Розділ II. Гідність та честь як суб’єктивне право фізичної особи

Яке забезпечує її соціальне буття

Установивши, що гідність і честь фізичної особи є об’єктами цивільно-правових відносин, слід визначити, яким чином цивільне право впливає на ці відносини і як визначається їх правовий статус, а отже, і правовий режим.

О.С. Йоффе в монографії "Правовідношення за радянським цивільним правом" зазначає, що питання про об’єкт правовідношення повинне ставитися як "питання про об’єкт правомочностей і обов’язків, які складають зміст правовідношення" [63, с. 76]. Ця загальновизнана точка зору відомого цивіліста свідчить про те, що безпосередній інтерес суб’єкта правовідношення становлять питання встановлення, зміни та припинення суб’єктивних прав і обов’язків, котрі існують відносно того чи іншого явища об’єктивної дійсності. Такий же підхід можна помітити й у сучасній загальноправовій літературі. Так, С.С. Алексєєв особливо звертає увагу на те, що центральною ланкою правової матерії в силу самої її природи є суб’єктивні права, тобто права, юридичні можливості суб’єктів, позначивши їх "активним її центром" [4, с. 365- 366]. Саме вони і є точкою докладання правового впливу. Про те, що в юридичному плані гідність і честь як цінності людської особистості та як суб’єкта права забезпечуються закріпленим за ним комплексом суб’єктивних прав і свобод, свідчить і підхід авторів Проекту ЦК України, що присвятили його другу книгу особистим немайновим правам фізичної особи [421; 242; 243].

Слід відмітити, що в юридичній літературі як безпосередньо до самих цінностей особи, так і до суб’єктивних прав особи на них застосовується збірне поняття "нематеріальне благо" або "особисте благо" [39, с. 299]. У цьому зв’язку заслуговують на увагу застереження авторів про те, що в таких випадках узагалі відкидається наявність суб’єктивних прав на об’єкти, невіддільні від особи [238, с. 262], і що лише наявність права на особисте немайнове благо та права на його захист є юридично значущою й такою, що робить дане благо юридично захищеним [207, с. 24].

На думку дисертанта, суб’єктивними правами та обов’язками особи в основному й визначається правова характеристика гідності й честі як об’єктів цивільних прав. Тому завданням дослідження цього розділу є аналіз тих нових тенденцій, що намітилися в цивільно-правовій науці стосовно характеристики суб’єктивного права на вищезазначені цінності. Концептуально вони відносяться до системи особистих немайнових прав, яка має розгалужений характер і включає в себе цілу низку неоднорідних за своєю юридичною природою прав. У цьому зв’язку необхідно виокремити ті специфічні особливості, що дозволяють проявити їх сутність. А це, у свою чергу, дасть змогу наперед визначити зміст, здійснення й захист суб’єктивного права, яке існує в рамках цивільного правовідношення особистого характеру і пов’язується з проблемою гідності й честі.

Відсутність однакового розуміння категорій гідності й честі, а також їх багатогранність приводять до того, що й саме право особи на ці цінності не завжди розглядається як її самостійне суб’єктивне право. Так, на думку деяких авторів, воно входить до змісту цивільної правоздатності [65, с. 101; 46, с. 153] або є "елементом правоздатності" [119, с. 59]. Не поділяючи позиції авторів про те, що категорія такого роду прав до їх порушення є тільки правоздатністю і відзначаючи як особливість досліджуваного права те, що його зміст охоплює всі сфери суспільного життя людини, М.А. Придворов цілком обґрунтовано характеризує його як самостійне суб’єктивне право особи [166, с. 40-43].

У сучасний період багато хто з юристів суб’єктивне право особи, пов’язане з проблемою гідності й честі, розглядає у нерозривному зв’язку з правом на недоторканність приватного життя (з правом на свободу й особисту недоторканність, з правом на особисту безпеку), надаючи йому статусу або юридичної можливості, або окремої правоможності індивіда [134, с. 33; 223, с. 13-20; 141, с. 12-20; 97, с.4-11; 217, с. 127; 93, с. 85-86 та ін.].

Усе це дає підставу зазначити, що справедливо відмічена ще 1992 року М.М. Агарковим проблема невирішеності питання про те, "чи маємо ми справу з єдиним правом на власну особистість, з якого випливають різні правоможності, що охороняють ту чи іншу сторону, той чи інший прояв індивідуального життя, чи ж з цілим рядом окремих інститутів (прав на ім’я, авторство, на власне зображення, на честь, гідність та інші)" [3, с. 31-48], збереглася досі, а отже, юридична природа досліджуваних прав ще недостатньо з’ясована.

Крім того, слід зауважити, що традиційно дослідження суб’єктивного права особи, пов’язаного з проблемою гідності й честі, провадилися в аспекті ст. 7 ЦК України, присвяченої захисту цих цінностей особи, інакше кажучи, в аспекті "негативної функції права" [131, с. 317]. У даний час у цивілістиці теоретично обґрунтовано необхідність "позитивного регулювання" особистих немайнових відносин, тобто не тільки тих відносин, які пов’язані з порушеннями особистих прав, а й таких, що виникають у ході їх нормального здійснення [251, с. 153; 105, с. 21; 43, с. 3; 238, с. 255-256]. З урахуванням цієї нової наукової тенденції дисертант і намагається проаналізувати характер суб’єктивного права особи, пов’язаного з проблемою гідності й честі.

Поняття, природа та сутність суб’єктивного права фізичної