2020-04-20
93
Соціально-економічний розвиток будь-якої країни значною мірою залежить від розвитку її регіонів. Як правило, це досягається через відносну самостійність територіальних громад щодо вирішення питань місцевого розвитку.
Зростання ролі місцевих органів влади в управлінні фінансовими ресурсами держави сприяє вирішенню численних проблем у сфері місцевих бюджетів в Україні, а підвищення значимості місцевих фінансів у реалізації соціального й економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку країни, адже саме за рахунок бюджету розвитку, що реалізується на місцевому рівні закладаються перспективи розвитку економіки країни.
Однією з передумов виокремлення бюджету розвитку в складі місцевого бюджету є визначення сталого обсягу надходжень бюджету, що направлятимуться на реалізацію інвестиційних проектів.
До закріплених дохідних джерел, що зараховуються добюджету розвитку місцевих бюджетів. можуть відноситися як закріплені, так і власні надходження. Закріплені доходні джерела використовуються на фінансування делегованих органам місцевого самоврядування повноважень, тобто зобов’язанням держави забезпечити фінансування не лише поточних, але й капітальних видатків місцевих бюджетів, пов’язаних з виконанням таких повноважень. Власні надходження бюджету розвитку пов’язані виключно з виконанням повноважень місцевого самоврядування.
Теоретичні дослідження бюджету розвитку дають можливість розрізняти поняття надходжень бюджету розвитку, пов’язаних з рішеннями органів місцевого самоврядування, і надходжень, які отримує бюджет місцевого самоврядування за ініціативою органів державної влади, наприклад субвенції. Хоча всі надходження бюджету розвитку включені до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (ІІ кошик), результатом вкладення цих коштів може виступати об’єкт, споруда, що використовується при реалізації делегованих органам місцевого самоврядування повноважень. Тобто має місце невпорядкованість складу надходжень місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
Однозначних висновків щодо необхідності закріплення додаткових джерел у складі надходжень бюджету розвитку бюджетів міст районного значення, бюджетів селищ та сіл бути не може, бо передумовою закріплення доходного джерела виступає наявність видаткової потреби, у цьому випадку - проведення капітальних вкладень.
Безумовно, кожна територіальна громада має постійну суб’єктивну потребу проведення капітальних вкладень, щонайменше в об’єкти комунального господарства, а втім, визначення обсягу цієї потреби повинно здійснюватися із врахуванням потреби в частині поточних видатків.
При реалізації власних повноважень місцевого самоврядування право прийняття рішення щодо закріплення доходного джерела в бюджет розвитку чи його вилучення слід повністю віднести до компетенції відповідної ради. Якщо ж реалізація делегованих повноважень потребує проведення відповідних капітальних вкладень, наприклад спорудження школи, то держава має повністю профінансувати витрати, пов’язані з її будівництвом та здачею в експлуатацію. Саме надання безповоротної фінансової допомоги (дотацій вирівнювання) в повному обсязі є основним недоліком організації міжбюджетних відносин в Україні.
Бюджетні трансферти в деяких країнах мають додаткові умови їх надання:
. Трансферти надаються не в повному обсязі вартості проекта, передбачується обов’язкова пайова участь бюджету нижчестоящого рівня. Фінансування відбувається в розмірі 50/50, 75/25, що є додатковим стимулом, для місцевого бюджету, збільшувати його дохідну частину.
. Надання субвенцій на умовах конкурсу, де береться до уваги якість бізнес-проекту, його необхідність для населення, і історія перечислення субвенцій.
Так у США в галузі організації міжбюджетних трансфертів має місце висока ступінь фіскальної автономії субнаціональних органів влади, відсутність практики встановлення регулюючих доходів.
У Німеччині основними особливостями організації міжбюджетних трансфертів виступають:
чітке законодавче визначення всіх видів і джерел податкових доходів, їх розподіл між різними рівнями бюджетної системи;
високий ступінь вирівнювання, основною метою міжбюджетних відносин є повне вирівнювання між усіма землями Німеччини.
Остання особливість має як плюси, так і мінуси. Плюсом, безсумнівно, є збалансованість бюджетів усіх територій. Мінусом є велике навантаження на землі - донори. Результат такої політики полягає у невдоволенні багатьох більш забезпечених земель тим, що вони повинні фінансувати менш забезпечені, соціальна напруженість і т.д.
