Залежність ЗМІ від реклами і моральність

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Журналістські контакти і етика

Залежність ЗМІ від реклами і моральність 1.2 Морально-етичні норми журналіста щодо адресата інформації

Моральність журналіста у стосунках зі своїми персонажами і колегами

Розділ 2. Моральні аспекти у творчих пошуках рівненських репортерів 2.1 Аналіз публікації газети „Рівне вечірнє”

2.2 Аналіз матеріалів видання „Вісті Рівненщини”

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

За останні п`ятнадцять років, іншими словами, від часу, коли в нас в країні з`явилась незалежна журналістика, етичні питання її існування стають все гострішими. В нашому суспільстві встиг вже сформуватися негативний образ "жовтої преси", "продажних журналістів» і просто «журналюг». Багато в чому з`являються протиріччя. З одного боку, журналістика вважається престижною професією. С другого боку, зберігається відверто насторожене ставлення до журналістів з боку не тільки персон, які можуть бути об`єктами журналістського професійного інтересу, але й звичайних людей.

Все це нагадує складні взаємовідносини народу і А.Б.Пугачової: приму люблять, але одночасно постійно пліткують. Багато в чому негативне ставлення до журналістів виникає через стереотипи, які склалися, не в останню чергу, через деяких репортерів і оглядачів, які зробили стрімку кар`єру саме через фактичне ігнорування норм професійної етики. Які ж це стереотипи? «Журналісти наглі і безцеремонні». «Вони продажні: за гроші розмажуть будь-кого по асфальті». «Журналісти все перебрешуть і перекрутять». «Вони постійно ганяються за неймовірними фактами, але частіше самі ж їх і придумують, породжуючи дешеві сенсації».

Зараз тема дотримання морально-етичних норм у журналістиці дуже актуальна, адже вона стає “четвертою владою” не в тому розумінні, в якому хотілося б (як орган контролю над іншими гілками влади), журналістика дає владу власникам ЗМІ (найчастіше олігархи, політика, що в наш час одне й теж) над громадською думкою. Бо, якщо конкретний політик, власник, наприклад, газети, захоче, щоб вона подавала інформацію, як вигідно йому, може навіть використати видання для публікації чорного піару проти свого опонента.

Є декілька медійних босів, які не впливають на своїх працівників – журналістів, залишають свій засіб масової інформації ідейно незалежним. Та такі випадки – виняткові. Тому, зараз дуже важливо поставити питання чесності і совісності журналістики і тих людей, які в ній працюють.

Розділ 1. Журналістські контакти і етика

 

Залежність ЗМІ від реклами і моральність

 

Перед журналістами грюкають дверима; від їх телекамер відвертаються, закривають долонею власні обличчя. І не завжди тому, що людям є що приховувати. Найчастіше просто через недовіру. І тоді знову постає питання все тої ж зіпсованої етики: що робити в такому випадку? Не дати грюкнути дверима, відвести руку і продовжувати знімати? Можна керуватися тими нормативами, які були прийняті між народною журналістською спільнотою.

Їх не так багато і вони розвивають одні і ті ж ідеї. Перш за все це«Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів» (Прийнята Конгресом МФЖ в 1954 році. Поправки внесені на Конгресі Міжнародної федерації журналістів в 1986), «Міжнародні принципи професійної етики журналіста» (прийняті на консультативній зустрічі міжнародних і регіональних організацій професійних журналістів в Парижі 20 листопада1983 року), а також український аналог: «Кодекс професійної етики журналіста». Звичайно, реалії українського життя внесли свої корективи в «кодекс честі» наших журналістів. Ми, на жаль, не маємо тої фінансової свободи, якою користуються західні колеги. Рідко який ЗМІ може існувати за власні кошти. Звідси залежність українських ЗМІ від «грошового мішка», як на постійній основі (коли останній є власником ЗМІ, так і епізодично. Звичайно, «спонсорами» можна вважати і рекламодавців, а отже реклама - головний біль будь-якого видання чи телепроекту. Рекламна справа була визнана несумісною із журналістикою, але пізніше ця несумісність була вилучена...

Дійсно, рекламна стаття, написана талановито, може вважатися літературним витвором і різновидом літературного жанру. Але якщо навіть відкинути в сторону чисто рекламні матеріали, залишається ще безліч матеріалів, які самі по собі не є рекламою, не закликають нічого придбати.

На жаль, існує тенденція спочатку орієнтуватися на спонсорів і рекламодавців. Вражає відверта наївність деяких «продюсерів», які мріють про черги рекламодавців, які стоятимуть біля дверей їх кабінету, як тільки з`явиться журнал чи телепередача. Звісно, ніякої черги немає. Видавши пару-трійку номерів, такі журнали тихо і непомітно зникають. Виходить, що деякі ЗМІ орієнтується, перш за все, на «спонсора», мріючи, кому б дорожче продатися (хоча б разово і частково), а інтереси читачів ставляться на останнє місце. Варто зрівняти «туристично-географічну» пресу Заходу і нашу вітчизняну, просто полистати журнали, ознайомлюючись із змістом. Порівняння буде явно не на користь нашої спеціалізованої преси. Виходить, що ТАМ головне Читач, а ТУТ – Рекламодавець.

В результаті ми маємо те, що маємо, плюс до всього - свідомо ігноруємо норми журналістської етики, з якими спробуємо розібратися детальніше.

В процесі своєї діяльності журналіст стикається з багатьма людьми, які можуть бути об`єктом його професійного інтересу. Звичайно, все залежить від «спеціалізації» журналіста, тобто від тої тематики, в рамках якої він працює. Тим не менше, вони будуть дуже широкими, оскільки для збору інформації журналістові доведеться спілкуватися з людьми різних соціальних статусів, різного культурного рівня.

Журналістські контакти можна розділити на офіційні і неофіційні. Зрозуміло, що брифінги, прес-конференції, презентації передбачають офіційне спілкування, навіть якщо закінчуються фуршетом, на якому все змішується. До цієї ж категорії відносяться інтерв`ю з офіційними людьми різного рівня – від прес-секретаря до президента. Звісно, офіційне спілкування зумовлює наявність певного регламенту, іноді надто жорсткого. Наприклад, в КНДР на офіційних заходах(на яких тільки й можна взяти в когось інтерв`ю) існує навіть спеціальна розмітка: тут треба стояти, звідси треба знімати прохід керівника, звідти – потиск рук і т.д. Та це, звичайно, крайнощі. В нормальних країнах все значно простіше і регламентація стосується в основному порядку ставлення запитань, хоча поняття «місце для преси» існує практично скрізь.

З неофіційними контактами все значно простіше. Вони взагалі можуть мати спонтанний характер. Але і в тому, і в іншому випадку стосунки журналіста і героїв повинні відповідати вимогам, які викладені як в міжнародному, так і в українському кодексах.

«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають об`єктами його професійної уваги, тактовний в спілкуванні з ними. Він не втручається в особисте життя, і не допускає оприлюднення відомостей такого роду, лише у випадках, коли це необхідно для захисту інтересів суспільства, прав і законних інтересів громадян».