Як створюється заголовок

У своїй книзі «Як підносити новини» її автори Р. Коппервуд, Р. Нельсон відзначають, що «будь-яка досить освічена і добре володіюча мовою людина в змозі навчитися писати чіткі, прийнятні заголовки, але ніякі уроки або досвід не можуть наділити людину даром, отриманим з народження, таким, як музичний слух, наприклад». Звичайно, в цьому твердженні є перебільшення, але і насправді журналістові, який створює заголовок, потрібно вміти чути, як він звучить для читачів, яку думку він передає, чи немає в ньому непоєднуваних звуків або двозначного змісту і т.д.

З чого ж починається створення заголовка? Самий звичайний шлях - почати з визначення для себе суті явища, про яке йде мова в тексті. Наприклад, у тексті, який ви зараз читаєте, йде мова про такий важливий елемент журналістського матеріалу, як заголовок. У чому його призначення, яка його суть в тексті? Відповідаючи собі на це питання, ми перш за все прийдемо до думки, що найбільш характерною рисою заголовка як особливого феномена є те, що він завжди передує, відкриває текст. Навіть якщо хтось ставить його, припустимо, в центр статті, в будь-якому випадку це робиться так, щоб заголовок (в силу його, наприклад, шрифтового оформлення) ми помічали першим, а потім вже починали (або не починали) читати текст, до якого він відноситься. Тому, прочитавши рядки: «Заголовок - слово головне», ви переконаєтеся, що ми не погрішили проти істини в тому сенсі, що дійсно саме з заголовка і починається знайомство з текстом, що саме він вінчає текст.

Зрозуміло, в елементі тексту, який називається заголовком, можна помітити і якісь інші аспекти, що характеризують його суть, і зробити акцент на них, визначаючи для себе, що є заголовок. І тоді можуть з'явитися, наприклад, такі формулювання: «Заголовок - сигнал читача», «В заголовку - суть статті», «Заголовок - наживка для читача» і т.д. Яка з подібних визначень виявиться найбільш точним, найбільш яскраво передавальним сутність заголовка, - вирішувати, звичайно ж, в першу чергу автора публікації. Але остаточну оцінку заголовком, без сумніву, виносить читач. Тому дуже важливо орієнтуватися на рівень, особливості його сприйняття речей, про які ви розповідаєте йому у своїх текстах.

При створенні заголовка можна йти й іншим шляхом. Звернемося до досвіду Д. Толкачова - «редактора заголовків» журналу «Профіль», автора брошури з іронічним назвою «Геніальні заголовки. Далеко не повне зібрання творів»(М., 2001 р.). У ній більше 600 створених журналістом заголовків. «До моїх обов'язків, - пише він, - входить представлення на суд головного редатора тижневика (або шеф-редактора) не менше 10 заголовків і підзаголовків до кожної статті (всього в журналі 80 смуг). Завдання непросте».

Журналіст вважає, що при складанні заголовка головне - відобразити в ньому сенс статті, причому зробити це красиво, з гумором, не збиваючись на баламутство. Заголовок має бути таким, щоб читач захотів прочитати текст. Наприклад, замість заголовка «Вкладники не можуть забрати гроші з банку», сухо повідомляти про проблеми, що виникла у відносинах інвесторів і банку, він пропонує дати заголовок: «Вкладошукачі», або «В кладовищі Менатеп», «Сбербайкі зі склепу» і т.д. Робота із заголовком не може бути механічною. Вона завжди - важкий творчий пошук. І не тільки розуму, але й душі. Саме те, що називається душею людини, перш за все виявляється в етичній стороні його дій, його творчості. Коли душа виключається з творчого пошуку, то з'являються заголовки, подібні побаченим мною в колонці новин однією з нижегородських газет.

Перша замітка, що розповідала про те, як один сусід намагався зарубати іншого, була названа так: «Сокира виявився тупіше голови». Друга, що повідомляли про те, як два юних хулігана спробували згвалтувати бабу, але не змогли, мала заголовок: «Бач, розмріялася...». Третє повідомлення про те, що в пожежі згоріли чотири підлітки, журналісти (ніби то!!) назвали так: «Жарко». Відразу і не зрозумієш, чого більше в цих заголовках - цинізму, зневаги до потерпілих, або недоумкуватості? У будь-якому випадку, автори їх (або автор) явно поспішили з вибором ремесла журналіста.

Перший абзац

«Ви повинні схопити читача за горлянку у першому абзаці, у другому - здавити міцніше і тримати його біля стінки до останнього рядка.»

