Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Є. Тихеєва, С. Русова відзначали його як одну с основних сторін дошкільного виховання

Поняття сенсорний розвиток і сенсорне виховання.    

Система сенсорного виховання Марії Монтессорі.

Зміст і методика сенсорного виховання.  

Дидактичні ігри сенсорного виховання, їх зміст в старшій групі.

Використання дидактичних ігор з розвитку сенсорних здібностей в сімейному вихованні.

    ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМИ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР І ВПРАВ ДЛЯ СЕНСОРНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОЇ ГРУПИ              

   

 1. Поняття сенсорний розвиток і сенсорне виховання.

Сенсорний розвиток дитини – це розвиток її відчуттів і сприймань, формування уявлень про зовнішні властивості предметів: її форму, колір, розмір, положення у просторі тощо. Він становить фундамент її розумового розветку. Чуттєве пізнання має виключне важливе значення у дошкільному дитинстві, яке є найбільш сприятливим періодом формування і вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про оточуючий світ.

Сенсорне виховання-це система педагогічних впливів, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання і вдосконалення відчуттів і спиймань.

Головні завдання сенсорного виховання:

- формування у дітей системи перцептивних дій;

-                        системи сенсорних еталонів;

- уміння самостійно їх застосовувати у власній діяльності.

Сенсорне виховання має важливе значення для всебічного розвитку дитини. О. Усова відзначала, що 9/10 всього розумового багажу дітей дошкільного віку складають результати діяльності органів чуття. Видатні педагоги

Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Є. Тихеєва,   С. Русова відзначали його як одну с основних сторін дошкільного виховання.

       

   2. Система сенсорного виховання Марії Монтессорі.

   

Система сенсорного виховання М. Монтессорі включала поняття “сенсорна культура дитини”. Вона розглядає сенсорний розвиток як важливу складову частину і основу формування особистості: без розвинутих органів чуття не може бути інтелекту і вихованої людини. Чуттєве сприймання є основою розумового і морального життя. Метод М.Монтессорі не просто вказує дитині на якості предметів і явищ навколишнього світу, а дає можливість самостійно набувати знання і відкривати свій внутрішній світ, що значно важливіше, ніж повідомлення з боку дорослих.

   У процесі виховання важливо організувати педагогічне “підготовче середовище”, дитина могла виявити можливості власного розвитку через самостійну діяльність. Одним із головних чинників цього середовища виступає дидиктичний матеріал для розвитку фізичних і психічних функцій дитини.Матеріал, розроблений М.Монтессорі, побудований так, щоб розвивати окремі сфери відчуттів, вчити слухати тишу і звуки, розрізняти кольори, форму, вагу та інше.

  Цей різноманітний, точно зроблений матеріал фіксує дитячу увагу на певній ізольованій властивості предмета, наприклад:

- для об*єму – це циліндри, куби і призми;

- для довжини – палиці, поділені на дециметри;

- для кольорів – шматочки шоку;

- для шумів – циліндричні коробочки із різним вмістом тощо.

    Він не лише розвиває органи чуття дитини, а й спонукає до розумової дії, вчить розрізняти, впорядковувати враження з навколишнього світу, крім того дає дитині можливість повторити вправи, посильні для її віку. Вправи з дидактичним матеріалом сприяють також розвитку самовиховання, бо містять у собі контроль можливих помилок: вправляючись, дитина швидко починає помічати свої помилки і, бажаючи їх виправити, досягає правильного вирішення поставленого завдання, а у подальшому вчиться їх попереджати.

      Цінність згаданої системи виховання полягає у тому, що дидактичний матеріал у ній – не самоціль, а засіб.

       Система сенсорного виховання М.Монтессорі була високо оцінена С.Русовою, яка сама розглядала розвиток органів чуття як перший крок до самостійної свідомості дитини. Проте вона критикувала М.Монтессорі за те, що її матеріал, який розрахований на викликання в дитині процес самонавчання, занадто автоматичний. Він грунтується на технічному перфекціонізмі, що має дати те психічне задоволення, яке виявляється в дитині радістю самосвідомості й свідомості свого інтелектуального поступу. Цей матеріал не пробуджує ні уяви, ні власної творчості дитини. Він занадто штучний, далекий від природи; в ньому мало естетичного елементу. Але він приваблює своєю упланованістю, як і систематичністю, він відповідає вимогам нового виховання тим, що дає дітям повну волю руху, волю вибору заняття, відповідає вимогам кращого розумового розвитку дитини, а осбливо зору, слуху, дотику.

