Стан та перспективи розвитку цукрової галузі

Протягом багатьох років цукрова промисловість України забезпечувала основну масу надходжень грошових коштів до Державного бюджету. Це досягалося завдяки єдиній політиці в організації селекції насінництва, вирощуванні цукрових буряків та їх переробці, а також єдиному ринку реалізації цукру.

Проте за останні роки виробництво цукрових буряків і цукру зменшується, погіршуються техніко-економічні показники виробництва цукру.

Серйозно непокоїть те, що під загрозу руйнування поставлено життєво важливі технологічні складові цукробурякового комплексу України. Цукрові заводи не мають коштів для заміни зношеного обладнання лабораторій по визначенню якості цукрових буряків, практично припинено придбання буртоукладальних машин і тракторних навантажувачів для приймання та зберігання цукросировини, у 5-15 разів впали темпи поновлення основного технологічного та енергетичного обладнання.

До основних причин, які призвели до кризового стану, слід віднести зруйнування планової адміністративно-командної системи управління та безсистемний перехід до невизначеного економічного механізму господарювання; відсутність концептуального бачення економічних перетворень в цукровій промисловості; відсутність законодавчого забезпечення – відпрацьованих пакетів найважливіших законопроектів, які повинні готуватись до ринкових перетворень; відсутність обґрунтованої державної економічної політики по відношенню до цукрової промисловості та суміжних галузей. До початку економічних перетворень в Україні управління цукровою промисловістю здійснювалось централізовано через управління виробництвом цукру. Під державне замовлення по виробництву цукру державними організаціями доводилось державне замовлення по забезпеченню виробництва цукру сировиною, фінансовими, матеріально-технічними ресурсами, визначались ціни і т. ін. Цукор розподілявся централізовано.

Протягом останніх років відбувся процес поступового відходу держави від управління виробництвом і розподілом цукру, в результаті чого різко зменшились обсяги державного замовлення на цукор та цукрові буряки, а починаючи з 1995 р. майже всі буряки переробляються на давальницьких умовах. Згідно з Указом Президента України від 18.01.95 р. № 63/95 виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, у тому числі й цукром, реалізовуючи її на вільному ринку через біржі, торговельні будинки, посередницькі організації тощо. З цього часу держава повністю втратила контроль як над виробництвом та реалізацією цукру на внутрішньому ринку, так і над поставками за міждержавними угодами.

Таким чином, в Україні створено вільний, стихійний, нерегульований ринок цукру, який несе надто велику загрозу подальшого поглиблення кризи і стає небезпечним.

Загальна економічна криза, в якій знаходилась Україна, позначилась і в подальшому на цукровій галузі, першу чергу, на обсягах виробництва. За останні п’ять років (1997-2001) середньорічні обсяги заготівлі цукрових буряків скоротилися на 29,1 млн. т, або на 65,6 % порівняно з 1990 роком.

Це, по-перше, результат зниження врожайності з 276 до 183 ц/га, а по-друге, скорочення на 46,9 % площі посівів буряків (додаток Ж; додаток З).

Таке забезпечення сировиною зумовило спад виробництва цукру. Якщо раніше Україна виробляла щороку в середньому 5,6 млн. тонн цукру, з яких 1,2 млн. тонн йшло на внутрішні потреби, а решта на експорт, то нині він успішно надходить до нас контрабандним шляхом з Росії, Казахстану, де ба навіть Молдови, де цукрові буряки взагалі не сіють. Про якість цукросировини – окрема мова. Адже вона, якість, насамперед цукристість, впливає не тільки на кількісні показники виробництва цукрових буряків, а й на економічну ефективність сільськогосподарського виробництва. Проблема цукристості буряків і виходу цукру за останні роки загострилася, якщо у 2000 році цукристість становила 15,66%, у 2001 – 15,17%, то у 2002 – 14,53%. Відповідно, вихід цукру – 12,11, 11,42, 10,98 процента. Часті зупинки заводів та зниження темпів роботи спричинили на цукрових заводах зниження виходу цукру до 1% та значні перевитрати палива. За підрахунками фахівців, перевитрати палива в цілому по галузі в пусковий період становлять до 15 тис. т (у перерахунку на мазут), недобір цукру – 15-20 тис. т.

За таких обставин, важливою умовою успішного функціонування підприємства є необхідність в оперативній інформації про результати господарської діяльності, невикористані резерви і втрати на кожному робочому місці. Особливу роль у вирішенні цієї проблеми відіграє організація оперативного обліку і аналізу виробничих витрат, що забезпечує прийняття оперативних управлінських рішень.

Сучасний досвід країн – виробників цукру свідчить про те, що держава повинна управляти внутрішнім ринком та поставками за міждержавними угодами. На вільний ринок надходять лишки цукру, вироблені понад потребу для внутрішнього ринку та поставок за міжнародними угодами. Внутрішній ринок регульований, а світовий – вільний.

Форма участі держав – виробників цукру в управлінні ринком цієї продукції здійснюється через встановлення квоти для поставки її на внутрішній ринок та встановлення мінімальної гарантованої ціни. За поставками цукру на внутрішній ринок держава здійснює суворий контроль через спеціальну організацію - Фонд регулювання ринку цукру. Фактично підприємства продають цукор на внутрішньому ринку за вільною ціною, яка дещо вища від мінімальної гарантованої державою ціни. Тому держава не викупає цукор за гарантованою ціною, але впливає на її рівень та підтримує її стабільність за рахунок збалансування попиту та пропозиції. Ще одна суттєва особливість, яка відіграє велику роль в організації виробництва цукру в усіх країнах, що виробляють цукор, - це рівень ціни. Єдиним економічним важелем, що забезпечує збільшення виробництва та підвищення якості виробництва сировини і цукру, є високий рівень ціни на них. Як правило, ціна на внутрішньому ринку вища від світової ціни в декілька разів. Так, гарантована ціна за 1 т цукру в країнах європейського співтовариства 800 доларів.