Пол О'Ніл. «Американський письменник»

Перший абзац, іменований зазвичай журналістами «лідом» («розгорнутий підзаголовок» - від того ж англійської кореня, що й «лідер») - найважливіший абзац у всій статті. Він може порушити в людях бажання дочитати до кінця, а може відштовхнути, і тоді вони знайдуть що-небудь цікавіше. Вони не сповільнять це зробити: адже газети зазвичай проковтують дуже швидко - у людей мало часу на читання, і читають вони за різних обставин - в автобусах, в метро, за сніданком, в офісі, на вулиці і так далі. Велика ймовірність того, що якщо перші фрази не заволодіють їх часом, вони зовсім не стануть читати далі.

Втім, в цьому не завжди винен лід. Певну роль відіграють і інші чинники: хороший заголовок може зацікавити людей, і вони поглибляться в читання; значний інтерес до теми статті може примусити їх читати навіть після довгого першого абзацу, якщо потім стаття «розправляє крила». Впливає на читачів також обсяг газети (газета, в якій 96 смуг, явно може запропонувати більший вибір статей, ніж газета на 12 смугах). Як журналіст, ви не можете впливати на ці чинники або знати їх заздалегідь (обсяг свій газети вам, звичайно, відомий, але ж читач міг купити кілька інших). Єдиний спосіб змусити читача продовжувати читання після Ліда - написати його добре. А для цього слід завжди пам'ятати декілька загальних правил.

1. Мета Ліда - заволодіти цікавістю читача й задати тон статті, якій він передує

2. Він повинен бути ясним і зрозумілим.

Читаючи його, читач повинен задатися одним-єдиним питанням: чи хочу я прочитати цю статтю? Відповіддю майже напевно буде «ні», якщо перший абзац двусмислен. Важливо також, щоб він не був перевантажений непотрібними відомостями, як-то: зайві подробиці, точні звання - словом, все, що може почекати до другого абзацу, а то й довше.

3. Він повинен бути самодостатнім.

За винятком певної категорії нарисів, сенс Ліда не повинен залежати від того, що йде після нього. Так само, в ньому не повинні залишатися нераз'ясненними ніякі факти, особи, події, організації і т. д. - якщо тільки в цьому немає особливої необхідності

4. Ніколи не починайте статтю з придаткового речення.

Наприклад: «Незважаючи на зростаюче число вбивств...». Це повільний підхід, він веде від головної думки статті і збиває читача. Придаткові пропозиції на початку фрази взагалі мають відволікаючу властивість, і тому їх слід якомога рідше використовувати і далі в тексті.

5. Ніколи не починайте статтю з чисел, написаних цифрами.

6. Ніколи не починайте статей з офіційних титулів або повних найменувань установ.

Вкрай важливий перший десяток слів. Якщо у вас немає на те виняткових причин або ви не вдаєтеся до іронії, довгі бюрократичні посади - поганий спосіб почати статтю. Якщо ви починаєте зі слів «Управління міністерства сільського господарства і водних ресурсів з контролю за чистотою довкілля оголосило вчора...», читачі кинуть читати, так і не дізнавшись, що риба, виловлена в їх річці, отруєна і їсти її не можна. Почніть краще або з короткою форми назви, наприклад: «Де ржавні експерти з екології», а ще краще - повідомте, що сталося, а назви згадайте пізніше.

7. Як можна рідше починайте з цитат.

Почавши статтю з цитати, ви збиваєте читачів з пантелику, оскільки, поки ви їм не повідомите, вони не будуть знати, хто саме говорить це. Є лише кілька випадків, коли добре почати з цитати, але в цих випадках негайно має бути названий її автор.

8. Не розтягуйте перший абзац.

У деяких газетах навіть існують правила щодо найбільшої довжини Ліда. Якщо у вашій газеті вони є, вам не залишиться нічого іншого, як підкоритися.

Коли в підручниках пишуть про Ліди, автор зазвичай призводить список різних типів газетних статей (новини як такі, нариси і так далі) і дає зразки. Це марно, нерозумно і неправильно. Така практика дозволяє думати, що письменницька майстерність зводиться до оволодіння набором прийомів, що журналіста можна постачити деякою кількістю вивертів або інструментів, які він і буде використовувати відповідно до обставин. «Ага, це нарис такого-то типу, початок до нього повинен бути такий»... Гірше немає - складати за шаблоном. Куди краще виділити різні підходи, а журналіст нехай сам вирішує, як з ними поводитися