На Західному фронті протягом 1915 р. не відбулося великих змін. Усі воєнні операції виявилися не дуже успішними, маневреність погіршилася, а позиційні бої тільки затягували
війну. Антанта проголосила економічну блокаду Німеччині, Німеччина розпочала підводну, війну. Відомі факти, що в травні 1915 р. німцям удалося торпедувати англійський пароплав «Лузитанію», де загинуло більше тисячі пасажирів.
На російському фронті й зосередилася велика кількість військ ворога. Завдяки цьому Англія та Франція зайнялися прискореним розвитком воєнної промисловості. Вони не вели в той час ніяких активних дій, щоб накопичити сили для подальшого ведення війни. Завдяки цьому їм вдалося створити нову зброю — танки. І на початку 1916 р. у них була значна перевага в зброї та чисельності армій — на 70—80 дивізій більше, ніж у Німеччини.
1915 р. був дуже важким роком для урядів союзників. Керівники Антанти в грудні 1915 р. вирішили скликати нараду представників Генеральних штабів союзних армій, вони з'їхалися в Шантійї, біля Парижа. Було прийнято рішення: закінчити переможно війну можна лише за умови погодженості активних дій на головних фронтах. Але й це рішення не стало остаточним, тому що наступ 1916 р. був намічений на Східному фронті 15 червня, а на Західному — тільки 1 липня.
Німецьке командування довідалося про терміни наступу ворога й вирішило розпочати свій наступ на Західному фронті набагато раніше. Головний удар було намічено зробити на район верденських укріплень. Німецьке командування було впевнене в тому, що французи пожертвують усім заради захисту цих укріплень. Якщо фронт буде прорвано, відкриється прямий шлях на Париж. Але наступ, запланований на 21 лютого 1916 р., не приніс успіху німецьким військам. До того ж російська армія в березні почала наступ в районі Двінська й озера Нароч, що послабило війська ворога. Але на цьому воєнні дії в цьому районі не закінчилися. Вони тривали ще протягом 10 місяців, перетворивши воєнну операцію у Вердені на справжню «м'ясорубку». Обидві сторони втратили не тільки величезну кількість техніки, але й зазнали великих втрат живої сили: французи — 350 тис. чоловік, німці — 600 тис. чоловік.
І всетаки наступ на Верден німецького командування не змінив планів Антанти, її керівники, як і раніше, хотіли почати 1 липня 1916 р. свій основний наступ, зосередившись на р. Соммі.
Плани не змінилися. Бої кожного дня ставали чимраз запеклішими. У вересні на полі бою з'явилися англійські танки. Слід урахувати, що технічно вони були ще не зовсім досконалими, їх кількість ще була невеликою, щоб реально забезпечити перемогу Антанти. І хоча частковий усжіх був забезпечений англофранцузьким військам, але загалом вони не зуміли прорвати фронт. До листопада соммські бої почали вщухати. Результати соммської операції для Антанти були непоганими: Антанта захопила територію в 200 кв. км, 105 тис. німецьких полонених, 1500 кулеметів і 350 знарядь. Але обидві сторони зазнали великих втрат — загалом більше 1 млн 300 тис. чоловік було вбито, поранено й узято в полон.
Російське командування суворо дотримувалося затвердженого в грудні 1915 р. рішення щодо головного наступу на Західному фронті. Дата залишилася тією ж — 15 червня 1916 р. Війська повинні були рухатися в напрямку Барановичів з одночасним допоміжним ударом армій ПівденноЗахідного фронту під командуванням генерала Брусилова в галицькобуковинському напрямку. Але й тут утрутилися союзники. Через затяжні бої біля Вердена французький уряд знову звернувся до Росії по допомогу. Вони хотіли, щоб російські війська почали наступ на Східному фронті.
Російська армія змушена була відгукнутися на заклик про допомогу. На початку березня Росія почала наступ у районі Двінська й озера Навоч. Безперебійні атаки не принесли великого успіху, хіба що до тактичного, але вони допомогли союзникам згрупувати свої війська, відтягнувши від них значну кількість німецьких резервів.
