Г. Особливості правового режиму земель водного фонду

Землями водного фонду визнаються землі державної власності, земельні ділянки, які передані в користування та частково передані у власність селянських (фермерських) господарств, зайняті водни­ми об'єктами, болотами, гідротехнічними і водогосподарськими спорудами, та земельні ділянки, на яких встановлений режим зон і смуг з особливим режимом використання та охорони.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу (ВК) України' до складу зе­мель водного фонду відносяться земельні ділянки, на яких знахо­дяться:

а) моря, ріки, озера, водосховища, інші водойми, болота, а та­кож острови;

б) гідротехнічні та інші водогосподарські споруди, канали, землі під смуги відведення;

в) прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо во­дойм;

г) берегові смуги водних шляхів.

Специфічні риси правового режиму земель водного фонду:

1. Правове регулювання визначається переважно нормами ВК України як спеціального закону стосовно загальних норм ЗК Ук­раїни.

2. Використання вказаних земель для спеціальних водогоспо­дарських, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, побутових, питних та інших потреб.

3. Обумовленість їх правового режиму приналежністю до загаль­нодержавної власності України (власності народу України за Кон­ституцією України), обмеженістю використання на праві власності — щодо невеликих земельних ділянок до 3 га у складі земель се­лянських (фермерських) господарств' та обмеженого права постійного землекористування водогосподарських підприємств і організацій.

4. Наявність особливого (спеціального) суб'єктного складу зем­лекористувачів, яким надаються землі в постійне користування — спеціальних юридичних осіб:

а) спеціалізовані водогосподарські підприємства і організації;

б) інші підприємства, установи, організації, в яких створені спеціалізовані служби з догляду за водними об'єктами, зонами та смугами з особливим режимом користування і охорони.

5. Можливість встановлення відповідно до ВК України спеціального режиму регульованої господарської діяльності на цих землях:

а) водоохоронних зон (ст. 87);

б) зон санітарної охорони (ст. 93);

в) прибережних захисних смуг (ст. 88);

г) смуг відведення (ст. 91);

д) берегових смуг водних шляхів (ст. 92).

6. Запровадження режиму обмеженої господарської діяльності у водоохоронних зонах, прибережних захисних смугах та інших зо­нах і смугах земель водного фонду.

7. Встановлення округів санітарної охорони на землях водного фонду з метою охорони водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, з особливим режимом використання (ч. 2 ст. 104 ВК України).

8. Встановлення у ВК України юридичної відповідальності за нецільове використання цих земель та порушення режиму госпо­дарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду (пункти 3, 11 ст. 110 ВК України).

9. Особливістю правового режиму земель водного фонду є вста­новлення на окремих земельних ділянках зон і смуг з особливим режимом використання та охорони.

Відповідно до ВК України (ст.ст. 87—93) до зон і територій з особливим режимом використання і охорони земель водного фон­ду належать земельні ділянки, на яких установлені:

1) водоохоронні зони (ст. 87);

2) зони санітарної охорони (ст. 93);

3) прибережні захисні смуги (ст. 88);

4) смуги відведення (ст. 91);

5) берегові смуги водних шляхів (ст. 92).

Водоохоронні зони — земельні ділянки вздовж річок, морів, на­вколо озер, водосховищ та інших водойм, на яких встановлюється особливий порядок використання і охорони з метою створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднен­ня, засмічення, вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин та зменшення коливань стоку вказаних водних об'єктів.

Водоохоронні зони є природоохоронною територією з регульо­ваною господарською діяльністю, на якій забороняється:

а) скидати неочищені стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також потічки;

6) використовувати сильнодіючі та стійкі пестициди;

в) розміщувати звалища, кладовища, поля фільтрації, скотомо­гильники.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ре­жиму ведення господарської діяльності в них затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486'.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами на основі нормативно-технічної доку­ментації, які розробляються на замовлення органів водного госпо­дарства, інших спеціально уповноважених органів, погоджуються з органами в галузі екології та природних ресурсів, земельних ре­сурсів, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.

Водоохоронна зона має внутрішню та зовнішню межі. Внутрішня межа збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті, а зовнішня прив'язується до наявних контурів сільського­сподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних те­рас, бровок, схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддале­ною від водного об'єкта лінією на випадок відведення негативного впливу природних та антропогенних чинників.