        Сучасна система сенсорного виховання створена на основі наукових психологічних і фізіологічних даних про розвиток дитини.

          Психологічні дослідження свідчать про те, що в дошкільному віці інтенсивно розвиваються всі органи чуття.

          Протягом дошкільного дитинства сенсорна культура складається у взаємозв*язку з розвитком мови і мислення. Сприймання є основою, яка живить мислення чуттевим матеріалом. Мислення також сприяє розвитку сприймання, збагачує його. Відчуття і спиймання носять не пасивний характер, це – особливі дії аналізаторів, спрямовані на обстеження предмета, його якостей і властивостей.

          Сенсорний розвиток – це процес засвоєння соціального досвіду, оволодіння системою відповідних еталонів, тобто певних зразків якостей предметів, створених людством у ході суспільно-історичного розвитку.

            Еталонами кольору виступають сім кольорів спектра та їх відтінки; еталонами форми – геометричні фігури; величини – метрична система мір та інші. Засвоєння сенсорних еталонів не обмежується дошкільним віком, це досить складний і тривалий процес.

            Дослідженнями психологів встановлено періоди засвоєння еталонів у дошкільному віці:

- від народження до початку 3-го року життя – передеталонний період, коли дитина відображає окремі особливості предметів, тобто суттєві для безпосереднього використання;

- до 5-ти років – період предметних еталонів, коли образи якостей предметів зіставляються з певними предметами;

- від 5-ти років і далі – якості предметів набувають еталонного значення: вода холодна, кришка столу прямокутна, лампочка скляна тощо. Це важливий для розвитку дитячого пізнання час, коли дитина починає самостійно узагальнено пізнавати оточуючий світ. 

              

                                                               

      3. Зміст і методика сенсорного виховання.  

 Сучасна педагогічна наука визначає зміст сенсорного виховання, виходячи із даних сучасної психології і педагогіки. Він будується на основі принципу збагачення і поглиблення шляхом формування у дітей (починаючи з раннього віку) широкого орієнтування у навколишньому світі. Поруч із спеціальним ознайомленням з кольором, формою, розміром предметів слід удосконалювати звуковий аналіз мови, формувати музичний слух, розвивати м*язово-суглобову чутливість та інше.Ці вміння відіграють важливу роль у здійсненні музичної, образотворчої, трудової діяльностей, у мовленнєвому спілкуванні. Навчання сенсорним діям поєднується з різними видами діяльності, що забезпечує життєву придатність сенсорних знань і вмінь. У той же час, сенсорне виховання включає спеціальну роботу щодо ознайомлення дітей із сенсорними еталонами, а також спеціальними способами зіставлення якостей предметів, що сприймаються, із засвоєними зразками, тобто способами обстеження предметів. Для виділення певних груп якостей потрібні як прсті дії (дотик і погладжування – для визначення гладкості поверхні), так і більш складні (перцептивні) дії           

(наприклад, система виявлення звукового складу слова).

    Все це і становить зміст сенсорного виховання.

На кожному етапі дошкільного дитинства завдання і зміст сенсорного виховання конкретизують його загальну мету. Останні наукові дані свідчать про можливості формування у дітей перших років життя тонких диференціювань предметів різної форми, розміру, кольорів та їх відтінків. Починаючи з семи тижнів, дитина добре стежить за предметами, що переміщуються, розрізняє кольори. Тримісячні діти розрізняють об*ємні форми (прямокутна призма, куб, куля та інше). Тому сенсорне виховання слід починати якомога раніше, щоб використати природні можливості дитини.

       Стихійно засвоюючи сенсорний досвід, дитина нараджається на помилки і хибні уявлення про якості предметів, а процес засвоєння штучно затягується у часі.Тому важливим засобом сенсорного виховання є навчання.

