Розділ 2. Завоювання Ернана Кортеса та Франциско Пісарро

Отож, першим завойовником великої індіанської держави судилося стати Ернану Кортесу. Цей обіднілий ідальго мало чим відрізнявся від своїх попередників, хіба що мав трохи більше хитрості та таланту. Але у подальшому у ньому відкрились якості незаурядного полководця, умілого керівника підкореної ним країни.

Щодо особистих якостей Ернана Кортеса, то можна привести слова очевидця подій того часу, Берналя Діас дель Кастильйо: "Але воістину Ернан Кортес був обранцем для звеличування нашої святої віри й служіння Його Величності, як і далі буде розказано. Перш ніж рушити далі, варто сказати, що доблесний і хоробрий Ернан Кортес - відомий ідальго, що походив від чотирьох родів: по-перше, через свого батька Мартіна - від роду Кортесів і від роду Монрой, а по-друге - від роду Пісарро й від роду Альтамірано. І оскільки був він настільки доблесним, хоробрим і щасливим полководцем, не буду називати його ніяким з доблесних імен – ні Хоробрим, ні маркізом дель Вальє, а тільки Ернаном Кортесом, тому що ім'я Кортеса й так користується такою великою повагою як у всіх Індіях, так і в Іспанії, так само, як було відомо ім'я Олександра в Македонії, а серед римлян - Юлія Цезаря, Помпея й Сципіона, і серед карфагенян - Ганнібала, а в нашій Кастилії - Гонсало Ернандеса, Великого Капітана". Ось так описував відомого іспанського завойовника учасник багатьох подій того часу.

Отож, як було сказано вище, Дієго Веласкес довірив керівництво новим походом Енрану Кортесу. Коли останній дізнався про своє призначення, то почав активну підготовку до походу. Перш за все він почав скуповувати усіляку вогнепальну зброю, порох, арбалети і т.д. Але, як зазначають сучасники, грошей у Кортеса було досить мало, зате було багато боргів. Але три друга Ернана, знамениті купці дали йому кредит у розмірі 4 тисяч золотих песо. Отримавши ще декілька займів, Кортес отримав можливість досить добре спорядити експедицію. Як би там не було, але 11 каравел для плавання було споряджено. Екіпаж суден складав менше тисячі чоловік. На світанку 18 квітня 1519 року у бухту Сан-Хуан-де-Улоа ввійшли іспанські кораблі. Зійшовши на Берег, Кортес відслужив мессу, та відповідно до ритуалу проголосив ці землі володінням іспанської корони.Іспанці стояли на порозі імперії ацтеків. На чолі держави ацтеків була так звана Триєдина Ліга, яка шляхом насилля об’єднала під своєю егідою конгломерат різномовних народів Центральної Мексики. Використавши протиріччя між окремими племенами, Кортес заключав воєнні союзи з багатьма племенами. Імператор ацтеків Монтесума, дізнавшись про таємничих блідолицих пришельців, спорядив до них експедицію послів. Індіанці принесли з собою щедрі дари – фрукти, маїс, дичину, та декілька дорогоцінностей з низькопробного золота. Кортес пояснив пришельцям, що вони – іспанці-християни, посланці великого імператора Карлоса, самого величного правителя на землі. Крім того, хитрий конкістадор завірив простодушних індіанців, що у нього є важливе послання для самого імператора, яке він повинен передати йому особисто. Під час бесіди місцеві художники швидко й точно зобразили на папері кораблі, коней, гармати й самих чужоземців, їхній дивовижний одяг й бороди. Помітивши це, Кортес вирішив зайвий раз продемонструвати тубільцям свою могутність. По його сигналу раптово гримнули залпи мідних гармат, і важкі ядра зі свистом врізалися в лісову хащу, розтрощуючи на своєму шляху могутні деревні стовбури й широкі гілки. Витівка вдалася на славу. Перелякані індіанці попадали зі страху на землю, уражені й громовими розкатами гарматних пострілів, і їхньою руйнівною силою. Прощаючись, індіанський вождь Тенделе помітив залізний шолом одного з індіанців, який був досить схожим на шолом головного бога ацтеків – Уіцилопочтлі. Не розгубившись, Кортес відразу вручив шолом вождю, і попросив повернути його доверху наповненим золотом.