У водоохоронній зоні в окремих випадках за відповідними доз­волами проводиться добування піску та гравію:

а) за межами земель водного фонду на сухій частині заплави;

б) у праруслах річок.

При цьому обов'язковими є погодження такої діяльності з ор­ганами виконавчої влади в сфері екології і природних ресурсів, водного господарства та ін.

Вжиття водоохоронних та інших заходів щодо впорядкування водоохоронних зон, за винятком земель водного фонду, покла­дається на виконавчі комітети рад, сільськогосподарські, водогос­подарські, рибогосподарські підприємства та інших власників зе­мель і землекористувачів.

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захис­них смуг та смуги відведення з особливим режимом використання.

Прибережні захисні смуги — ділянки земель у межах водоохо­ронних зон, які виділяються з метою охорони поверхневих вод­них об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх вод­ності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж зрізу води в таких розмірах:

а) для малих рік, струмків і потічків, ставків площею менше З га — 25 м;

б) для середніх річок, водосховищ, водойм, ставків площею по­над 3 га — 50 м;

в) для великих річок, водосховищ та озер — 100 м;

г) у населених пунктах прибережна захисна смуга встанов­люється з урахуванням конкретних умов, що склалися;

д) уздовж морів та навколо морських заток, лиманів ця смуга виділяється шириною не менше 2 км від зрізу води;

е) у разі перевищення крутизни схилів понад три градуси мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської відповідальності. Тому в прибе­режних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на остро­вах забороняється:

а) садівництво, городництво, розорювання земель;

б) зберігання та застосування пестицидів і мінеральних добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво баз відпочинку, дач, гаражів, стоянок автомобілів та інших споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних);

д) миття і обслуговування транспортних засобів і техніки;

е) влаштування звалищ, сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, полів фільтрації, скотомогильників тощо.

Об'єкти, які знаходяться в цій зоні, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим.

У прибережних захисних смугах морів, морських заток, ли­манів, островів, у внутрішніх морських водах забороняється:

а) застосування сильнодіючих та стійких пестицидів;

б) влаштування полігонів, побутових та промисловик відходів, накопичувачів стічних вод;

в) влаштування полів фільтрації та створення інших, споруд для приймання та знезаражування рідких відходів;

г) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побуто-вих стічних вод обсягом більше одного кубічного метра на добу.

Прибережна захисна зона входить до зони санітарної охорони моря і може використовуватися:

а) для будівництва санаторіїв;

б) лікувально-оздоровчих заходів з обов'язковим централізова­ним водопостачанням і каналізацією.

Смуги відведення — території, на яких запроваджується особли­вий режим використання земель з метою збереження та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магістральних, міжгос­подарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних сис­темах, гідротехнічних та гідрометричних спорудах, а також водойм і гребель на річках.

Розміри та режим використання смуг відведення визначаються проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами в сфері екології і природ­них ресурсів та водного господарства.

Земельні ділянки в межах цих смуг надаються:

а) органам водного господарства;

•б) іншим організаціям для спеціальних потреб.

Вони можуть використовуватися для:

а) створення водоохоронних лісонасаджень;

б) берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд;

в) будівництва переправ, виробничих приміщень.

Зони санітарної охорони — території, на яких запроваджується особливий режим для охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб.

Межі зон санітарної охорони визначаються проектом землеуст­рою і встановлюються органами місцевого самоврядування за по­годженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, у сфері екології, природних ресурсів і водного господарства.

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів визначений по­становою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів»'.

Зони санітарної охорони водних об'єктів входять до складу во­доохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

Перший пояс — територія розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідводного каналу — зона суворого ре­жиму.

Другий пояс — територія, на якій встановлюються певні обме­ження господарської діяльності з метою охорони джерел водопос­тачання від забруднення — зона обмеження.

