Основні вимоги до уроку

Типологічний словник уроку

Композитор творить музику, художник – живописні полотна, драматург – шедеври для театру. Вчитель, якщо він не «урокодавець», створює урок як художній твір педагогічної майстерності, творить його для дітей і разом з ними. Хороший урок має своє «обличчя», особливість, які забезпечуються індивідуальним стилем вчителя, особистісною своєрідністю учнів та багатьма чинниками.

Проте, крім творчої неповторності, майстерності урок має демонструвати і просту грамотність вчителя:

I знання основних факторів, що визначають зміст і суть сучасного уроку;

I вміння планувати, проводити і аналізувати урок, адже урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, в якому відбивається найсуттєвіше – не просто вчитель-професіонал, а вчитель-людина. І не він один. Разом з ним постають не просто його учні, а його діти.

На сучасному етапі розвитку освіти виникає потреба у такій системі навчання, яка охоплювала б основні етапи уроку – від визначення цілей і конструювання навчального процесу – до перевірки його ефективності, крім того, повно моделювала розвивальний соціально-культурний простір і давала змогу реалізувати позитивний потенціал особистості.

Основною формою організації навчального процесу в школах усіх типів був і залишається урок. Він як основна форма традиційного навчання дидактично обґрунтований ще Я. Коменським, Д. Песталоцці та іншими вченими-дидактами.

Урок є складним педагогічним об’єктом. Як і всі складні об’єкти, уроки поділяються на типи за різними ознаками. В дидактиці їх класифікують за метою (класифікація С. ьЧадарова, О. Текучова), етапами засвоєння учнями навчального матеріалу (М. Поздняков), методами навчання (І. Лернер, М. Скаткін), формами організації навчальної діяльності тощо.

Типологія уроків історично змінна – вона постійно уточнюється, збагачується у процесі вдосконалення дидактичних і психологічних основ навчального процесу.

Отже, моделюючи урок, насамперед необхідно, на наш погляд, встановити зв’язок найсуттєвіших компонентів навчального процесу. Послідовність конкретних цілей, спрямованих на досягнення мети організації уроку, є тим внутрішнім стержнем, навколо якого розміщується навчальний матеріал та методичні прийоми. Це все відбувається в єдності конкретної мети, змісту та методичного прийому.

 

Урок у системі особистісно орієнтованого навчання

 

Проектування навчального процесу в особистісно орієнтованій системі навчання не обмежується тільки спеціальним конструюванням навчального матеріалу, яке б забезпечувало учню свободу вибору в роботі з цим матеріалом. Важливо, як цей матеріал учитель використовує на уроці.

Функції та форми організації уроку

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель.

Для цього вчитель, працюючи з класом у полілоговому режимі, виділяє різні індивідуальні семантичні «коди» та, спираючись на них, відбирає ті, які найбільше відповідають науковому змісту знань, що підлягають засвоєнню.

Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і вчитель по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб'єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати вчитель за допомогою усього класу на уроці.

Робота на уроці з суб'єктним досвідом учня вимагає від учителя спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.

У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Учитель постійно звертається до класу із запитанням типу:

I що ви знаєте про це?

I які ознаки властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)

I де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?

I з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, вчитель потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх передачу організовано як «зустріч» різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки вчитель, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки вчитель, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.

Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення учитель не просто чуйний до дітей, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

Основні вимоги до уроку

Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

I пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;

I орієнтація та процес навчання;

I орієнтація на особистісні досягнення учнів;

I створення емоційно-актуального фону уроку;

I чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;

I раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;

I використання активних методів навчання;

I зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

I формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

I заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.