Можна сказати, що тут іспанці почали грати на слабостях індіанців, а саме на їх релігійному світогляді та забобонному страхові. Кортес досить вдало використовував цей фактор, і це стало однією з причини швидкого завоювання Америки.

Через декілька днів ці явні докази перебування чужоземців лежали перед Монтесумою. Він був вимушений скликати вождів союзу на раду. Було вирішено не чинити прибульцям ніякого опору, а всіляко їх задобрювати.

Через тиждень до Кортеса прийшло посольство від Монтесуми з новими дарами. Мовчки розстеливши перед шатром Кортеса декілька циновок, вони почали викладати дари. Очевидець подій Берналь дель Кастильйо наводить нам перелік дарів імператора: "першим було кругле блюдо, розміром з колесо воза, з зображенням сонця, із чистого золота. Другим було блюдо с срібла, із зображенням місяця. Далі з’явилося 20 фігур качечок, дуже тонкої роботи, та багато інших фігурок. Крім цього було ще багато різноманітних дарів…". Всі ці золоті дари викликали страшну жадобу у іспанців. Кортес тричі просив аудієнції у Монтесуми, і тричі отримував відмову.

Скоро всі учасники посольства таємно покинули табір іспанців. Кортесу знову посміхнулась вдача. Скориставшись відходом мексиканців, до нього у табір прийшло 5 тубільців, не схожих на місцеве населення. Від них він дізнався, що у Монтесуми є багато ворогів. Кортес дуже зрадів, дав багато подарунків тубільцям, та попросив передати їхньому вождю, що їм треба якого швидше зустрітися.Щоб забезпечити свій тил при просуненні углиб країни, іспанці заклали місто Веракрус. Перший похід углиб країни було здійснено під началом Педро Альваради. З великим загоном він рушив за припасами на південний захід. Тубільці з жахом тікали углиб країни, але іспанці все ж таки знайшли багато харчів. У храмах іспанці бачили багато трупів дорослих та дітей, що свідчило про те, що індіанці готувались до війни проти пришельців, приносячи жертви богу війни.Роздобувши припаси, військо Кортеса рушило на північ, у напрямку місцини, звідки прийшли індіанці, ворожі імперії Монтесуми. Іспанці вступили у область Семопалу, населену багаточисельним племенем тотонаків – яке було обернене у рабство Монтесумою. Місцевий правитель-касик гірко жалівся на Монтесуму та дав Кортесу у поміч декілька сотень своїх солдат. У наступне тотонакське місто на півночі, вслід за Кортесом прибули п’ять мексиканських збирачів податків. Він наказав захопити їх, після чого таємно відпустив 2-х, даючи їм завдання передати Монтесумі, що він залишається йому вірним. Це було першим проявом тієї двоякої підлої політики Кортеса по відношенню до індіанців. Монтесума повірив Кортесу, і направив йому ще більші дари. Можна сказати, що Кортес фактично без боїв пройшов усе мексиканське нагір’я, лише завдяки своїй умілій грі на протиріччях тубільців. Також Кортес здійснював обряди хрещення індіанців, знищував ідоли та храми.

