Період після Чехословацької кризи. Друга Чехословацька республіка

30 вересня Чехословаччина схилилась перед мюнхенським рішенням.

«Ми бажаємо, - сказали чехи,- заявити перед усім світом про свій протест проти рішення, в якому ми не брали участь»38.

Президент Бенеш пішов у відставку тому, що «він міг би бути перешкодою розвитку подій, до яких повинно звикати наша нова держава»39. Роз’єднання Чехословацької держави йшло у відповідності з угодою. Але німці були не єдиними хижаками, які мучили Чехословаччину. Одразу після заключення Мюнхенської згоди 30 вересня польський уряд направив чехословацькому уряду ультиматум, на який треба було дати відповідь через 24 години. Польський уряд вимагав негайно надати їй прикордонний район Тешин. Не було ніякої можливості чинити опір цій суворій вимозі. В 1938 році через таке незначне питання, як Тешин, поляки порвали відносини з усіма своїми друзями у Франції, Англії, та в США, які повернули їх до єдиного національного життя та в допомозі яких так скоро була потрібна їм. І побачили, як тепер коли на них падав відблиск могутності Німеччини, вони поквапились загарбати свою частку при розоренні Чехословаччини. Слава в період заколоту та горя; мерзенність та сором в період тріумфу. Найхоробрішими з хоробрих дуже часто керували наймерзотніші з мерзотних. Завжди існувало дві Польщі: одна з них завжди боролась за правду, інша приєднувалась до підлості40.

Угорці також були причетні до мюнхенської ради. Хорти побував в серпні 1938 році, але Гітлер проявив велику стриманість. Хоча він довго розмовляв з регентом Угорщини вдень 23 серпня, він не сповістив йому дату намічених ним дій проти Чехословаччини. «Йому самому час невідомий. Будь-хто, хто бере участь в трапезі, повинен допомогти в його приготуванні»41

Уїнстон Черчилль у своїй доповіді говорив з цього приводу так: «На мою думку, якщо б чехам надати свободу дій,якщо б їм сказали, що вони не утримують допомоги від західних країн, вони б домоглися кращих умов, ніж ті, які вони отримали в результаті усіх цих пертурбації. Навряд чи умови могли бути гіршими. Все скінчилось. Мовчазна, покинута, зламана Чехословаччина скривається у тьмі. Вона в усіх відношеннях постраждала від зв’язків із Францією, чиєю політикою вона довгий час керувалась. Я знаходжу нестерпним, що наша країна входить в орбіту нацистську Німеччини, підпадає під його владу та вплив, і що наше існування починає з залежати від її добро волі та примхи».42

Після мюнхенський період існування Чехословацької держави увійшов в історію під назвою «друга республіка» і став паузою перед її зникненням через півроку. Мюнхенська згода завдала руйнівного удару по правопорядку та чехословацькій державності. В країні швидко встановлювався тоталітарний режим. Усі політичні партії «саморозпустились», п замість них були створені дві дозволені-Партія національної єдності й Національна партія праці.

1 листопада на пост президента залишків Чехословаччини був обраний Е.Гаха(1872-1945). В Празі до влади прийшов новий уряд. «Положення в світі,- заявив міністр закордонних справ цього уряду, - не таке щоб ми могли сподіватися на період спокою в близькому майбутьньому»43.

Гітлер додержувався цієї ж думки. Офіційний поділ здобичі був зроблений Німеччиною на початку листопада. Тешин так і залишився окупований Польщею. Словаки, яких Німеччина використовувала як пішаків, отримали надійну автономію. Угорщина отримала шмат м’яса за рахунок Словаччини. Коли питання про ці наслідки Мюнхенської згоди було підняте в палаті громад, Чемберлен пояснив, що французька та англійка пропозиція про міжнародні гарантії Чехословаччини, яке було зроблене після заключення Мюнхенської згоди, торкалось не існуючих кордонів цієї держави, але лише гіпотетичного випадку неспровокованої агресії.

6 жовтня 1938 у Братиславі лідери Словацької народної партії, скориставшись моментом проголосили автономію Словаччини. На чолі словацького став Й. Тісо. Прихильники нового курсу дотримувались гасла «Гітлер –Глінка- єдина лінка». Автономії домоглися й українські політичні сили Підкарпатської Русі, де місцевий уряд очолив А Бродій. У листопаді 1938р в Празі Національні збори ухвалив закон «про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі», а країна отримала офіційну назву Чехословаччина.

Після Мюнхенської згоди у гітлерівській Німеччині вже не виникло особливих труднощів для остаточної ліквідації чехословацької державності, незважаючи на зобов’язання цього не робити. А. Гітлеру треба було дочекатись зручного моменту.

Висновки

Хоча після Мюнхену Чехословацька Республіка формально ще існувала, Мюнхен практично означав кінець її самостійної зовнішньої політики. ця політика пов’язана переш за все з ім’ям Едуарда Бенеша, з самого початку зв’язала долю Чехословаччини з західними імпереіалітичними країнами всупереч волі та інтересам її народу. Чехословацький народ переконували, що лише цей зв’язок є надійною гарантією незалежності Чехословацької Республіки від німецького імперіалізму. В ім’я цієї «гарантії» чехословацький народ змушували приносити жертви заради союзу з Західними імперіалістами та приєднуватися до реакційних та антирадянських планів великодержавних союзників. Чехословацький народ переконували, що сам він безсилий та нездатний захистити себе. Зовнішня політика Чехословаччини, служила реакційним цілям західних імперіалістів, навмисно послаблювала сили народу та саботували союз з єдиною державою, яка дійсно готова була їй допомогти в захисті – з Радянським Союзом. Вона не втомлюючись благала про прихильність західних союзників і в цих цілях віддавала одну оборончю позицію за іншою, і нарешті не прийняла участі в ганебному заходу, який призвів до того, що останні позиції були віддані в руки ворога, сил народу, здатні захистити республіку були підірвані та на час розколоті та послабленні, а надійний союзник зраджена. Боротьба народних мас, і переш за все робітничого класу, на чолі з комуністичною партією за дійсно народну зовнішню політику, за дійсну незалежність тоді завершилась поразкою, так як більша частина народу ще не бачила зрадництва буржуазії. Але саме з досвіду боротьби проти реакційної внутрішньої та зовнішньої політики збільшилось все більш ясне розуміння, що єдиними силами на які в своїй подальшій боротьбі можна було спиратися чеському та словацькому народу, була Комуністична партія Чехословаччини та Радянський Союз.