Відносини Тегерану з Іраком

План

 

Взаємовідношення Ісламської Республіки Ірану і країн Центральної Азії

Ірано-ізраїльський конфлікт

Відносини Тегерану з Іраком

Сучасні міжнародно-економічні відносини Росії з Іраном

Криза взаємин між Іраном і США

Список літератури

 

 

Взаємовідношення ісламської республіки Ірану і країн Центральної Азії

 

У 90-і роки зовнішньополітичний курс ІРІ зазнав певні зміни, зовнішньополітична стратегія стала характеризуватися більшою помірністю. Повернути Ірану минулу роль відповідальної регіональної держави. У Ірані все більше уваги стала приділяти відносинам з безпосередніми сусідами.

Після розпаду СРСР Іран дістав можливість вільно розвивати відношення з країнами Центральної Азії, що було неможливе раніше, коли всі зв'язки контролювалися центральним керівництвом СРСР і його зовнішньополітичним відомством. З іншого боку, вакуум, що утворився після зникнення Радянського Союзу, поспішили заповнити не тільки Іран, але і інші сили, присутність яких в регіоні, а особливо в безпосередній близькості від своїх меж, що не влаштували Іран у всіх аспектах.

Центральноазіатський регіон є не тільки джерелом високих прибутків і впливу, займаючи виняткове геополітичне положення і володіючи величезними запасами корисних копалини, особливо природного газу і нафти, але і джерелом можливих погроз, як для регіональної, так і для світової безпеки. Із старовини характерними особливостями Центральної Азії були поліетнічність і багатоконфесійність. Центральна Азія була місцем зіткнення багатьох народів взаємообміну культур і традицій. Століттями співіснували, пропагувалися і розповсюджувалися різні релігії. В наші дні 36. Не можна виключати того, що даний регіон може перетворитися на вогнище етнічних конфліктів.

Нерідко говорять про можливість ісламізації центральноазіатських республік, про вірогідність їх перетворення на джерело ісламського екстремізму. У регіоні гостро коштують проблеми і іншого плану. Наприклад, предметом особливого неспокою став екологічний стан Каспійського моря, здатний вплинути не тільки на прибережні райони, але і на розташування світової екології в цілому.

Після розпаду СРСР загострилася соціальна напруженість в регіоні, що стала в значній мірі результатом погіршення економічного стану в нових незалежних державах Центральної Азії. Збільшилася небезпека виникнення конфліктів на етнічному, національному, конфесійному грунті. Іран потенційно уразливий з погляду внутрішніх етнічних конфліктів і, якщо відбудеться дестабілізація обстановки в будь-якій з центральноазіатських республік, внутрішні проблеми регіону можуть вийти з-під контролю. Все це, природно, не могло не викликати стурбованості ІРІ, і Центральна Азія стала об'єктом пильної уваги Ірану, перетворилася на один з основних напрямів його зовнішньої політики, що зберігається і зараз і відкрито визнається керівниками іранського зовнішньополітичного відомства. Окрім цього, у Ірану складні відносини з сусідами: у регіоні Ближнього і Середнього Сходу і Перської затоки йому доводиться миритися з положенням, що склалося, диктується арабськими державами і частково Сполученими Штатами, що залишає Ірану мало місця для активної діяльності. Навпаки, Центральна Азія надає йому такі можливості, чого вимагає і ситуація, що складається навколо Каспійського моря. Північним провінціям гостро необхідні постачання енергії, газу, особливо для потреб населення. Природно його вигідно поставляти з району Каспійського моря, чим переправляти з набагато віддаленіших родовищ на півдні країни.

Крім збереження стабільності в регіоні, недопущення розвитку національних рухів, Ірану необхідне і встановлення з центральноазіатськими країнами міцних політичних, економічних і культурних зв'язків. Природно, хотіли б в Тегерані і розповсюдження в Центральній Азії ісламських цінностей, оскільки Іран хоче виступати також і в ролі лідера ісламського миру, але іранське керівництво достатнє розумно, щоб не акцентувати питання політики і ідеології в своїх відносинах з цими країнами. Жодне з урядів центральноазіатських республік не схильне до встановлення у себе ісламського порядку, всі підтримують близькі відносини з Туреччиною, Сполученими Штатами, багато з Ізраїлем.

Ірано-ізраїльський конфлікт

 

15 серпня 2004 — Іран заявив, що вся територія Ізраїлю тепер знаходиться в радіусі поразки нових іранських балістичних ракет «Шехаб-3». Були проведені демонстраційні випробування ракети «Шехаб-3» з радіусом поразки 1300 км., при цьому Іран заявив, що йому вдалося підвищити її точність. Відповіддю на це стали проведені Ізраїлем 28 липня 2004 випробування модифікованої системи ППО Arrow II, створеної за сприяння США і покликаної захистити країну від іранської загрози. 18 серпня — Іран заявив, що завдасть у відповідь удару по ядерному реактору в Дімоні на півдні Ізраїлю, якщо той посміє атакувати іранську АЕС в Бушері. Ці вислови є реакцією на неодноразові заяви Ізраїлю про те, що він не допустить, щоб Іран володів ядерною зброєю, і для запобігання цього готовий на все, включаючи удари по іранських ядерних об'єктах. По розпорядженню прем'єр-міністра Аріеля Шарона в ізраїльській розвідці «Моссад» створений спеціальний відділ, що займається іранськими ядерними програмами.

 

Відносини Тегерану з Іраком

 

Відносини між Іраном та Іраком ускладнилися незабаром після передачі американцями влади в Іраку тимчасовому уряду в середині 2004. Тегеран відмовився визнати нові власті, а міністр оборони Іраку в газетному інтерв'ю звинуватив Іран в прямому втручанні у внутрішні справи Іраку, захопленні декількох іракських прикордонних постів, засиланні до Іраку численних шпигунів, а також зажадав негайного повернення бойових літаків, переданих Ірану Саддамом Хусейном в 1991, перед початком війни в Персидській затоці. Тегеран відмовився, заявивши, що переговори із цього приводу вестиме лише з демократично вибраними властями Іраку. Духовний лідер Ірану Алі Хаменєї звинуватив тимчасовий уряд Іраку в «прислуговуванні» американцям. Одночасно в Ен-наджафі знов спалахнуло повстання шиїта. При цьому лідера повстання, Моктаду ас-Садра, давно вважають «людиною Тегерана». Міністр оборони Іраку прямо звинуватив Іран в організації цього заколоту, підтримці Моктади ас-Садра, і назвав Іран «ворогом номер один». Тегеран, у свою чергу, призвав своїх громадян відмовитися від поїздок до Іраку, зокрема від паломництва в священні для шиїтів міста Ен-наджаф і Кербелу.

7 серпня посольство Ірану в Багдаді піддалося мінометному обстрілу, а наступного дня до антиіранської кампанії несподівано приєдналися іракські бойовики. Угрупування «Ісламська армія в Іраку» викрала іранського консула в Кербелі, звинувативши його в розпалюванні міжконфесійного конфлікту між общинами шиїту і суннітської країни. На сьогоднішній день відносини між Іраном і Іраком знаходяться у стадії ворожості і нерозуміння оскільки уряд Іраку контролюється військовими військами США що викликає в Ірані бурю протесту і обурення.