Повернувшись у Веракрус, Кортес почав підготовку до воєнного походу на Мехіко. Більшу частину добутого золота іспанці відправили у Іспанію під виглядом п’ятини, щоб сильно перебільшити розміри здобичі. У середині серпня 1519 року іспанці рушили у похід. Кортес мав у розпорядженні 500 піхотинців, 16 лицарів й близько 13 тис. тотонакських воїнів. Сильного союзника конкістадори знайшли в Тласкалі, незалежному гірському князівстві, що вело війни з Ацтекською конфедерацією. У знак союзу, вождь Таласкали подарував Кортесу свою дочку Шикотенкатль. Під ім'ям Луїса де Тласкала вона супроводжувала армію у всіх походах. Армія Кортеса поповнилася приблизно 3000 тласкаланцями. Тласкала стала головною опорою іспанського панування в Мексиці, і її народ аж до скинення іспанського колоніального режиму не платив податків. Отримавши серйозну підмогу, Кортес продовжив похід на захід – його шлях лежав до міста Чолула, древнього священного міста індіанців. По невідомим до сьогодні причинам, Кортес вчинив страшну різанину у місті, і частково спалив його, попередньо повністю його пограбувавши. Після цього армія іспанців була всього у 80-ти кілометрах від столиці ацтеків. Кортес ніяк не міг зрозуміти, чому такий могутній правитель, як Монтесума у розпорядженні якого буди десятитисячні армії ніяк не пробував зупинити його просування до столиці. Кортес ніяк не міг повірити у щирість дружніх намірів імператора. Кожну мить він чекав удару у спину, заставляв свої воїнів спати зі зброєю в руках. Але проходили дні, до столиці залишалось зовсім недалеко, а навколо все залишалось спокійним. В останній момент, занепокоєні трагічними подіями у Чолулі, вожді ацтеків знову зібрались на зібрання, але все таки не змінили свого рішення. Шлях на Теночтітлан був відкритий. 7 листопада 1519 року іспанці вступили у передмістя. Зустріч перевершила всі сподівання іспанців. Їх розмістили у розкішних палацах, оточених прекрасними садами. На наступний день вся армія вже була на ногах. У всіх був піднесений настрій. Наступили вирішальні хвилини. Попереду вже було видно величезне місто. Берналь дель Кастильйо згадує, що конкістадори йшли по дамбі шириною у 8 кроків, і вона була повною людей. "Ми не вірили своїм очам, з одної сторони – величезне місто на суші, з другої – на озері, перед нами стоїть величезне місто Мехіко, а нас – лише 400 солдат!". назустріч іспанцям вийшла пишна процесія. Побачивши чужоземців, Монтесума вийшов до них назустріч. Кортес зняв капелюха та підійшов до імператора. Сталася нечувана раніше історична подія – зустрілися два історичні персонажі, які належали до абсолютно різних історичних епох. Зустріч Кортеса та Монтесуми виглядає настільки нечуваною, якою, наприклад, буда б зустріч Гільгамеша з Іваном Грозним чи Тутанхамона та Карла XII. Після зустрічі двох вождів, іспанці були розміщені у величезному будинку. За однією з замурованих дверей іспанці знайшли значний скарб з золота та дорогоцінних каменів.

Переночувавши у передмісті іспанці 8 листопада 1519 року ввійшли у місто. Попереду рухалися кавалеристи на чолі з Кортесом. За ними йшла іспанська піхота, що нараховувала всього триста п'ятдесят чоловік. Потім носії несли гармати, боєприпаси й інший вантаж. Позаду йшли тлаcкаланські воїни. Їх було біля шести тисяч п'ятисот чоловік.

При прибутті у столицю, розпочалися візити Кортеса до Монтесуми. Він почав наполягати на переході у католицьку віру. Кортес прекрасно розумів, що повернути на сторону християнства цих тубільців означало виграти війну без єдиного пострілу. Як би там не було, але у той самий день іспанці взяли у полон Монтесуму, і Кортес фактично став керувати країною. Почався грабунок столиці. Всі шедеври ювелірного мистецтва переплавлялись на зливки металу. А тим часом з Куби була відправлена ескадра для арешту Кортеса, але використавши хитрощі та вмілу тактику вмілий конкістадор частково розбив військо супротивника, а частково переманив на свою сторону.

