Воєнні дії в 1916 році

На Західному фронті протягом 1915 р. не відбулося ве­ликих змін. Усі воєнні операції виявилися не дуже успішними, маневреність погіршилася, а позиційні бої тільки затягували

війну. Антанта проголосила економічну блокаду Німеччині, Німеччина розпочала підводну, війну. Відомі факти, що в тра­вні 1915 р. німцям удалося торпедувати англійський пароплав «Лузитанію», де загинуло більше тисячі пасажирів.

На російському фронті й зосередилася велика кількість військ ворога. Завдяки цьому Англія та Франція зайнялися прискореним розвитком воєнної промисловості. Вони не вели в той час ніяких активних дій, щоб накопичити сили для пода­льшого ведення війни. Завдяки цьому їм вдалося створити нову зброю — танки. І на початку 1916 р. у них була значна перевага в зброї та чисельності армій — на 70—80 дивізій біль­ше, ніж у Німеччини.

1915 р. був дуже важким роком для урядів союзників. Керівники Антанти в грудні 1915 р. вирішили скликати нара­ду представників Генеральних штабів союзних армій, вони з'їхалися в Шантійї, біля Парижа. Було прийнято рішення: закін­чити переможно війну можна лише за умови погодженості активних дій на головних фронтах. Але й це рішення не стало остаточним, тому що наступ 1916 р. був намічений на Східно­му фронті 15 червня, а на Західному — тільки 1 липня.

Німецьке командування довідалося про терміни наступу ворога й вирішило розпочати свій наступ на Західному фро­нті набагато раніше. Головний удар було намічено зробити на район верденських укріплень. Німецьке командування було впевнене в тому, що французи пожертвують усім заради за­хисту цих укріплень. Якщо фронт буде прорвано, відкриєть­ся прямий шлях на Париж. Але наступ, запланований на 21 лютого 1916 р., не приніс успіху німецьким військам. До того ж російська армія в березні почала наступ в районі Двін­ська й озера Нароч, що послабило війська ворога. Але на цьому воєнні дії в цьому районі не закінчилися. Вони трива­ли ще протягом 10 місяців, перетворивши воєнну операцію у Вердені на справжню «м'ясорубку». Обидві сторони втрати­ли не тільки величезну кількість техніки, але й зазнали вели­ких втрат живої сили: французи — 350 тис. чоловік, німці — 600 тис. чоловік.

І всетаки наступ на Верден німецького командування не змінив планів Антанти, її керівники, як і раніше, хотіли почати 1 липня 1916 р. свій основний наступ, зосередившись на р. Соммі.

Плани не змінилися. Бої кожного дня ставали чимраз за­пеклішими. У вересні на полі бою з'явилися англійські танки. Слід урахувати, що технічно вони були ще не зовсім доскона­лими, їх кількість ще була невеликою, щоб реально забезпечи­ти перемогу Антанти. І хоча частковий усжіх був забезпечений англофранцузьким військам, але загалом вони не зуміли про­рвати фронт. До листопада соммські бої почали вщухати. Ре­зультати соммської операції для Антанти були непоганими: Антанта захопила територію в 200 кв. км, 105 тис. німецьких полонених, 1500 кулеметів і 350 знарядь. Але обидві сторони зазнали великих втрат — загалом більше 1 млн 300 тис. чоло­вік було вбито, поранено й узято в полон.

Російське командування суворо дотримувалося затвер­дженого в грудні 1915 р. рішення щодо головного наступу на Західному фронті. Дата залишилася тією ж — 15 червня 1916 р. Війська повинні були рухатися в напрямку Барановичів з од­ночасним допоміжним ударом армій ПівденноЗахідного фро­нту під командуванням генерала Брусилова в галицькобуко­винському напрямку. Але й тут утрутилися союзники. Через затяжні бої біля Вердена французький уряд знову звернувся до Росії по допомогу. Вони хотіли, щоб російські війська по­чали наступ на Східному фронті.

Російська армія змушена була відгукнутися на заклик про допомогу. На початку березня Росія почала наступ у районі Двінська й озера Навоч. Безперебійні атаки не принесли вели­кого успіху, хіба що до тактичного, але вони допомогли союз­никам згрупувати свої війська, відтягнувши від них значну кількість німецьких резервів.