У Канаді можна зробити висновок про те, що до особливостей організації системи міжбюджетних трансфертів відносять:
доходи провінцій значно перевищують частку доходів центрального уряду
існує спеціальний закон про фінансові взаємини між федерацією і провінціями.
В цілому порівняльний аналіз досвіду Великобританії представлений в загальному огляді кращого світового досвіду організації міжбюджетних трансфертів. В Великобританії існують трансферти загального характеру - формульні гранти. Формула розподілу таких грантів враховує відносну потреба в конкретних бюджетних послугах і відносні можливості по збору місцевого податку. Розподіл здійснюється на основі оцінки відносної потреби місцевих бюджетів в коштах на надання певних послуг. Існують субсидії на виконання делегованих повноважень.
Основною особливістю організації системи міжбюджетних трансфертів у Великобританії є той факт, що така система побудована на угодах між різними рівнями бюджетної системи, які включають в себе взаємні права та обов'язки.
Забезпечення місцевого самоврядування стабільними та достатніми фінансовими ресурсами - запорука становлення дієздатної та ефективної місцевої влади [105].
Самостійність місцевих бюджетів передусім має виражатися у самостійності їх формування та спрямування витрат. тобто, тільки тоді, коли місцева влада матиме можливість самостійно формувати місцевий бюджет, створювати для цього додаткові місцеві послуги та самостійно розподіляти кошти можливо буде говорити про реальну самостійність місцевих бюджетів та місцевих громад взагалі.
В Україні існує законодавча основа для певної самостійності місцевих органів влади щодо бюджетних питань - вони можуть приймати рішення про те, які встановлювати місцеві податки та збори, яким чином й які послуги надавати та інші важливі питання, що впливають на умови життєдіяльності даної громади. Прийнятий Бюджетний Кодекс України дав можливість регіонам проводити більш самостійну бюджетну політику, але все ж таки він не вирішив усіх питань. Проголошений принцип самостійності місцевих бюджетів на практиці повною мірою не реалізується, що породжує багато негативних тенденцій на всіх стадіях бюджетного процесу [106].
В Україні, як і в багатьох інших країнах із транзитивною економікою, відбувається формування децентралізованої моделі міжбюджетних відносин. Однак вона детально не відпрацьована, що спричиняє низку проблем при реалізації бюджетної політики. Головною проблемою при цьому є визначення такого рівня децентралізації повноважень з формування доходів і збільшення видатків, який би відповідав політичним та економічним інтересам держави в цілому [19, c. 14].
Розширення функцій органів місцевого самоврядування і делегування їм окремих повноважень органів державної влади, що відбулося протягом останніх років, не супроводжувалося відповідним збільшенням місцевих бюджетів і передачею джерел доходів, достатніх для виконання поставлених перед ними завдань. Відсутність міцної фінансової бази, малі розміри власних доходів, залежність від надходжень загальнодержавних податків та бюджетних трансфертів знижує ефективність діяльності органів місцевого самоврядування. Тому однією з найважливіших умов повноцінної діяльності місцевого самоврядування є забезпечення його фінансової незалежності шляхом зміцнення фінансової бази.
Невідкладним завданням у системі державного управління на сучасному етапі є підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів, що призведе до збільшення обсягів місцевих бюджетів і сприятиме підвищенню їх впливу на хід соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць в Україні, зростанню валової доданої вартості в регіонах, підвищенню рівня зайнятості, зростанню якості послуг, що надаються громадянам місцевою владою, розв’язанню невідкладних соціальних проблем, подолання диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку окремих регіонів України [79, c. 6].
Концепція реформування місцевих бюджетів, розроблена Міністерством фінансів України та схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 308-р., передбачає, що метою реформування місцевих бюджетів є зміцнення фінансової спроможності місцевого самоврядування, посилення впливу системи формування місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток територій [4].
Необхідність реформи міжбюджетних відносин обумовлена такими проблемами:
– низька якість послуг, що надаються на місцях. У більшості сільських, селищнихбюджетів видатки на виплату заробітної плати й нарахування на неї складають понад 90%;
– зношена інфраструктура.
Причинами вказаних проблем є:
По-перше, низька фінансова незалежність. При цьому брак ресурсів на делеговані повноваження знижує відповідальність місцевої влади за якість надаваних послуг;
По-друге, недостатньо прозорий розподіл міжбюджетних трансфертів. Усупереч положенням ст. 105 Бюджетного кодексу відсутній закон, що визначає принципи й критерії розподілу інвестиційних субвенцій. Формула дотацій вирівнювання ускладнена безліччю коефіцієнтів. Це знижує прогнозованість і стабільність доходів місцевих бюджетів [3].
