СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ Й ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ
План
1. Зародження економіко-географічних ідей.
2. Розвиток економіко-географічних уявлень у Росії в XVIII столітті.
3. Формування нової економічної географіі в першій половині XIX століітя.
4. Основні напрямки розвитку економіко-географічних ідей у другій половині
XIX століття — на початку XX століття.
5. Світова соціально-економічна географія в XX столітті: етапи й напрямки до-
сліджень.
Зародження економіко-географічних ідей
Становлення соціально-економічпої географії (СЕГ) зумовлене прогресом продуктивних сил людства й породжене потребами в конкретних знаннях про населення, його господарську діяльність, природні ресурси, їхнє використання в тих чи інших країнах і регіонах. Історію СЕГ слід розглядати в загальному «потоці»
поступового нагромадження й формування географічних знань.
Перші «паростки» СЕГ, деякі її елементи відзначаються вже в античну епоху в стародавніх рабовласницьких державах.
Один із визначних географів давнини — Страбон (6-1/63 р. до н. е. —
23/24 р. н. е.) у своїй знаменитій «Географії» викладає оригінальні думки щодо розділення країни на частини за «природними поділами».
|
|
' Бпоха середньовіччя відрізняється загальним занепадом науки, коли скономіко-географічні ідеї майже зовсім «гаснуть», тому що поділ праці виражений досить слабко. Але п той же час, у 1333 р. з'являється праця італійця Неголотті «Практика торгівлі» (це праця з географічної літератури — так називаної комерційної географії). «Практика торгівлі» містила відомості про якість і технологію виготовлення найважливіших товарів, про одиниці ваги й міри, грошових одиниць країн, опис мит і транспортних витрат, а також караванного шляху від Азовського моря в Китай. Таким чином, у XIII ст. виникає деяка «кількість» опису держав, що можна вважати «початком» економічної географії.
Становлення цієї науки припадає на початковий період капіталістичної епохи (XVI ст.), що обумовлене:
1) великими географічними відкриттями;
2)розвитком промисловості в ряді європейських країн, що привело до розширення торгівлі.
«Кількісний опис.» окремих країн у цей період одержав назву статистики (від лат. status — стан). Згодом цей напрямок збагатився англійською «політичною арифметикою» і започаткував сучасну статистику.
Яскравим прикладом такого напрямку е «Опис Нідерландів» Людовіко Гвіччардіпі (1521-1589), що витримав 35 видань на сімох мовах. Ця праця складалася Із двох частин: за сучасною термінологією галузевої й районної. Дослідники оцінюють цю книгу як перший економіко-географічний твір.
|
|
Пройшло менше ста років, і друком вийшла перша теоретична праця а географії. що стосувалася становлення СЕГ. Це книга талановитого географа Бернхарда Варені уса (Варяна) (1622-1650) «Генеральна географія».
В. Вареніус систематизував дані щодо загальної фізичної природи земної кулі, виділивши загальні закономірності, зробив оригінальну класифікацію розділів гео графічної науки.
У розділі країнознавства Вареніус вичленував три «позиції», що аналізують
«властивості» країни:
«земні» — географічне положення країни. її кордони, розміри, рельєф, ви-
добуток руд. води, ґрунти, рослинний і тваринний світ;
«небесні» — широта місця й висота сонця, тривалість сезонів року, кліма-
тична зональність, метеорологічні й астрологічні явища:
«людські» — склад населення, особливості його життя, доходи, освіта, ре-
месло, торгівля, політичний устрій, міста.
Природні й соціальні явища на цьому етапі становлення СЕГ повсюдно вивча-
лися ізольовано. Так, якщо Вареніус науково забезпечував природну сторону жва-
вої морської торгівлі, що розгорнулася п XVII ст.. то ГІетті — економічиу. Аиглій»
ський учений, «батько політичної економії» Вільям Петті (1623-1687) дав аналіз
вигоди територіального поділу праці в результаті розвитку морської торгівлі. Він
увів поняття «продуктивні працівники», вважав, що численне населення ба-
гатство, й нечисленне — це бідність.
Розвиток економіко-географічних уявлень у Росії в XVIII столітті
f Першим.у Росії зробив спробу поєднати загальгеографічні пауки й статистику
в одне ціле Іван Кнриловнч Кирилов (1689-1737) — найвидатпішнй російський
географ початку XVII ст., представник епохи иетровських перетворень. Йому на-
лежить перший систематичний опис Росії з досить новпим зведенням наявних
у першій чверті XVIII ст. статистичних, економічних і географічних даних. Цю
працю — «Квітучий стан Всеросійської держави...» (1831) - часто пазивають пер-
шим російським економіко-геогрофічним описом. Багато років Кирилов керував
картографічними роботами в країні. Він підготував перший атлас Росії. Ідеї й про-
позиції Кирилова були розвинені В. Н. 'Гатищевим і М. В. Ломоносовим.
Василь Микитович Татищеп (1686 1760), видатний вчений і державний діяч
Росії, запропонував, зокрема, оригінальну класифікацію галузевої географії. Він
виділяв математичну (нинішню геодезію, картографію), фізичну, політичну (по
суті економічну) географію. До об'єктів останньої він відносив:
а) мережу населених пунктів:
б) населення як продуктивну силу;
в) місцевості, що розвивають ті чи інші галузі господарства;
г) економічний результат виробництва;
д) зміну цих об'єктів у часі.
Ученнй-енцнклонедист Михайло Васильович Ломоносов (1711 -1765), очолив-
ши в 1758 р. Географічний департамент Петербурзької Академії наук, доклав ба-
гато зусиль для організації географічних досліджень Росії й узагальнення отри-
маних відомостей.
Формування нової економічної географії в першій половині XIX століття
Цей найважливіший для розвитку економічної географії в Росії етап відзначе-
ний першими спробами економічного районування.
Особливої уваги заслуговує діяльність Костянтина Івановича Арсеньєва (1789-
1865), одного з перших учених в галузі російської економічної географії, що багато
зробили для розвитку її районного напрямку. Основна його робота — «Окреслен-
ня статистики Російської держави» — досвід економічного районування Росії за
сукупністю природних і господарських ознак.
Принципово важливі положення теорії технологічного районування були сфор-
мульовані в 1847 р. російським поетом і публіцистом Миколою Платоновичем
Огарьовнм (1813-1877):
1) район — це реально існуючий об'єкт, а не проста «гра розуму»;
2) райони слід розглядати о їхній динаміці — з погляду не тільки минулого,
сьогодення, але й майбутнього;
|
|
3) економічно районування має спиратися на закони політичної економії, тому
що процес районування — об'єктивний процес громадського життя.