Ця операція заважала російському командуванню почати підготовку до генерального наступу на російськонімецькому фронті, запланованого на 15 червня. До того ж Антанта знову звернулася з проханням до російського уряду. Тепер допомо­га була потрібна італійцям. З історичних джерел відомо, що в травні 1916 р. 400тисячна австроугорська армія перейшла в наступ у Трентіно, чим завдала важкої поразки італійській ар­мії. Російське командування, вирішивши допомогти італійсь­ким й англофранцузьким військам, перенесло термін наступу на Південнозахідному напрямку на 4 червня. Командував росіянами генерал Брусилов. Російські війська, зламали обо­рону ворога вздовж усього фронту завширшки 280 км, поча­ли просуватися в Східну Галичину й Буковину (Брусиловський прорив). Під час цього наступу Брусилову необхідні були свіжі сили, військовий резерв і боєприпаси, але верховне ко­мандування російської армії вирішило не відповідати на про­хання генерала й розпочало, відповідно до назначеного рані­ше терміну, наступ у західному напрямку.

Здійснивши кілька слабких ударів убік Барановичів, ко­мандуючий Північнозахідним напрямком генерал Еверт від­клав загальний наступ на початок липня.

Війська генерала Брусилова знайшли в собі сили проти­стояти натиску ворога й продовжували наступати. До кінця липня їм удалося просунутися далеко вглиб Галичини й Буко­вини. А 3 липня генерал Еверт знову зробив спробу атакувати Барановичі, але й вона виявляється невдалою. Переконавшись у повному провалі наступу російських військ під керівницт­вом генерала Еверта, російське командування нарешті визнає ПівденноЗахідний фронт найважливішим. Але було втраче­но. Австрійці встигли перегрупуватися, підтягти свої резерви, до того ж на допомогу австрійцям були кинуті шість дивізій з Австроіталійського фронту, одинадцять дивізій перекинули німці. Росіяни не мали можливості наступати далі.

Просуваючись у глиб Буковини та Східної Галичини, ро­сійським військам удалося захопити близько 25 тис. кв. км території. Ними було взято в полон 9 тис. офіцерів і понад 400 тис. солдат. Але ці успіхи не принесли жодних результа­тів. Занадто бездарним було верховне командування, занадто відсталим — транспорт, до того ж відчувалася постійна неста­ча озброєння й боєприпасів.

І всетаки не можна назвати наступ російських військ без­результатним. Він значно полегшив стан союзників. Спільні дії союзників на Соммі перекреслили плани німецького коман­дування, змусивши їх надалі до стратегічної оборони. Одно­часно австроугорська армія не змогла отямитися після Брусиловського удару 1916 р., у результаті чого була не здатна до серйозних наступальних операцій.

Побачивши, що російські війська під командуванням ге­нерала Брусилова після могутнього наступу розгромили австроугорців на ПівденноЗахідному фронті, Румунія виріши­ла вступити у війну на боці переможців. Вона знала, що Анг­лія й Франція зацікавлені в ЇЇ військовій підтримці, хоча Росія й відмовлялася її прийняти.

17 серпня Румунія самостійно почала війну в Трансільва­нії. Спочатку її воєнні дії приносили успіх, але після загасання соммських боїв австронімецькі армії без особливих зусиль розтрощили румунське військо й окупували практично всю Румунію, одержавши дуже важливе джерело продовольства й нафти. Російське командування передбачало такий хід подій. Відразу в Румунію було перекинуто 35 піхотних і 11 кавале­рійських дивізій, щоб зміцнити фронт по лінії Нижній Дунай — Браїла — Фокшани — Дорна — Ватра.

16 лютого 1916 р. російські війська в результаті наступу на Кавказькому фронті захопили Ерзурум, а 18 квітня зайня­ли Трабзон (Трапезунд). Успішні операції були проведені ро­сіянами на Урмійському напрямку, де був зайнятий Рувандиз, і біля озера Ван, де російські війська влітку вступили в Муш і Бітліс.