Третій пояс — територія, що призначається для здійснення спо­стережень з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

У межах першого поясу зон санітарної охорони водних об'єктів з метою охорони поверхневих джерел водопостачання здійснюється:

планування території для відведення поверхневого стоку за її межі, озеленення, огородження та забезпечення постійною охоро­ною або охоронною сигналізацією;

огородження акваторії буями, іншими попереджувальними зна­ками, встановлення над водоприймачами водозаборів бакенів з освітленням на судноплавних водних об'єктах;

проведення будівельних робіт з метою відведення стічних вод до найближчої системи побутової каналізації чи до місцевих очисних споруд;

встановлення водонепроникних приймачів для нечистот та по­бутових відходів з наступним їх вивезенням та дезінфікуванням у разі відсутності каналізації;

обладнання водозаборів рибозахисними пристроями.

У межах першого поясу зон санітарної охорони водних об'єктів для поверхневих джерел водопостачання забороняється:

скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, вилов риби, водопій худоби та інші види водокористуван­ня, що впливають на якість води;

перебування сторонніх осіб, розміщення житлових та громадсь­ких будівель, організація причалів плаваючих засобів, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубо­проводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблю­вальних та інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з експлуатацією, реконструкцією чи розширенням во­допровідних споруд та мереж;

проведення головної рубки лісу.

У межах першого поясу зон санітарної охорони водних об'єктів з метою охорони підземних джерел водопостачання здійснюється:

планування, огородження, озеленення та монтаж охоронної сигналізації;

каналізування будівель з відведенням стічних вод до найближ­чої системи побутової чи промислової каналізації або до місцевих очисних споруд, розміщених на території другого поясу зони санітарної охорони;

відведення стічних вод за межі цього поясу.

В той же час тут забороняється:

перебування сторонніх осіб, розміщення житлових та госпо­дарських будівель, застосування пестицидів, органічних і мінераль­них добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску та проведення інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з будівництвом, реконструкцією та експлуа­тацією водопровідних споруд та мереж;

скидання будь-яких стічних вод та випасання худоби;

проведення головної рубки лісу.

У межах другого поясу зон санітарної охорони водних об'єктів з метою охорони поверхневих джерел водопостачання здійснюється:

виконання заходів щодо санітарного благоустрою території на­селених пунктів та інших об'єктів (каналізування, облаштування водонепроникних вигребів тощо);

купання, заняття туризмом, водним спортом та вилов риби ли­ше у встановлених місцях, погоджених з органами державної санітарно-епідеміологічної служби;

обладнання суден, дебаркадерів і брандвахт пристроями для збирання фанових та підсланевих вод і твердих відходів у разі здійснення судноплавства;

виконання протиерозійних заходів щодо охорони земель.

У межах цього поясу забороняється:

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, накопичу-вачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопро-водів, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод;

використання хімічних речовин без дозволу державної санітар­но-епідеміологічної служби;

розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринницьких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів, що створю­ють загрозу мікробного забруднення води, а також розміщення полігонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків;

зберігання і застосування пестицидів та мінеральних добрив;

розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

осушення та використання перезволожених і заболочених зе­мель у заплавах річок;

проведення головної рубки лісу;

здійснення видобутку з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'язаних з будівництвом та експлуатацією водопровідних споруд;

влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж за 300 метрів від берега водного об'єкта.

У межах другого поясу зон санітарної охорони водних об'єктів з метою охорони підземних джерел водопостачання здійснюється:

регулювання відведення територій під забудову населених пунктів, спорудження лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів, промислових і сільськогосподарських об'єктів, а також внесення можливих змін до технології виробництва промислових підприємств, пов'язаного з ризиком забруднення підземних вод стічними водами;

благоустрій промислових і сільськогосподарських об'єктів, насе­лених пунктів та окремих будівель, їх централізоване водопостачан­ня, каналізування, відведення забруднених поверхневих вод тощо;

виявлення, тампонування (або відновлення) всіх старих, недіючих, дефектних або неправильно експлуатованих свердловин та шахтних колодязів, що неправильно експлуатуються і створюють небезпеку забруднення використовуваного водоносного горизонту;

регулювання будівництва нових свердловин.

Однак у межах цього поясу забороняється:

забруднення територій покидьками, сміттям, гноєм, відходами промислового виробництва та іншими відходами;

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, пестицидів та мінеральних добрив, накопичувачів, шламосховищ та інших об'єктів, які створюють небезпеку хімічного забруднення джерел водопостачання;

розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації, на­земних полів фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тварин­ницьких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів, які створюють небезпеку мікробного зберігання, застосу­вання мінеральних добрив та пестицидів;

закачування відпрацьованих (зворотних) вод до підземних гори­зонтів, підземне складування твердих відходів та розробка надр землі;

проведення головної рубки лісу.