Цукрові заводи продають цукор на внутрішньому ринку за вільною ціною, яка становить 880 доларів. Ціна на світовому вільному ринку на 1 вересня 2002 року 400-450 доларів. З метою запобігання банкрутству бурякосійних господарств та цукрових заводів, сприяння стабілізації виробництва та економічного стану запропоновано впровадити ринкову модель управління цукробуряковим виробництвом, яка передбачає активну участь державних органів у регулюванні поставок цукру на внутрішній ринок і за між державними угодами, у визначенні рівня та стабілізації цін на нього.

Для створення ринкового економічного механізму управління цукробуряковим виробництвом слід:

1. Здійснити державне регулювання цукробурякового виробництва, створивши законодавчі і нормативні акти щодо поставки цукру на внутрішній ринок та за міждержавними угодами, зокрема прийнято закон України про цукробурякове виробництво, Указ Президента України про переведення цукробурякового виробництва на ринкові умови господарювання, Постанову Кабінету Міністрів України про Міжгалузеву угоду щодо формування ринкових економічних відносин між учасниками бурякопромислового виробництва (державних органів, бурякосійних господарств, цукрових заводів).

2. Ввести ринкове державне регулювання виробництва цукрових буряків і цукру, визначивши при цьому завдання для цукрових заводів та бурякосійних господарств по поставці цукру на внутрішній ринок та за міждержавними угодами (впровадження систем поділу цукру, що виробляється на цукрових заводах, на цукор системи “А” і цукор системи “Б”). До цукру системи “А” належить цукор, який поставляється на внутрішній ринок та за міждержавними угодами. Його виробництво має пріоритетний характер. До цукру системи “Б” належить цукор, що виробляється на договірних умовах між бурякосійними господарствами і цукровими заводами. Держава не виступає замовником цього цукру, не гарантує його закупівлю та ціну на нього. Цей цукор реалізується бурякосійними господарствами та цукровими заводами вільно за межами митних кордонів країни. Економічні, виробничі та інші відносини стосовно цукру системи “Б” є предметом договору тільки між бурякосійними господарствами і цукровими заводами. Кількість сировини, що поставляється, і кількість виробленого цукру системи “Б” обов’язково декларується державі окремо бурякосійними господарствами і цукровими заводами.

 3. Впровадити державний механізм гарантованої ціни на цукор системи “А” для бурякосійних господарств і цукрових заводів за умови, коли цей цукор з будь-яких причин не може бути реалізований на внутрішньому ринку та за міждержавними угодами за більш високими цінами, при цьому в умовах інфляційних процесів гарантується індексація гарантованої ціни відповідно до цін на споживані матеріально-технічні ресурси.

4. Ввести державне економічне регулювання поставки цукру із складів цукрових заводів на внутрішній ринок календарного року установленням доплати підприємствам за його зберігання з моменту виробництва і їх поверненням після реалізації продукції.

5. Створити з допомогою держави розвинену складську спеціалізовану мережу для зберігання цукру.

Реалізація запропонованої державної програми удосконалення економічного управління цукробуряковим виробництвом за рахунок впровадження регульованого ринкового механізму дає доступ до гарантованих ринків збуту та державних кредитів, має значні переваги над системою управління продукцією шляхом розкріпачення підприємств в господарській, комерційній діяльності, виборі шляхів підвищення ефективності праці, ліквідує дику конкуренцію та стихійний, нерегульований ринок, дає гарантію діяльності підприємств. Тим самим дає можливість не тільки забезпечити населення України цукром, а на основі підвищення ефективності виробництва сформувати експортний потенціал його вже в 2005 р. до 2,5 млн. т. На подальшу перспективу експортний потенціал цукру в Україні може бути в розмірі 4,5 – 5,0 млн. т. Це дозволить державі отримати валютні надходження в 2005 р. 0,7 – 1,1 мільярда доларів, а в перспективі 1,8 – 2,0 мільярда доларів.

Певною мірою цьому можуть зарадити встановлені урядом мінімальні ціни на цукрові буряки і цукор на 2003 рік (тонна цукрових буряків з ПДВ – 165 гривень, тонна цукру з ПДВ – 2370 гривень; для осіб, не зареєстрованих платниками податку на додану вартість, мінімальна ціна на цукрові буряки встановлена в 137,5 гривні за тонну). Реалізаційна ж ціна на сировину і цукор, як правило, перевищує мінімальну, а це позитивно впливає на прибутковість і рентабельність галузі в цілому (додаток В).

Основою, на яку має покластися буряковиробництво, є застосування високопродуктивних ресурсоощадних технологій. Інститут цукрових буряків обґрунтував ряд моделей технологічних процесів залежно від агрокліматичних умов різних зон, матеріально-технічного забезпечення господарств та конкретних умов ринку. Сьогодні цілком очевидно: без диктатури технологій вирощування цукрових буряків їх виробництво не може бути ефективним.

Аналогічною видається проблема розвитку бурякоцукрового виробництва і в Тернопільській області. Але, у 2005 ріці в порівнянні з попередніми роками, відбулися певні зміни у розвитку цієї галузі. Майже всі бурякоцукрові підприємства збільшили свої площі і в тому числі валові збори. Це в свою чергу принесло значні обсяги прибутків. Значна частина коштів використовувалась для закупок нового обладнання, яке сприяло для збільшення потужності виробництва.

Процес роздержавлення і приватизації негативним чином відбився і на роботі цукрових заводів області. Так, із 9 цукрових заводів в 2004 році працювало 7, і то лише до певної міри (табл. 3.3.3)

 
Таблиця 3.3.3.