішній ієрархічній структурі.

Без перебільшення можна сказати, що Другий Ватиканський Собор став однією із найважливіших релігійних подій ХХ століття. Він був задуманий в голові одного чоловіка, Анжело Ронкаллі, папи Івана ХХІІІ. Ще не пройшло й трьох місяців з моменту початку свого правління, як він скликав до Риму 17 кардиналів на 25 січня 1959 року. Реакцією кардиналів на папське оголошення була … цілковита тиша.

Головною метою Собору було започаткувати широкомасштабне оновлення церкви, узгодити церкву із часом, не відкидаючи своєї спадщини, але переоцінюючи її, звертаючи особливу увагу на дотриманні минулого папського вчення. “Впустімо трохи свіжого повітря у Церкву”, - сказав Іван ХХІІІ, відкриваючи вікно. “Те, що пропонував папа, звісно, що повернулося досить революційно – не зміною у доктрині, як такій, але зміною у тому, що я називаю Католицьким синтезом”, - пише пастор Куртіс Ян у своєму ессе “Другий Ватиканський Собор: Зміна і Продовженість у Католицькому Синтезі”, зачитаному в 1999 році на пасторській конференції ВЄЛС [11].

“У ХІХ столітті, коли більшість Католиків все ще підходила до богослов’я із неісторичної, догматичної точки зору, окремі особистості, як Джон Генрі Ньюмен в Англії та Йоган Адам Мюлер у Баварії, починали історичне мислення у Католицьких рамках. На початку ХХ століття, Католицькі філософи, такі як Моріс Блондель у Франції, враховували більш сучасні філософії, намагаючись втілити їх у Католицький синтез”

Між двома світовими війнами і після Другої Світової війни з'явилось декілька нових рухів. Серед них були:

§ літургійний рух, що шукав шляхів для запровадження у богослужінні принципів та форм ранньої церкви, включаючи участь мирян та використання розмовної мови;

§ рух біблійного вивчення, що наголошував на дослідженні Святого Письма із нахилом до історично-критичного підходу;

§ та “нова теологія”, що формувалася Карлом Рахнером, Фон Бальтасаром, Боуєром, Конгаром та Де Лубаком, котрі намагалися впровадити більше сучасних філософій у так званий Католицький синтез.

Другий Ватиканський Собор офіційно відкрився 11 жовтня 1962 року на свято божественного Материнства Благословенної Діви Марії. Собор поділили на чотири сесії (жовтень-грудень 1962; вересень-грудень 1963; вересень-листопад 1964; вересень-грудень 1965).

ПОМІСНИЙ СОБОР

В Українській Православній Церкві Київського Патріархату вища влада в галузях віровчення, церковного управління і церковного суду – законодавча, виконавча і судова – належить Помісному Собору. Собор скликається Патріархом Київським і всієї Руси-України, а в разі його смерті – Місцеблюстителем разом зі Священним Синодом мірою необхідності, але не рідше як один раз на п’ять років. Помісний Собор складається із єпархіальних та вікарних архиєреїв, представників кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян, а також Вищої Церковної Ради. Процедура виборів на Помісний Собор делегатів від кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян та їх кількість встановлюється Святійшим Патріархом та Священним Синодом.

1-3 листопада 1991 р.

Заслухавши доповiдь Блаженнiшого Митрополита Київського i всiєї України Фiларета про церковне життя в умовах проголошення державної незалежностi України, Собор закликає багатомiльйонну українську паству пiдносити молитви Вседердителю Господу, щоб Вiн Своєю спасенною десницею благословив незалежну Україну та її народ трудитися в союзi миру та братньої любовi, щоб "проводити нам життя тихе i безтурботне в усякому благочестi й чистотi" /I Тим. 2,2/.

25-26 червня 1992 р.

З волi Божої cкликаний в Києвi Всеукраїнський Православний Собор, ПОСТАНОВИВ: 1. Об'єднати Українську Православну Церкву та Українську Автокефальну Православну Церкву в єдину Українську Православну Церкву - Київський Патрiархат.

21-22 жовтня 1993 року

Освячений Всеукраїнський Собор з ласки Божої постановляє: 1. Пiднести подячнi молитви Богу, з волi Якого цей Всеукраїнський Православний Собор Української i Православної Церкви Київського Патрiархату обрав Святiйшого Патрiарха Київського i всiєї України Володимира (Романюка).

20-21 жовтня 1995 року

Зiбравшись 20-21 жовтня 1995 року у Свято-Володимирському соборi м.Києва для обрання Святiйшого Патрiарха Київського i всiєї Руси-України, освячений Собор з ласки Божої постановляє: 1. Пiднести подячнi молитви Богу, з волi Якого цей Всеукраїнський Помiсний Собор Української Православної Церкви Київського Патрiархату обрав Святiйшого Патрiарха Київського i всiєї Руси-України ФIЛАРЕТА.

9 - 10 сiчня 2001 року

Зiбравшись з ласки Божої у Золотоверхому Києвi 9 - 10 сiчня 2001 року, Ювiлейний Помiсний Собор постановляє:...Прийняти декларацiю "Церква i свiт", що вiддзеркалює християнський погляд на свiт i його проблеми на початку третього тисячолiття...