У межах третього поясу зони санітарної охорони водних об'єктів з метою охорони поверхневих джерел водопостачання може здійснюватися:

регулювання, а у разі потреби і обмеження відведення території для забудови населених пунктів, спорудження лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів, об'єктів транспорту, енер­гетики, промисловості і сільського господарства, а також внесення можливих змін до технології виробництва промислових і сільсько­господарських підприємств, пов'язаного з ризиком забруднення джерел водопостачання стічними водами;

виявлення об'єктів, що забруднюють джерела водопостачання;

розроблення планів впровадження конкретних водоохоронних заходів у терміни, погоджені з органами державної санітарно-епідеміологічної служби та водного господарства на місцях;

виконання заходів щодо санітарного благоустрою території на­селених пунктів та інших об'єктів (каналізування, обладнання во­донепроникних вигребів тощо).

У межах цього поясу забороняється:

відведення до водних об'єктів стічних вод, що не відповідають санітарним правилам і нормам (СанПіН 4630-88 «Охорона поверх­невих вод від забруднення») та нормам ВК України.

У межах третього поясу зони санітарної охорони водних об'єктів з метою охорони підземних джерел водопостачання здійснюється:

виявлення, тампонування (або відновлення) старих, недіючих свердловин та таких, які неправильно експлуатуються, що створю­ють небезпеку забруднення використовуваного водоносного гори­зонту;

буріння нових свердловин та проведення будь-якого нового будівництва з обов'язковим погодженням з органами державної санітарно-епідеміологічної служби на міс 'ях.

Разом з тим тут забороняється:

закачування відпрацьованих (зворотних) вод до підземних гори­зонтів з метою їх захоронення, підземного складування твердих відходів і розробки надр землі, що може призвести до забруднення водоносного горизонту;

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, накопичувачів промисло­вих стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створю­ють небезпеку хімічного забруднення підземних вод.

Берегові смуги водних шляхів — земельні ділянки поза межами міських поселень, які розміщуються уздовж судноплавних водних шляхів та призначені відповідно до затвердженого в установленому порядку проекту для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством.

Розміри берегових смуг водних шляхів та порядок здійснення господарської діяльності визначається відповідним проектом.

Для розкриття особливостей правового режиму земель водного фонду суттєве значення має право землекористування, яке, по-пер­ше, є різновидом інституту права землекористування несільсько-господарських підприємств, установ, організацій.

По-друге, воно виникає виключно щодо земель водного фонду, визначених для цієї мети земельно-кадастровою документацією.

По-третє, для набуття такої суб'єктивної м"жливості має зна­чення дотримання загальних вимог щодо підстав його виникнення та спеціальної правосуб'єктності, пов'язаної зі здійсненням спе­цифічних видів діяльності — водогосподарської або пов'язаних із нею.

По-четверте, право землекористування на землях водного фон­ду — постійне та тимчасове — передбачає особливий об'єктний склад — земельні ділянки, на яких розташовані гідротехнічні та інші техногенні системи або відповідні водні об'єкти, водогоспо­дарські комплекси та водосховища.

По-п'яте, наявність певних обмежень щодо здійснення окремих видів господарської діяльності або прямих заборон на їх провад­ження.

Порядок користування землями водного фонду визначено по­становою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. № 502.

Право користування земельними ділянками водного фонду ви­никає тільки після встановлення їх меж у натурі (на місцевості), одержання відповідного акта, що його посвідчує, та його реєстрації як правовстановлюючого документа.

Поширеними різновидами цього права є право постійного та тимчасового землекористування на землях водного фонду.

Суб'єктами права постійного землекористування на землях вод­ного фонду можуть бути:

а) спеціалізовані водогосподарські організації;

б) підприємства, установи, організації, в яких створено спеціалізовані служби догляду за водними об'єктами, прибережни­ми захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами

| водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у на-

I- лежному стані.