        Досить складно для дитини пізнавати просторові відношення, які краще засвоюються у русі, їх не можна обстежити так, як форму і розмір предмета. Ускладнення зустрічаються також у формуванні у дітей уявлень про час, який сприймається не конкретним аналізатором, а завдяки чергуванню явищ життя, що постійно повторюються: день змінюється вечором, заняття – прогулянкою, а прогулянка – обідом і так далі. У формуванні часових уявлень важливе значення має розуміння часової послідовності і тривалості. Для цього слід вести пізнання дитини від розуміння короткого проміжку часу до усвідомлення частин доби, від правильного розуміння понять “вчора”, “сьогодні”, “завтра” і до засвоєння послідовності днів тижня, пір року та іншого.

        Важливе значення має також розвиток слухового сприймання, яке відіграє значну роль у підготовці до школи і подальшого життя. Вже до кінця 2-го року життя дитина має розвинений фонематичний слух, а до школи оволодіває здатністю до звукового аналізу слів.

        Розвиток тактильної, нюхової та смакової чутливості в процесі сенсорного виховання вимагає спеціальних вправ на порівняння, а також великої роботи в повсякденному житті дітей.

                  

  Л.Венгер поділяє процес сенсорного виховання у дошкільному віці на підготовчий етап (перші три роки життя) та систематичне засвоєння дитиною сенсорної культури.

    На першому році життя головний зміст сенсорного виховання становить надання дитині достатнього багатства і різноманітності зовнішніх вражень. З розвитком хапальних рухів потрібно допомогти пристосувати їх до форми, розмірів і місцезнаходження предмета. Поступово для дитини ці якості набувають певного значення (маленьке береться однією рукою, велике – двома).

    На другому – третьому роках життя важливо познайомити дитину з усією різноманітністю властивостей предметів: формами, кольорами, розмірами тощо. Дії з предметами слід організувати так, щоб для досягнення потрібного результату необхідно зіставлення предметів за формою, розміром, встановити їх схожість або відмінність. Виконуючи початкові продуктивні дії, дитина 3-го року життя вже знає, що форма, розмір, колір – постійні ознаки предметів, які слід враховувати при виконанні найрізноманітніших дій.

      Після трьох років слід переходити до систематичного ознайомлення із сенсорними еталонами та способами їх використання.

У спийманні кольору сенсорними еталонами виступають хроматичні кольори спектра (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий) та ахроматичні – білий, чорний. Спочатку у дітей формують уявлення про білий і чорний, далі про хроматичні кольори. Діти повинні засвоїти також і відтінки кольорів.

      Ознайомити з еталонами форми – геометричними фігурами – у сенсорному вихованні відрізняється від їх вивчення у процесі формування елементарних математичних уявлень. Метою є пізнавання відповідної форми, називання і вміння діяти з нею, а не аналізувати її.

       Еталонами розміру служать умовні мірки. У процесі сенсорного виховання, на відміну від математичної підготовки, можна не використовувати метричну систему, а встановлювати розміри предмета залежно від місця, яке він займає в ряду однорідних (великий, маленький, найбільший). Ускладнення уявлень про розмір відбувається в процесі переходу від порівняння двох – трьох предметів до багатьох, що утворюють ряд величин, які зменшуються або збільшуються.

       Пізніше діти знайомляться з відтінками кольору, з варіантами геометричних фігур і з відношеннями по розміру, що виникають між елементами ряду, який складається з більшої кількості предметів. Одночасно необхідно навчити дітей способів обстеження предметів: групуванню за кольором і формою на основі зразків – еталонів, послідовному огляду і описанню форми, виконанню більш складних дій окоміру.Спочатку дитина повинна навчитися сприймати колір конкретних предметів. Це зовсім не складно, якщо предмети мають порівняно чистий колір. Проте, якщо цей колір містить елементи різних кольорових тонів, до того ж виражених різною мірою(наприклад, колір морської хвилі, кавовий, бордовий та ін.), завдання стає непростим. Спеціальне тренування потрібне і для вміння виділяти і розрізняти предмети з різними кольоровими відтінками.