Ця операція заважала російському командуванню почати підготовку до генерального наступу на російськонімецькому фронті, запланованого на 15 червня. До того ж Антанта знову звернулася з проханням до російського уряду. Тепер допомога була потрібна італійцям. З історичних джерел відомо, що в травні 1916 р. 400тисячна австроугорська армія перейшла в наступ у Трентіно, чим завдала важкої поразки італійській армії. Російське командування, вирішивши допомогти італійським й англофранцузьким військам, перенесло термін наступу на Південнозахідному напрямку на 4 червня. Командував росіянами генерал Брусилов. Російські війська, зламали оборону ворога вздовж усього фронту завширшки 280 км, почали просуватися в Східну Галичину й Буковину (Брусиловський прорив). Під час цього наступу Брусилову необхідні були свіжі сили, військовий резерв і боєприпаси, але верховне командування російської армії вирішило не відповідати на прохання генерала й розпочало, відповідно до назначеного раніше терміну, наступ у західному напрямку.
Здійснивши кілька слабких ударів убік Барановичів, командуючий Північнозахідним напрямком генерал Еверт відклав загальний наступ на початок липня.
Війська генерала Брусилова знайшли в собі сили протистояти натиску ворога й продовжували наступати. До кінця липня їм удалося просунутися далеко вглиб Галичини й Буковини. А 3 липня генерал Еверт знову зробив спробу атакувати Барановичі, але й вона виявляється невдалою. Переконавшись у повному провалі наступу російських військ під керівництвом генерала Еверта, російське командування нарешті визнає ПівденноЗахідний фронт найважливішим. Але було втрачено. Австрійці встигли перегрупуватися, підтягти свої резерви, до того ж на допомогу австрійцям були кинуті шість дивізій з Австроіталійського фронту, одинадцять дивізій перекинули німці. Росіяни не мали можливості наступати далі.
Просуваючись у глиб Буковини та Східної Галичини, російським військам удалося захопити близько 25 тис. кв. км території. Ними було взято в полон 9 тис. офіцерів і понад 400 тис. солдат. Але ці успіхи не принесли жодних результатів. Занадто бездарним було верховне командування, занадто відсталим — транспорт, до того ж відчувалася постійна нестача озброєння й боєприпасів.
І всетаки не можна назвати наступ російських військ безрезультатним. Він значно полегшив стан союзників. Спільні дії союзників на Соммі перекреслили плани німецького командування, змусивши їх надалі до стратегічної оборони. Одночасно австроугорська армія не змогла отямитися після Брусиловського удару 1916 р., у результаті чого була не здатна до серйозних наступальних операцій.
Побачивши, що російські війська під командуванням генерала Брусилова після могутнього наступу розгромили австроугорців на ПівденноЗахідному фронті, Румунія вирішила вступити у війну на боці переможців. Вона знала, що Англія й Франція зацікавлені в ЇЇ військовій підтримці, хоча Росія й відмовлялася її прийняти.
17 серпня Румунія самостійно почала війну в Трансільванії. Спочатку її воєнні дії приносили успіх, але після загасання соммських боїв австронімецькі армії без особливих зусиль розтрощили румунське військо й окупували практично всю Румунію, одержавши дуже важливе джерело продовольства й нафти. Російське командування передбачало такий хід подій. Відразу в Румунію було перекинуто 35 піхотних і 11 кавалерійських дивізій, щоб зміцнити фронт по лінії Нижній Дунай — Браїла — Фокшани — Дорна — Ватра.
16 лютого 1916 р. російські війська в результаті наступу на Кавказькому фронті захопили Ерзурум, а 18 квітня зайняли Трабзон (Трапезунд). Успішні операції були проведені росіянами на Урмійському напрямку, де був зайнятий Рувандиз, і біля озера Ван, де російські війська влітку вступили в Муш і Бітліс.