І Суб'єктами права тимчасового ^емлекористуванн;' на землях

І водного фонду є:

І   а) підприємства, установи, організації;

б) об'єднання громадян;

в) релігійні організації;

г) громадяни України;

д) іноземні юридичні особи;

е) іноземні фізичні особи.

Вказані фізичні і юридичні особи повинні володіти спеціальною земельною правосуб'єктністю і мати відповідні права щодо здійснен­ня рибогосподарської, культурно-оздоровчої, рекреаційної, спортив­ної, туристичної, науково-дослідної діяльності та сінокосіння.

Об'єктами пра^а землекористування на землях водного фонду

визнано:

а) землі водного фонду або їх частини відповідно до затвердже­ної в установленому порядку земельно-кадастрової документації;

б) земельні ділянки, зайняті водними об'єктами або болотами;

в) земельні ділянки, на яких встановлені:

— водоохоронні зони;

— прибережні захисні смуги;

— смуги відведення;

— берегові смуги водних шляхів;

— зони санітарної охорони;

г) земельні ділянки, на яких розміщені гідротехнічні (во-допідпірні, водопропускні, водозахисні, водозабірні) споруди водо­господарських систем;

д) земельні ділянки з водогосподарськими системами;

е) земельні ділянки зі штучно створеними лісонасадженнями та природними лісами в смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та спорудами міжгосподарського значення;

є) земельні ділянки дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів, на яких провадяться роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд (поглибленням дна для судно­плавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки, гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурових та геолого­розвідувальних робіт.

Зміст права землекористування на землях водного фонду скла­дають права і обов'язки суб'єктів, які забезпечують:

а) догляд за ефективним використанням водних об'єктів та зе­мельних ділянок із особливим режимом використання та охорони;

б) підтримання в належному стані вказаних об'єктів;

в) дотримання вимог щодо охорони річок, озер та інших водойм від забруднення, засмічення, замулення;

г) додержання санітарних вимог та правил планування приміських зон у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України та ін.

10. Встановлення чотирьох зон ризику використання земель у межах території можливого затоплення:

а) перша зона — територія між межею можливого затоплення, що повторюється один раз на 2 роки (внутрішня межа) і межею можливого затоплення один раз на 4 роки (зовнішня межа);

б) друга зона — територія між зовнішньою межею першої зони ризику (внутрішня межа) і межею можливого затоплення, що по­вторюється один раз на 10 років (зовнішня межа);

в) третя зона — територія між зовнішньою межею другої зони ризику (внутрішня межа) і межею можливого затоплення, що по­вторюється один раз на 20 років (зовнішня межа);

г) четверта зона — територія між зовнішньою межею третьої зони ризику (внутрішня межа) і межею можливого затоплення, що повторюється один раз на 100 років (зовнішня межа)'.

11. Використання земель затоплення повинно здійснюватись без істотного зменшення пропускної спроможності заплав, розми­вання і руйнування берегів, забруднення і засмічення річок.

При цьому прибережні землі річок, що затоплюються внаслідок повеней та паводків один раз на два роки, можуть ви­користовуватись тільки як природні сінокоси та пасовища. На цих землях можуть здійснюватися заходи, спрямовані на поліпшення їх стану, а також на збільшення пропуску води під час повеней та паводків.

12. Розміщення за межами зон можливого затоплення госпо­дарських об'єктів, що мають важливе значення для суспільного ви­робництва, та тих, затоплення яких може призвести до погіршення стану річки, або здійснення комплексу заходів щодо їх захисту від затоплення.

13. Встановлення можливого режиму зміни або припинення господарської діяльності на землях зон можливого затоплення, спроможної завдати шкоди під час затоплення цих територій іншим землевласникам, землекористувачам та навколишньому природному середовищу.

14. Використання земель прибережних захисних смуг, водоохо­ронних зон, зон санітарної охорони, природно-заповідного фонду та інших територій зі спеціальним статусом у межах зон можливо­го затоплення з урахуванням вимог екологічного законодавства.

15. Мінімізація збитків у зонах можливого затоплення внаслідок повеней та паводків шляхом будівництва гідротехнічних споруд, винесення об'єктів, побудованих з порушенням норма­тивів і вимог законодавства, зміни або припинення господарської діяльності, переорієнтації використання земель тощо проводиться за рахунок коштів землевласників, землекористувачів та місцевого бюджету.