Поняття, склад і юридична природа континентального шельфу

Континентальний шельф географічне є підводним продовжен­ням континенту (материка). Шельф багатий на природні ресурси, які включають мінеральні ресурси морського дна і його надр (наф­та, газ), а також живі організми, що належать до «сидячих видів» (краби та інші ракоподібні, губки, корали і т.ін.).

Коли науково-технічні досягнення дали можливість здійснюва­ти розвідку і промислове освоєння природних ресурсів континен­тального шельфу, виникла необхідність у визначенні правового статусу, режиму континентального шельфу та його юридичних кор­донів. Це було здійснено в результаті укладення Женевської Кон­венції 1958 р. про континентальний шельф, а потім Конвенції 00Н з морського права 1982 р.'.

Відповідно до ст. 1 Конвенції 00Н 1958 р., континентальний шельф розглядався, по-перше, як поверхня і надра морського дна і підводних районів, прилеглих до узбережжя, але які пролягають поза зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за цією межею до такого місця, де глибина покривних вод дає змогу вести розробку природних багатств цих районів; по-друге, поверх­ня і надра подібних підводних районів, прилеглих до берегів ост­ровів².

Саме в такому контексті континентальний шельф розглядається в законодавстві колишнього Союзу РСР³ та чинному законодавстві України⁴.

Водночас доцільно зазначити, що в Конвенції 00Н з морсь­кого права 1982 р. (далі — Конвенція) дається інше визначення цього поняття. Відповідно до ст. 76 Конвенції континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно і надра підводних районів, що знаходяться за межами його територіаль­ного моря уздовж усього природного продовження його сухопут­ної території до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань'.

Згідно із п.п. 4, 5 ст. 76 Конвенції прибережна держава встанов­лює зовнішній кордон підводної окраїни материка в усіх випадках, коли ця окраїна простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, але не далі ніж 350 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря...²

Отже, нова Конвенція визнає за прибережною державою у відповідних випадках права на континентальний шельф за межами 200-мильної економічної зони, але у чітко визначених кордонах³.

Враховуючи пріоритетність норм міжнародного права порівня­но з національним законодавством, а також нове визначення кон­тинентального шельфу, яке дається в ст. 76 Конвенції, визначення континентального шельфу в чинному законодавстві України підля­гає перегляду.

Континентальний шельф України має такі складові:

1) морське дно і надра підводних районів;

2) простягається за межами територіального моря;

3) має чітке визначення меж: уздовж всього природного продов­ження сухопутної території континентального шельфу до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань.

Особливість правового режиму континентального шельфу по­лягає в законодавчому закріпленні суверенних прав прибережної держави щодо розвідки і розробки її природних ресурсів. Під при­родними ресурсами континентального шельфу розуміють міне­ральні та інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, які в період, коли можливий їх промисел, прикріплені до морського дна чи під ним, або можуть пересуватися тільки по морському дну, або в його надрах (ст. 77 Кон­венції', п.п. 1, 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 6 люто­го 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР»²).

Враховуючи закріплення в Конвенції саме суверенних прав прибережної держави щодо розвідки і розробки природних ре­сурсів її континентального шельфу, чинне законодавство Ук­раїни в частині визначення права власності Українського наро­ду на природні ресурси континентального шельфу підлягає уточ­ненню.

Що ж стосується юрисдикції України на континентальний шельф, то аналіз норм міжнародного права та чинного законодав­ства свідчить, що Україна на своєму континентальному шельфі має юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, ус­тановок і споруд, та здійснення морських наукових досліджень (ст.ст. 80, 246 Конвенції, ч. 1 ст. 4 Закону «Про виключну (морсь­ку) економічну зону»).

Континентальний шельф України має такі юридичні ознаки:

1. Визначення в установленому порядку меж континентального шельфу.

2. Закріплення суверенних прав та юрисдикції України на кон­тинентальному шельфі.

3. Затвердження умов та порядку використання і охорони при­родних ресурсів континентального шельфу як українськими, так і іноземними юридичними і фізичними особами.

4. Врахування прав та обов'язків інших держав щодо континен­тального шельфу відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства.

Правове регулювання використання і охорони континентально­го шельфу здійснюється за нормами міжнародного права, законо­давства колишнього Союзу РСР (Указу Президії Верховної Ради СРСР від 6 лютого 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР», постанови Президії Верховної Ради СРСР від 13 серпня 1969р. «Про застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про континентальний шельф Союзу РСР»³, постанов Ради Міністрів СРСР від 18 липня 1969 р. «Про порядок проведення робіт на континентальному шельфі СРСР і охороні його природних багатств» № 564⁴ та від 11 січня 1974 р. № 24 «Про затвердження Положення про охорону континентального шельфу СРСР»)⁵, а та­кож, враховуючи комплексність використання та охорони, гірни­чого та фауністичного законодавства України.