2020-04-20
97
Суттєве значення для прогнозу ефективності сімейних впливів на розвиток особистості дитини у сучасній психологічній науці набуває дослідження соціально-психологічних особливостей сім’ї як малої контактної групи. З погляду соціальної психології сім’я є соціальною групою (що відповідає певним нормам і цінностям конкретного суспільства), об’єднаною сформованою у спільній діяльності сукупністю між особистісних відносин (подружжя між собою, дітей до батьків, батьків до дітей і дітей між собою), які проявляються в любові, прив’язаності та інтимності її членів.
У сучасній психологічній науці з метою з’ясувати особливості організації у сім’ї виховного процесу прийнято виділяти такі напрями її психологічного аналізу:
Склад сім’ї. За цією ознакою виділяють повні сім'ї, в яких діти проживають з обома батьками, неповні, якщо немає одного з батьків, і формально повні, коли в сім’ї є обоє з батьків, але один з них із певних причин не бере участі у вихованні дитини. Зрозуміло, що найсприятливіші психологічні умови для повноцінної сімейної соціалізації найвірогідніше очікувати від повних сімей.
Характеризуючи повну сім’ю, необхідно враховувати взаємовідносини, що в ній складаються за типами:
* чоловік-дружина;
* батьки – діти;
* діти – батьки;
* діти – діти.
Ці структурні характеристики, маючи відносну автономність, являють собою соціально-психологічну єдність. Повною вважається така сімя, яка має в наявності всі типи взаємовідносин. Реально, однак, сімя може бути й неповною. Найбільш розповсюдженою сучасною формою неповної сім’ї є сім’я без подружжя, коли тільки один з батьків (найчастіше мати) виховує дітей.
Характеристика сім’ї визначається за критерієм: гармонійна або проблемна. Повна сім’я, що має в наявності всі типи взаємовідносин, називається повноцінною. В більшості випадків такі сім’ї в педагогічній психології характеризуються як гармонічні, якщо внутрішньо сімейні відносини в них відповідають принципові гуманності –формуванню й прояву відносин до іншого, як до себе, і до себе, як до іншого; передбачають взаємну щедрість і доброту, повагу і вимогливість. Усе це забезпечує сприятливий соціально-психологічний клімат у сім’ї. Отже, повнота соціально-психологічної структури сім’ї та існування в ній активних взаємостосунків між усіма елементами такої структури, що будується на принципах взаємо зацікавленості позитивної взаємоприв’язаності, створюють психологічний підмурок гармонійних стосунків у сім’ї. Зрозуміло, що всю повноту таких відносин важко відтворити за умов неповної чи формально повної сім’ї. Саме тому за результатами психологічних обстежень неповні й формально повні сім’ї набагато частіше потрапляють до розряду проблемних. (конфліктних, антипедагогічних).
Типовий стан (мікроклімат сім’ї) психології розуміється як найхарактерніший для всіх членів спосіб самопочуття в ній, який визначає їхнє ставлення до сім’ї. Тут розрізняють емоційно комфортні сім’ї, де діти переважно переживають емоційно комфортні відчуття захищеності, затишку й приязні їхніх членів, які, у свою чергу, виступають як внутрішній еквівалент гармонійних відносин; тривожні сім’ї, мікроклімат яких найчастіше є проекцією відповідних особистісних характеристик батьків, та сім’ї, яким притаманний емоційно-психологічний дискомфорт і нервово-психічне напруження. Як правило, такий мікроклімат характерний для проблемних сімей із суттєвими відхиленнями спілкування батьків від норм ефективної педагогічної комунікації.