В той час, коли серед іспанців йшла міжусобна боротьба, майже вся Мексика піднялася на повстання проти іспанців. Кортес вимагав від Монтесуми, щоб той вийшов на дах свого дому та дав змогу іспанцям вийти з міста. Мексиканці відповіли на це градом зі стріл та каменів. Верховний вождь ацтеків був смертельно поранений на помер через деякий час. Кожного дня сили ворогів збільшувались, а іспанців зменшувались. Тоді іспанці вирішили в нічний час втікти з міста. Тяжким був відступ іспанців у союзну Тласкалу. Близько тисячі чоловік загинуло при втечі. Крім того, була втрачена майже вся артилерія та коні. Однак уцілілі знайшли притулок у Тласкалі, що здавна була заклятим ворогом ацтеків. Граючи на цих протиріччях, конкістадори поступово скорили племена, що жили між долиною Анахуак і Мексиканською затокою, а потім і селища, розташовані в самій долині. Ізолювавши в такий спосіб Теночтітлан, вони при сприянні союзних індійських племен, незважаючи на розпачливий опір захисників столиці на чолі з юним Куаутемоком (племінником Монтесуми), у серпні 1521 р. захопили місто, майже повністю зруйнованим у ході кровопролитних боїв. Руїни його були віддані вогню.

До кінця 20-х років XVI в. іспанці захопили велику територію, що простирається від Мексиканської затоки до Тихого океану, а також більшу частину Центральної Америки. Надалі колонізатори продовжували своє просування на південь (Юкатан) і на північ (аж до басейну рік Колорадо й Ріо-Гранде-дель-Норте, Техаса й Каліфорнії). Після вторгнення в Мексику й Центральну Америку загони конкістадорів проникли на Південноамериканський материк. З 1530 р. португальці приступили до більш-менш планомірної колонізації Бразилії, звідки стали вивозити коштовну породу дерева "пау-бразіл" (від якого пішла назва країни). У першій половині 30-х років XVI в. іспанці, очолювані Франциско Пісарро й Дієго де Альмагро, скорили Перу, зруйнувавши цивілізацію інків. Початком завоювання їх держави стало криваве побоїще в місті Кахамарка 16 листопада 1532 р.

У той день у Кахамарку за запрошенням Пісарро прибув вождь інків Атауальпа в супроводі пишної свити. При зустрічі, відповідно до заздалегідь розробленого плану, чернець Вісенте де Вальверде зачитав інкському правителеві по-іспанськи текст "Рекерим’єнто" - документа, що містив перелік стандартних вимог, які в процесі конкісти незмінно пред'являлися індіанцям. Заявивши, що Пісарро діє з доручення короля Іспанії, що отримали землі інків у дарунок від папи римського, Вальверде запропонував Атауальпі прийняти християнство й визнати себе васалом імператора Карла V. Коли до здивованого Інки дійшов зміст вислуханої їм промови незрозумілою мовою, він рішуче відкинув домагання прибульців, а Євангеліє, протягнене йому ченцем на підтвердження своїх слів, кинув на землю. По сигналу Вальверде солдати, що були присутні при описаній сцені, напали на нічого не підозрюючих індіанців, і, відкривши по них вогонь, перебили сотні беззбройних людей. Сам Атауальпа потрапив у полон. За його звільнення Пісарро зажадав величезний викуп. Протягом декількох місяців інки зібрали потрібну іспанцям кількість золота й срібла. Доставленим золотом наповнили цілу кімнату, а дві інших - сріблом. Але це не врятувало нещасного Інку, якого незабаром передали суду за обвинуваченням в "заколоті" проти іспанського монарха й задушили. Полон і загибель верховного правителя зробили деморалізуючий вплив на його підданих. До того ж вони були поглинені внутрішніми проблемами: з великою жорстокістю тривала міжусобна війна прихильників Уаскара й Атауальпи. Віддавши перевагу "законній" династії, Пісарро заручався підтримкою її прихильників і через рік після трагічних подій у Кахамарці вступив у столицю Куско. Слідом за тим послані їм загони підкорили північні області інкської держави (Кіто).