По-третє, обмеженість у доступі до запозичень. Чинне законодавство унеможливлює для більшості місцевих бюджетів використання запозичень для інвестицій на місцях;
По-четверте, нечіткий розподіл і брак повноважень. У Бюджетному кодексі видаткові повноваження розподілені як відповідальність за фінансування бюджетних установ за типом (школи, лікарні), а не суспільною функцією (освіта, медична допомога). Формування бюджетів на рівні закладів ґрунтується на секторних нормативах. Таким чином, органи місцевого самоврядування обмежені в можливостях оптимізувати ресурси;
По-п’яте, брак контролю за витратою коштів на місцях. На місцевому рівні де-факто відсутній зовнішній аудит, а внутрішній проводиться з недостатньою комплексністю й системністю.
Одними з першорядних завдань, які необхідно виконати для досягнення цієї мети, є: підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів; децентралізація управління бюджетними коштами; удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин; запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу; посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів; підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства; забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.
Заходи, що можуть бути спрямовані на покращання умов формування місцевих бюджетів.
По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів.
Так, за рахунок коштів державного бюджету повинні фінансуватися лише видатки, які пов’язані із забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої та виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня необхідно вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів. У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами у чіткому поєднанні з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення в законодавстві про місцеве самоврядування.
По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому сьогодні назріла необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.
На сучасному етапі реформування бюджетних відносин розвиток місцевого бюджетного фінансування також значною мірою залежить від використання сучасних управлінських технологій та побудови ефективних методів управління. Саме тому, слід більш детально звернути увагу на методи планування при формуванні та використанні місцевих бюджетів. Ефективним є запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу та використання проектно-цільового методу бюджетного планування, який передбачає формування бюджетів за конкретними цільовими проектами і програмами [32, c. 354].
Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їх доходи, які забезпечують фінансову основу місцевого самоврядування, закріплюють їхню економічну самостійність, активізують господарську діяльність та дають змогу місцевим органам влади розвивати інфраструктуру та розширяти економічний потенціал регіону.
Стосовно видаткової частини місцевих бюджетів, сьогодні досить гостро постає проблема вироблення дійового механізму, який би забезпечив підвищення її ефективності та раціональності використання, цільове її спрямування. Запорукою цього є удосконалення системи планування видатків місцевих бюджетів та контроль за їх використанням. Ключовими моментами, на яких базується порядок формування витрат бюджетів всіх рівнів, є наступні: єдина методологія; нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості (мінімально припустима вартість державних або муніципальних послуг у грошовому вираженні розраховуючи на душу населення); нормативи фінансових витрат розраховуючи на одну послугу. На жаль, у цей час не сформована правова база для встановлення й застосування державних мінімальних соціальних стандартів на основі якої можуть бути розроблені фінансові нормативи.
Тому поки при розробці проектів бюджетів застосовуються розрахункові фінансові нормативи, обумовлені досягнутим рівнем за останні роки і можливостями бюджету. Серед основних проблем нормативного характеру, необхідно виділити критичну недосконалість нині діючої системи нормативно-правових актів, що регулюють процес формування місцевих бюджетів, зокрема їх видаткової частини. Протиріччя які існують у законодавчих актах, що регулюють формування бюджетів усіх рівнів створюють цілу низку суперечностей у бюджетних процедурах та породжують ряд негативних соціально-економічних наслідків [4].
Реформа міжбюджетних відносин має бути тісно пов'язаною з реформою місцевого самоврядування й адміністративно-територіальною реформою, що забезпечить створення системи адміністративно територіальних одиниць, спроможних виконувати покладені на них функції.
Для забезпечення прогресивного функціонування економіки України однією з основних проблем є забезпечення збалансованості розвитку регіонів, що неможливо на даному етапі без вдосконалення методів та механізмів управління фінансовими ресурсами. Нині однією з найважливіших у фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів. Перетворення місцевих бюджетів у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць можливо шляхом виконання таких основних завдань:
зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування;
підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами;
удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин;
запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;
посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів;
підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства;
забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.
