Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого та середнього підприємництва

 

Господарський Кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Господарський Кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі держави, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Важливим документом правового регулювання загального характеру є статут підприємства. Статут підприємства – це певна сукупність правил, що регулюють діяльність підприємства та його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання.

В господарській практиці не існує єдиних вимог до структури статуту. В основному він містить такі розділи:

1) загальні положення;

2) завдання і функції підприємства;

3) виробничо-господарська діяльність;

4) майно підприємства;

5) управління підприємством (права та обов’язки зборів, конференції та дирекції; порядок передачі повноважень);

6) організація та оплата праці;

7) звітність і контроль діяльності;

8) зовнішньоекономічна діяльність;

9) внесення змін і доповнень до статуту;

10) реорганізація та припинення діяльності підприємства.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

В господарській практиці функціонування підприємницьких структур здійснюється в рамках певної організаційної форми. Організаційно-господарською одиницею бізнесу виступає підприємство (фірма, організація, установа тощо) або компанія.

Організаційно-правова форма підприємства – це система норм, які визначають:

§ по-перше, відносини даного підприємства з державою, іншими фізичними та юридичними особами;

§ по-друге, відносини між партнерами (власниками) даного підприємства.

Найбільш значущими ознаками, що визначають різні організаційно-правові форми підприємства, є:

1) цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), і шляхи їх досягнення в певному соціально-економічному середовищі;

2) кількість учасників створюваного господарюючого суб’єкта;

3) спосіб формування стартового капіталу;

4) джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

5) межі майнової (матеріальної) відповідальності;

6) методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

7) організаційна структура та методи управління підприємством;

8) спосіб розподілу прибутків та збитків;

9) законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб’єкта господарювання.

Світовий досвід дозволяє виділити три класичні форми організації та функціонування бізнесу: одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорація. Малі та середні підприємства традиційно можуть бути створені у формі одноосібного володіння або товариства.

Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики у цьому важливому секторі ринкової економіки.

Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

— системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;

— цілеспрямованості та адресності підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;

— рівноправного доступу суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

В Україні прийняте важливе рішення щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічні напрями державної підтримки та регулювання малого бізнесу.

Важливим кроком до вдосконалення систем легалізації підприємницької діяльності є розробка ряду нормативно-правових документів щодо ліцензування та патентування деяких видів підприємництва, створення єдиної вертикальної структури органів ліцензування. Так, відповідно до Указу Президента від 7 лютого 1997 р. № 104/97 створено Ліцензійну палату України, яка набула статусу центрального органу виконавчої влади, визначено її функції. Указом також передбачено створення представництв та підрозділів палати в областях, міських м. Києва і Севастополя та районних держадміністраціях.

З метою проведення державної політики у підприємницькій діяльності, в тому числі у малому та середньому бізнесі, Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 737/97 створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва і визначено його завдання щодо підтримки підприємництва.