Людина більша за психіку: людина є дух

Процес деперсоналізації призводить до того, що суб'єкт стає об'єктом. Коли людину розглядають як чисто психічний механізм, керований законом причинно-наслідкового зв'язку, вона втрачає свою характерну якість суб'єкту, котрий, зрештою, є самодетермінованим. Будь-яка виключно психодинамічна інтерпретація людини випускає суттєву характеристику людського існування — свободу волі. Суб'єкт, який "бажає", перетворюється на об'єкт, котрий "мусить"!

Що б там не було, свобода з точки зору феноменологічного аналізу являє собою, зрештою, суб'єктивний аспект цілісного феномену і, як така, повинна бути доповнена її об'єктивним аспектом — відповідальністю. Специфічна людська здатність "бажати" залишається нереалізованою, якщо вона не доповнена її об'єктивною частиною — "повинен", тобто бажанням взяти на себе відповідальність. Що я мушу? Я повинен актуалізувати цінності, реалізувати конкретний смисл свого власного існування. Світ смислів та цінностей може бути справедливо наречений логосом. Логос — це об'єктивний корелят суб'єктивного феномену, який іменують людським буттям. Людина вільна бути відповідальною, і вона відповідальна за реалізацію смислу свого життя, логосу свого буття.

Але ми знову запитуємо — яким чином або в якій мірі повинні актуалізуватися цінності та реалізовуватися смисли, щоб володіти яким-небудь "об'єктивним" характером. Під поняттям "об'єктивний" ми тут розуміємо те, що цінності являють собою істотно більше, ніж просто самовираження суб'єкту. Вони більші за прості вираження чийогось внутрішнього життя, яке розуміють і як сублімації, або вторинні раціоналізації чиїхось інстинктивних потягів, як пояснює це психоаналіз, і як внутрішні архетипи колективного несвідомого, як припускає психологія Юнга — самовираження людства в цілому. Якщо б смисли та цінності були просто чимось, що породжує сам суб'єкт, тобто якщо б вони не були тим, що має своє джерело у сфері позалюдській та надлюдській, то вони би постійно втрачали свою якість. Вони не могли б бути викликом людині, вони були б не в змозі пробуджувати у ній силу духу, звати її далі. Якщо при реалізації цінності, за котру ми відповідальні, необхідно зберігати її обов'язкову якість, значить, цю цінність треба розглядати у її об'єктивній якості.