Важливість приготування до хрещення і роль хресних батьків

ТАЇНСТВА ХРИСТИЯНСЬКОГО ВТАЄМНИЧЕННЯ

Зв’язок між таїнствами втаємничення

Одна вказівка, подана у Кодексі Канонів Східних Церков, яка відрізняється від того, що часто вживалося, і навіть від законодавства, дійсного протягом останніх століть, — підтвердження міцного зв’язку, який існує між трьома таїнствами християнського втаємничення, і це має також віддзеркалюватися у способі їхнього уділення. Утаємничення, в дійсності, — це єдина й неподільна служба, яка здійснює входження в життя Христа, у спільноту, яка живе в Ньому. Це входження, що почалося з першого поклику до віри, досягає своєї найвищої точки у пасхальній тайні Христа, у смерть якого ми занурилися для того, щоб воскреснути у Його воскресінні, яке робить нас дітьми Божими і храмом Святого Духа. „Помазані“ Святим Духом для діл Царства, ми стали гідними участі в учті Царства. Це служило мотивуючим фактором у формулюванні канонів 695 і 697, які приписують одночасно або з невеликими проміжками часу приймати три таїнства: хрещення, миропомазання і Святе Причастя.
Згідно з вченням і досвідом давньої Церкви, натхнених Новим Завітом, вірні, які отримали есхатологічний дар Духа воскреслого, вважали, що той самий Дух, що діє в них, уподібнює їх до Христа Господа. Факт повторного народження, яке вони отримали під час хрещення, стаючи Божими дітьми, спадкоємцями Божого Царства, виправданими, відкупленими і освяченими, повів за собою повне входження в Божий народ. Найвищим „знаком“ цієї події було допущення на учту Божого Царства. Тому це неподільне таїнство обов’язково, з найточнішою послідовністю, подавалося в одному літургійному контексті.
З тієї хвилини вірний ставав саме таким, разом з усіма титулами й функціями, які приносило це нове життя у Христі й у Святому Дусі (пор.: Рим. 8, 9), без винятку. Тому була одна служба, бо є одне і неподільне діяння Святого Духа, Отця і Сина. Така практика існувала у житті всіх Церков упродовж перших століть [41].
З історичних та культурних причин Західна Церква занедбала таку практику, і таїнства втаємничення уділялося дітям не одночасно, але в різних наступних моментах. Однак, на Сході прадавня практика залишалася незміненою і неперервною. Цей зв’язок є настільки міцним, що у досить багатьох контекстах термін „хрещення“ звичайно означає всі три фази християнського втаємничення: це назва, яку надається йому в багатьох рукописних чи друкованих евхологіонах.
Ця практика протягом останніх століть змінилася у різних Східних Католицьких Церквах під тиском зовнішніх впливів, який базувався на духовному і пасторальному розумінні, запозиченому від латинників. Такий підхід був зрозумілий, але чужий по відношенню до органічного розвитку і суперечив динамізмові власної східної спадщини. Там, де традиційна практика була втрачена, застосування норм, які містить Кодекс, вимагатиме правдивої реформи, аналогічної до тієї, яку соборна Конституція про Святу Літургію вимагала від латинської літургії. Хоч не треба поспішати, проте необхідно глибше вивчати давню практику, про яку свідчать відповідні рукописи і друковані тексти, редаговані східними католиками і православними. Також треба брати до уваги практику, яку ще сьогодні стрічаємо у православних. Потрібно надати необхідні інструкції і вказівки з тим, щоб мотивація була зрозуміла всім: духовенству, богословам і християнському людові. Вводячи в дію відновлену практику, треба дбати про те, щоб не переривалася необхідна поступова катехизація новоохрещених дітей, як тільки вони будуть готовими наблизитися до розуміння тайн віри, і треба продовжувати аж поки вони не досягнуть [у цьому] зрілості. Участь дітей у коротких, але регулярних моментах літургійних богослужінь є вже само по собі цінним елементом катехизи, тому що вона вводить їх безпосередньо у життя Церкви при допомозі втаємничення, яке не є настільки теоретичним чи раціональним, проте ефективним, вводячи їх у молитовний клімат, де здійснювані жести справді впроваджують їх у невидиму дійсність. Весь процес також вимагатиме творчих зусиль, щоб відповідно вкласти нову практику в контекст сучасного життя. Це втручання, хоч нелегке, проте неминуче, якщо бажається справді оживити власну традицію на користь Вселенської Церкви.

2. Богословське значення таїнств втаємничення

У хрещенні особа звільняється від гріха, відроджується до нового життя, зодягається в Христа і стає членом Церкви [42]. У миропомазанні особа позначається печаттю дару Святого Духа [43]. Повне втаємничення завершується прийняттям Євхаристії, таїнством не тільки єднання особи з Христом, Головою Містичного Тіла, але також і єднання всіх вірних, членів Тіла, що живуть новим життям у Ньому. Споживання Тіла і Крові воплоченого Слова веде християнина до вдосконалення таким чином, що це вже не він живе, але Христос живе у ньому (пор.: Гал. 2, 20). Здійснення таїнств християнського втаємничення є видимим жестом, який дає дар любові, що жертвує людству небесний Отець у Його воплоченому Синові, і робить учасниками вічного життя кожного, хто слухає Слово Христа і вірить у того, хто Його послав (пор.: Йо. 5, 24).

Важливість приготування до хрещення і роль хресних батьків

Хрещення — це таїнство, дароване тим, хто вірить і хоче належати до Христа. Усі християнські обряди, як східні, так і західні, приписують, щоб перед обрядом хрещення відбулося приготування, яке складається з двох елементів: наближення кандидата до Господа і — безпосередньо перед самим хрещенням — приєднання до Христа і відповідне зречення Сатани і сил зла. Прикладом цього є гомілії святого Йоана Золотоустого або його сучасника Мар Теодора з Мопсуетії, які наголошують на невідкладності цього виміру введення у Христові тайни.
Обрядові формули, які виражають таку настанову повинні відповідати фактичному бажанню самих кандидатів, якщо це стосується дорослої людини [44], або тих, що беруть на себе відповідальність за забезпечення християнського виховання, якщо йдеться про дітей [45].
Стосовно цього питання, „відповідно до найдавнішого звичаю Церков, той, хто має бути охрещеним, повинен мати принаймні одного хресного батька“, який зобов’язаний представити кандидата і намагатися, щоб після хрещення ця особа могла вести християнське життя, відповідне хрещенню, і сумлінно виконувати пов’язані з ним обов’язки“ (кан. 684).
Щоб забезпечити все це, у кан. 686 § 2 Кодексу Канонів Східних Церков підкреслюється вимога відповідного приготування: „Парох повинен старатися, щоб батьки дитини, яка має бути охрещеною, а також ті, що мають прийняти обов’язки хресних батьків, були належно обізнані із значенням цієї святої тайни і пов’язаними з нею обов’язками та відповідно підготовлені до прийняття тайни“. Було б також корисним дізнатися про способи, прийняті іншими Церквами [46], для того, щоб забезпечити серйозність навернення, якої вимагає християнське втаємничення.

4. Як розрізняти фази обряду хрещення

Християнське втаємничення — це процес навернення, акцентований деякими обрядовими моментами, які реалізують мудру педагогіку спасіння.
Сьогодні, у більшості випадків, обряд хрещення здійснюється разом з обрядами, які є приготуванням до нього. Вже сама природа поступового поетапного навернення робить корисним відновлення прадавнього розрізнення в часі між підготовчою частиною і властивим обрядом хрещення. Відновлення такого розрізнення буде особливо промовистим щодо хрещення дорослих.