11 липня 2008 року

Зібравшись з ласки Божої 11 липня 2008 року в Золотоверхій обителі Архістратига Михаїла в м. Києві з нагоди ювілею 900-ліття цього монастиря та 1020-ліття Хрещення Київської Руси-України, Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату постановляє...

II Ватиканський собор — XXI Вселенський Собор Католицької Церкви відкритий з ініціативи папи Йоана XXIII у 1962 році тривав до 1965 року (за цей час було обрано нового папу, собор закрився вже за папи Павла VI).

Для католиків найбільш помітними наслідками собору стали зміни в літургічній практиці Церкви, зокрема, впровадження богослужіння національними мовами разом із латинською мовою та нова, відкритіша, позиція у стосунках із некатоликами. Від УГКЦ на соборі був представлений митрополит Йосип Сліпий.

Відкриваючи собор 11 жовтня 1962 року, Йоан XXIII заявив, що метою Собору є оновлення Церкви та її розумна реорганізація, аби Церква могла продемонструвати своє розуміння розвитку світу і приєдналася до цього процесу. Папа висловив побажання, щоб результатом цього Собору стала відкрита світові Церква. Завданням Собору було не відкидати та засуджувати реалії сучасного світу, а провести реформи, які давно назріли.

Заключні документи

На Другому Ватиканському соборі було прийнято 16 документів (4 конституції, 9 декретів і 3 декларації):

Конституції:

• «Sacrosanctum Concilium» — конституція про священну літургію
• «Lumen Gentium» — догматична конституція про Церкву
• «Gaudium et Spes» — пастирська конституція про Церкву в сучасному світі
• «Dei Verbum» — догматична конституція про божественне одкровення

Декрети:

• «Ad gentes» — декрет про місіонерську діяльність Церкви
• «Orientalium Ecclesiarum» — декрет про Східні католицькі церкви
• «Christus Dominus» — декрет про пастирське служіння єпископів у Церкві
• «Presbyterorum Ordinis» — декрет про служіння і життя пресвітерів
• «Unitatis Redintegratio» — декрет про екуменізм
• «Perfectae Caritatis» — декрет про оновлення чернечого життя у сучасних умовах
• «Optatam totius» — декрет про підготовку до священства
• «Inter Mirifica» — декрет про засоби масової комунікації
• «Apostolicam Actuositatem» — декрет про апостольство мирян

Декларації:

• «Dignitatis Humanae» — декларація про релігійну свободу
• «Gravissimum Educationis» — декларація про християнське виховання
• «Nostra Aetate» — декларація про ставлення церкви до нехристиянських релігій

4. Правовий статус Папи Римського

Католицькій Церкві влада Папи має виключний характер. Конституції Pastor aeternus 1870 року наділяє Папу «найвищою і повною юрисдикцією над Римо-Католицькою Церквою як у питаннях віри і моралі, так і в питаннях дисципліни і управління», а також владою «над кожною з Церков, що знаходяться у спілкуванні з Папою і над кожним без винятку священиком і віруючим, незалежно від будь-яких прав земної влади» (канон 218, № 1-2). Адміністративний корпус, що керує справами Папи, називається Римська Курія, збірна назва для Римської Курії та Папи Римського у сукупності — Святий престол.

У питаннях віри і моралі Папа стежить за чистотою віровчення, тобто відкидає псевдоучения, керує місіонерською діяльністю, скликає Вселенські собори католицької церкви, веде їхні засідання (особисто або за допомогою уповноважених ним осіб), затверджує їх рішення, переносить або розпускає собори (у випадку смерті папи під час собору, його засідання припиняються до виборів нового Папи). На Першому ватиканському соборі 1870 року було оголошено, що вчення у справах віри або моралі, які Папа проголошує урочисто ex cathedra, тобто як Пастир і Вчитель всіх християн, силою своєї найвищої апостольської влади, — вважаються непомильними і зобов'язують в усій Церкві (Догмат про непомильність Папи).

Папа наділений найвищою судовою владою в церкві. Будь-яка судова справа може бути подана йому як до першої інстанції. Лише йому підсудні кардинали, нунції і єпископи, яких обвинувачують в карних злочинах. Папа вирішує справи в третій інстанції за апеляціями у церковних процесах. Звернення до світського суду з оскарженням вироку, який винесено папою, забороняється.

Папі належить найвища виконавча влада в церкві: він засновує, змінює й ліквідує єпископства; призначає, затверджує на посаді, переводить і зміщає єпископів; заповнює вакансії, розпоряджається на вищому рівні церковним майном, здійснює право проголошувати блаженними й святими.

Папа — гарант всезагальності і єдності католицької церкви. Оскільки Папа — гарант єдності церкви, то й папська влада — суверенна. Через папу діють на повну силу й частини церкви. Єдиновладдя Папи необхідно для дотримання законності й для підтримки порядку усередині церкви.

Також Папа є головою світської держави Ватикан, що займає 44 гектари. У 756—1870 роках Папа головував так званою Папською областю, що займала значну частину півночі Італії.