Рухаючись із Перу на південь, завойовники під керівництвом Альмагро вторглись в 1535-1537 р. у межі країни, названої ними Чилі. Однак, натрапивши на завзятий опір відважних мапуче (яких іспанці стали називати арауканами) і не виявивши очікуваних дорогоцінних металів і інших скарбів, конкістадори повернулися в Куско. Там Альмагро намагався заперечувати права, надані королем Пісарро, але в боротьбі з останнім зазнав поразки й був страчений. У цей же час Педро де Мендоса приступив до колонізації Ріо-де-ла-плати. В 1536 р. він заснував на західному березі затоки поселення Пуерто-де-Санта Марія-де-Буенос-Айрес (Порт Богоматері добрих вітрів). Але Буенос-Айрес і інші опорні пункти іспанців на Атлантичному узбережжі й в усті Парани й Уругваю постійно піддавалися нападам з боку войовничих індійських племен. Тому центр іспанських володінь у цьому районі незабаром перемістився вглиб континенту, на північ. З початку 40-х років плацдармом для подальшого захоплення й закріплення земель у басейні Ріо-де-ла-плати став Асунсьйон, закладений в 1537 р. Однак через відсутність там значних природних багатств і значних резервів робочої сили, а також внаслідок географічного положення цього району конкістадори не були економічно зацікавлені в його освоєнні. У результаті туди приїжджало мало іспанців, та й ті звичайно не привозили своїх родин. В 1617 р. відбувся розділ великої "провінції Ріо-де-ла-плати". Її південна частина зберегла колишнє найменування. Землі ж, розташовані до півночі від місця впадіння Парагваю в Парану, і область Гуайра виділилися в самостійну "провінцію Гуайра", а незабаром стали йменуватися "провінцією Парагвай". Численні загони європейських завойовників кинулися також у північну частину Південної Америки, де по їхніх уявленнях перебувала легендарна країна Ельдорадо. У фінансуванні цих експедицій брали участь німецькі банкіри Вельзери, що одержали від свого боржника імператора Карла право на колонізацію південного узбережжя Карибського моря. Частина його між півостровами Парія й Гуахіра йменувалася Венесуелою ("маленькою Венецією"). У пошуках Ельдорадо іспанські експедиції й загони німецьких найманців проникнули в 30-х роках XVI в. у долини рік Оріноко й Магдалени. В 1538 р. вони вийшли на плоскогір'я Кундинамарки, біля Боготи. Після анулювання в 1545 р. прав Вельзерів іспанська колонізація Карибського узбережжя значно активізувалася. На початку 40-х років Франсиско де Орельяна досяг р. Амазонки й спустився по її руслі до Атлантичного океану. Майже одночасно іспанці почали новий похід у Чилі, але до початку 50-х років змогли зайняти лише північну й центральну частини країни. У долині р. Мапочо вони заснували місто Сантьяго, на березі затоки Кокимбо-Ла-Серену, а їх головним опорним пунктом при завоюванні території південніше р. Біо-Біо став Консепсьон, побудований у її гирлі. Проникнення іспанських і португальських конкістадорів у внутрішні області Америки тривало й у другій половині XVI в., а колонізація деяких районів (наприклад, південного Чилі й північної Мексики) затяглася на більш тривалий період. Поразка, понесена індійськими народами при зіткненні з європейськими завойовниками, пояснювалося багатьма причинами. Головна з них - відсутність єдності серед індіанців. Підвладні ацтекам, майя, інкам племена в критичний момент не тільки не прийшли їм на поміч але скористалися ситуацією, щоб звести давня стосунки зі своїми поневолювачами. Однак, виявившись знаряддям у руках конкістадорів, вони разом з тим раніше або пізніше самі ставали їхніми жертвами. Істотним фактором, що сприяв успіху конкісти, з'явилася військово-технічна перевага іспанців і португальців. Чимале значення мало наявність гострих суспільних протиріч у державних утвореннях американських індіанців, де процес соціальної диференціації вже встиг зайти досить далеко.