      Навчити дітей обстежувати форми предметів – це, перш за все, навчити вміти бачити подібність між формою предмета і якоюсь простою геометричною фігурою. Після того важливо навчити дитину словесно позначати форму цього предмета (наприклад, телевізор – прямокутний, тарілка – кругла і т. д.). Проте є небагато таких предметів, які мають просту форму, що однозначно нагадує якусь геометричну фігуру. У більшості випадків форма предметів складніша: у ній можна виділити загальні обриси, форму основної частини, форму і розміщення другорядних (дрібніших) частин і окремі додаткові деталі. У 5 – 7 років дитина повинна навчитися послідовно обстежувати саме такі, складні форми предмета. На усіх етапам навчання діям, необхідним для обстеження форми, може бути використаний спосіб обведення дітьми контуру предмета і його частин. Він допомагає співставити обведену форму із засвоєними еталонами.

        Навчання обстеженню величини предметів слід спрямувати, головним чином, на розвиток окоміру. Для цього можна вчити дітей виконувати все складніші “окомірні” завдання. Спершу дитина вчиться порівнювати два предмети, прикладаючи їх один до одного, і добирати на око два предмети, які за своєю сумарною величиною дорівнюють третьому. Потім вона повинна оволодіти складнішим способом обстеження величини – навчитися користуватися найпростішою міркою. Наприклад, вибираючи предмет, що дорівнює зразкові, дитина вимірює зразок смужкою паперу, а потім за цією міркою знаходить предмет потрібної величини. Переходячи до завдань на окомір, слід мати на увазі, що вони є досить складними навіть для 6 –7-літок. Проте, як показують спеціальні дослідження, рівень окомірних дій у дітей можна підвищити шляхом цілеспрямованого навчання. Окомір розвивається під час конструктивної діяльності, коли дитина добирає відсутні, але потрібні для побудови якоїсь конструкції деталі; під час ліплення, коли вона ділить грудку глини, щоб її вистачило для усіх частин предмета; під час створення аплікацій, малювання і, звичайно, ігор. 

      І нарешті, слід розвивати аналітичне сприймання – вміння орієнтуватись у поєднанні кольорів, виділяти окремі виміри величин, розрізняти форму предметів. Найскладнішим завданням для дошкільнят є поєднання кольорів, форм і величини предметів із складною структурою. Виділення елементів таких структур, а також аналіз зв*язків між цими елементами забезпечуються аналітичним сприйняттям. Недостатньо вміти точно сприймати окремі кольори і відтінки. У природі і творах мистецтва кольори знаходяться в складних і різноманітних поєднаннях. Дитину 5 – 7 років слід навчити обстежувати ці поєднання, вловлювати певний ритм у розміщенні окремих кольорових тонів, відрізняти поєднання теплих кольорів від поєднань холодних.

        Сприйняття форми складної структури передбачає вміння на око розділяти її на окремі елементи, що відповідають тим чи іншим зразкам, і визначати співвідношення цих елементів між собою. І таким діям можна навчити дитину вже в дошкільному віці.

        Дещо по-іншому стоїть справа з величиною. Аналітичне сприйняття цієї ознаки пов*язане не з виділенням і об*єднаннямчастин складного цілого, а з виділенням різних вимірів предмета – його довжини, висоти і ширини. Проте, оскільки неможливо відокремити довжину і ширину від самого предмета, слід навчити дитину співставляти предмети згідно цих вимірів. Одночасно важливо зазначити, що самі виміри предмета мають відносний характер: їх визначення залежить від положення предмета в просторі.      

        У сучасних програмах навчання і виховання дітей у дошкільних закладах, як правило, не виділяється розділ “Сенсорне виховання”. Завдання його реалізуються в інших розділах, де розглядається мовленнєвий розвиток дітей, ознайомлення з навколишнім, розвиток продуктивних видів діяльності. Вихователь ставить конкретні завдання і визначає їх способом реалізації (заняття, дидактичну гру, справу тощо) відповідно до віку дітей, рівня їх сенсорного і розумового розвитку.

                      

           

4. Дидактичні ігри сенсорного виховання, їх зміст в старшій групі.

