Роль правосвідомості в юридичній практиці

 

Взаємозв'язок правової свідомості і права має складний характер.

Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації виражається у тому, що правосвідомість:

- певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;

- діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відображення об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;

- існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;

- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;

- може використовуватися як важливий інструмент застосування аналогії закону і аналогії права з метою заповнення прогалин у законодавстві;

- виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;

- служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення) та ін.

Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Правда, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і залежать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату.

З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість.

З другого боку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, врешті, функціонування права, його застосування і дотримання залежать від рівня правової свідомості.

Підвищення наукового керівництва суспільством, необхідність теоретичної і практичної розробки актуальних питань психології права, правової культури нашого суспільства вимагають постійного і глибокого розвитку правової та психологічної науки.

Поряд із правовою сферою істотний інтерес представляє розгляд взаємозв'язку, взаємодії правосвідомості із суспільною свідомістю в цілому. Правосвідомість виростає безпосередньо над базисом суспільства, разом з політичною і моральною формами суспільної свідомості складає основу суспільного світогляду, визначає всю систему суспільних зв'язків і відносин, активно впливає на економічний, суспільний і культурний розвиток [2]. Суспільна правосвідомість знаходиться в єдності і функціональному зв'язку як із правовою надбудовою, так і із суспільною свідомістю.

У системі суспільної свідомості правосвідомість виконує, конкретну задачу - задачу духовного збагачення нашого суспільства. У взаємодії правосвідомості з ідейно-політичною, моральною свідомістю відбувається безупинний процес їхнього розвитку, удосконалювання свідомості суспільства. Простежити функціональні взаємозв'язки, взаємодія правосвідомості з іншими формами суспільної свідомості важливо не тільки для правової науки, але і для розвитку психологічних представлень про свідомість [5].

В органічній цілісності і динамічному зв'язку усіх форм суспільної свідомості відбувається безупинне підвищення свідомості громадян. Наукове пізнання правосвідомості й інших форм суспільної свідомості, з'ясування їхнього змісту, розкриття механізму їхнього взаємозв'язку і взаємозбагачення - одна з умов формування свідомості людей.

Як ланка системи суспільної свідомості правосвідомість підкоряється загальним для всіх елементів закономірностям формування, функціонування і внутрішньої структури [1]. Суспільна свідомість являє собою єдине ціле, має свої загальні закони, що поширюються на усі форми суспільної свідомості. Тому при розгляді функцій правосвідомості необхідно виходити з загальних положень про свідомість. Особливо це відноситься до пізнавальної і діючої регулятивної ролі свідомості.

Як юристи, так і психологи широко застосовують структурно-системний метод при дослідженні складних соціально-психологічних явищ. "Системний підхід дозволяє розглядати духовну сферу громадського життя як визначену цілісність, як систему, елементи якої виконують визначені функції і вступають між собою у визначені координаційні і субкоординаційні відносини" [6].

Принцип системного дослідження припускає аналіз соціально-психологічних явищ і процесів як структурованої цілісності, у якій кожен елемент має визначене функціональне призначення. У понятті функції варто розрізняти два значення: 1) службова роль (призначення) одного з елементів системи стосовно іншого елемента чи до системи в цілому; 2) залежність у рамках даної системи, при якій зміни в одній частині виявляються похідними від зміни в іншій її частині [7].

Структурно-функціональний аналіз складних соціально-психологічних систем стосовно до дослідження функцій суспільної правосвідомості має на увазі необхідність чітко визначити структуру самої правосвідомості і місце правосвідомості в системі правової надбудови й у системі суспільної свідомості; усередині кожної системи визначити роль і призначення структурних елементів правосвідомості по відношенню один до одного і до системи в цілому; розкрити діалектичну єдність, взаємодію структурно-функціональних елементів як усередині самої правосвідомості, так і в системі правової надбудови й у суспільній свідомості.

Соціально-правова психологія, як і правова ідеологія, входить у систему ціннісно-нормативної орієнтації діяльності людей. Ценнісно-нормативні орієнтири, які вироблені юридичною психологією, переважно збігаються з теоретично, ідеологічно обґрунтованою системою цінностей і норм [3].

Правосвідомість членів нашого суспільства визначається позитивною оцінкою права, усвідомленням виражених у ньому інтересів як інтересів усього народу. Правосвідомість кожної людини повинна відповідати рівню закладених у праві загальнолюдських цілей і задач. Усвідомлення виражених у правових нормах інтересів і потреб як своїх особистих і складає суть розвитку індивідуальної правосвідомості до рівня суспільної правосвідомості.

У той же час суспільна правосвідомість, будучи складною структурно організованою самостійною системою, у свою чергу (поряд з нормами права, правовідносинами, законністю, правопорядком), входить у якості однієї з ланок у більш складну систему - правову надбудову. Правосвідомість знаходиться в єдиному зв'язку з правовою діяльністю [2]. Жодна область юридичної практики не обходиться без правосвідомості. Чи йде мова про створення нових законів, або зміну старих, чи звертаємо ми увагу на те, як складаються різні правовідносини, або як протікають процеси реалізації юридичних норм, чи задумуємося над тим, як краще організувати судову діяльність, боротьбу зі злочинами - усі ці і подібні їм питання зв'язані з правосвідомістю, з ідеями про право, закон, правосуддя [5]. Правова надбудова функціонує як єдиний суспільний організм у силу безупинної взаємодії своїх структурних ланок.

Проблема взаємодії правосвідомості з іншими елементами правової надбудови досить інтенсивно аналізується в науці, особливо останнім часом, як у спеціальних роботах по юридичній психології правосвідомості, так і в дослідженнях із загальної теорії права [1]. Неможливо уявити собі систему позитивного права лише як зовнішнє предметне відношення, не зв'язане з правосвідомістю. Поза правосвідомістю немислиме ні створення, ні реалізація права. Тому що право, правові суспільні відносини - це ідеологічні відносини, функціонування яких цілком сполучено з волею і свідомістю людей [4].

Таким чином, специфічні структурно-системні функціональні зв'язки, властиві суспільній правосвідомості, можна розділити на:

 а) внутрішньо детерміновану функціональну взаємодію структурних елементів самої правосвідомості (суспільне - колективне - індивідуальне, ідеологія - психологія, наукове - практичне - повсякденне, емоції - почуття - воля);

б) ззовні детерміновані прояви правосвідомості як частини більш складних систем: правової надбудови (правосвідомість - право - правовідносини) і суспільної свідомості (політичне - правове - моральне).

Поряд з цими двома структурно-функціональними системами необхідно враховувати також безліч внутрішніх і зовнішніх взаємодій як кожного з елементів суспільної правосвідомості, так і суспільної правосвідомості з правовою надбудовою.

Інакше кажучи, існує ієрархічний взаємозв'язок і функціональна взаємодія як окремих психологічних елементів, так і суспільної правосвідомості в цілому. Така постановка питання необхідна в зв'язку зі складністю кожного з елементів: психологічних процесів і суспільної правосвідомості.

 

Висновок

 

  Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому. Правосвідомість не тільки відбиває у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.

Правосвідомість виконує певні функції.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

До основних функцій правосвідомості належать:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна);

2) правотворча (правостворююча, емоційна);

3) регулююча;

4) оціночна.

За суб’єктами (носіями) правовсвідомості виділяють:

Ø індивідуальна;

Ø колективна;

Ø масова;

Ø суспільна.

За глибиною відображення правової дійсності:

Ø повсякденна;

Ø професійна.

Професійна включає в себе науково-теоретичну (вчені- юристи, кандидати та доктори наук) та практичну (практичні працівники-юристи).

Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.

Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.