 

                ВЧИТИ СЛУХАТИ, БАЧИТИ, ВІДЧУВАТИ

        У кожному віці сенсорний розвиток має свої завдання. І в дітях

5 – 7 років треба не тільки формувати сенсорні еталони, навчати обстежувати предмети та розвивати аналітичне сприйняття.

        Психологи відзначають, що в процесі розвитку людини першим формується сприймання, на основі якого в дитини складається сенсорний досвід. Саме цей зв*язок зумовлює таку особливість розвиткудитини, як одночасне функціонування в навчальній діяльності різних видів мислення: наочно – образного, практичного і словесно – логічного, або понятійного. Лише поступово останній вид мислення набуває переваги, але на його якості завжди позначаються багатство і міцність чуттєвого досвіду дитини.

           Тому необхідно з дошкільного віку на основі спеціальних системах вправ розвивати дитину в трьох напрямах: “чутливе вухо”, “гостре око”, “умілі руки”. Також необхідно врахувати й те, що діти йдуть до школи з 6 років фактично без підготовки і майбутнім школярам важко буде сприймати навчальну інформацію, якщо не розвивати дитину в цих напрямках. Цікаво, що в дітей 6 – 7 років значною мірою зберігаються особливості сенсорики дітей – дошкільників. Зокрема, добре знайомі предмети не викликають у них тривалого сприймання і розгорнутого обстеження, а маловідомі – навпаки, спонукають до різнобічної та активної діяльності – обстеження. Як і дошкільники, ці діти користуються в сенсорних процесах способами спостереження, зіставлення, розглядуваного пошуку, обведення предмета ручкою чи поглядом, накладання, прикладання.

                   Узагальнюючи результати психологічних досліджень, відомий український психолог Г. К. Костюк пише: “Процес сприймання відбувається ефективніше, коли перед дітьми ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об*єктів, виділяти їх характерні ознаки, об*єднувати в єдине ціле, означати певними словами. В таких ситуаціях у дітей швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об*єктів є тільки ілюстрацією готових відомостей, які повідомляє вчитель. Показниками розвитку спостережливості є вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об*єктів, виділення й об*єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак і властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування настанови на спостереження”.

                   Ж. Ж. Русо сказав, що виховання має навчити дитину “дивитись, слухати і дотикатись”, і не тільки дивитися та слухати неуважно, а й до усього доторкатися, прислухатися, затримувати у руці.                    

                                      ЧУТЛИВЕ ВУХО

             Уміти точно відтворювати на слух, правильно почути вимовлене, охарактеризувати невідоме за його звучанням, правильно висловлюватися, виділяти в мовлені вихователя (вчителя) нове, незвичайне – усе це неповний перелік ситуацій, коли дитині треба слухати вибірково й зосереджено. Саме цим відрізняється активне навчальне слухання від пасивного сприймання словесної інформації, коли про увагу дитини нерідко свідчить лише його правильна постава.

               Чутливим має бути вухо дитини до звуків природи, до звуків найближчого оточення і мовлення. Скажімо, під час осінньої прогулянки запропонувати дитині послухати, “співає” на вітрі тоненька берізка, тріпочуть листочки тополі, якимось металевим шерхотом озивається дуб...

               Сонячним весняним днем послухати з дітьми пісню струмочка. Якщо він біжить з гірки, чути веселу швидку пісню, а на рівному місці пісня струмочка стає спокійною і тихою. Можна прислухатися і до різноманітних звуків літнього й осіннього дощу, і до грайливого вітерця і пронизливого вітругана, і до шелесту великого кукурудзяного поля і дзвону липневої спеки, і до гудіння стовбура високої сосни. А також разом з дітьми постояти в лісі із заплющеними очима і “слухати” тишу.

                Усе це море звуків незамінне для емоційного забарвлення дитячої думки, уяви, мовлення. І в класній кімнаті є можливості навчити дітей розрізняти найхарактерніші звуки оточення. Ось, наприклад. Вихователь говорить: “ Діти, заплющіть очі, зараз я зроблю відому вам дію, а ви здогадаєтеся за звуком, що це “.