Важливою передумовою здійснення реформи місцевих бюджетів є необхідність поетапного реформування законодавства з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов.
В умовах глобальної фінансово-економічної кризи виникає необхідність перегляду наявних та формуванні нових стратегічних напрямів розвитку національної та регіональної економіки, що мали б передбачати збереження курсу на становлення інноваційної моделі розвитку. Актуальним завданням є вивчення нових форм і методів регулювання інвестиційних процесів у країні, які б відповідали переходу до інноваційного типу економічного зростання.
Поряд з механізмом податкової політики, важливою у стимулюванні інвестиційних процесів є політика у сфері державного управління видатками. У цьому контексті не останню роль відіграють місцеві бюджети розвитку. В Україні існує багато нерозв’язаних проблем бюджетів розвитку, як на стадії їх формування, так і на етапі здійснення видатків.
У багатьох країнах світу реалізується «концепція двох бюджетів», що передбачає розмежування видатків на споживання та на розвиток. Застосовуються різні інструменти, серед яких є бюджети розвитку, стабілізаційні та інвестиційні фонди, банки розвитку.
В Україні концепція двох бюджетів реалізується у формі бюджету розвитку, формування якого перебуває на стадії становлення. На місцевому рівні цей механізм більш-менш врегульований законодавством. Хоч він і є досить зрозумілим процедурно, і інституційно, на етапі реалізації даного механізму виникає багато проблем. Це свідчить про актуальність удосконалення механізму бюджету розвитку з огляду на необхідність підвищення видатків інноваційно-інвестиційного спрямування та підсилення ролі бюджету у формуванні стратегії прискореного економічного зростання.
У постанові Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік» одним із пріоритетів бюджетної політики визначено збільшення інвестиційної складової частини місцевих бюджетів, зокрема, шляхом збільшення кількості джерел надходжень до бюджету розвитку. Поки щосуттєвих додаткових джерел находжень до місцевих бюджетів розвитку не встановлено.
У зарубіжних країнах видатки бюджетів розвитку, або бюджету інвестицій, спрямовуються на капітальні вкладення, розвиток соціальної інфраструктури, придбання устаткування та сплату основної частини боргу місцевих органів влади. Доходи бюджетів розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних позик та інвестиційних субсидій, що надаються державною владою. Законодавством більшості зарубіжних країнзаборонено використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.
Задля покращення ефективності місцевих бюджетів розвитку в першу чергу необхідне чітке законодавче регулювання, як щодо джерел надходження, так і щодо витрачання коштів з цих бюджетів. Окрім цього, необхідний перерозподіл коштів місцевих бюджетів (за допомогою одного з найбільших джерел надходжень - субвенцій) з метою елімінування нерівностей у економічному розвитку окремих регіонів, збільшення частки бюджетів розвитку у загальному обсязі загального та спеціального фондів місцевих бюджетів, а також збільшення витрат на капітальні вкладення з бюджетів розвитку.
На сучасному етапі розвитку українській державі необхідно формувати довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку на основі пріоритетності інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання. При цьому не останню роль повинні відігравати місцеві бюджети розвитку [107].
Дотаційність місцевих бюджетів становить понад 70 відсотків, територіальні громади на 90 відсотків утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Необхідність постійної фінансової підтримки малочисельних територіальних громад з використанням системи дотацій вирівнювання, яка реалізується через районні бюджети, стримує розвиток малих міст та великих селищ.
Суттєвого вдосконалення потребує система територіальної організації влади з метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком на відповідній території.
Збереження диспропорційності радянської системи адміністративно-територіального устрою як основи існування нераціональної територіальної організації влади призводять до конфлікту компетенції, як між органами місцевого самоврядування, так і між місцевими органами виконавчої влади, а відтак до неналежного рівня організації регіональної та місцевої влади, малоефективного управління суспільним розвитком на відповідній території.
Для покращення існуючої ситуації потрібно провести економічну реформу, яка розвяжить ряд проблем, що потребують ефективного та швидкого реагування:
тенденція до погіршення якості та доступності публічних послуг через ресурсну неспроможність переважної більшості органів місцевого самоврядування щодо здійснення власних і делегованих повноважень;
загрозлива зношеність теплових, каналізаційних, водопостачальних мереж і житлового фонду та загроза техногенних катастроф в умовах обмеженості фінансових ресурсів місцевого самоврядування для інвестицій в інфраструктуру;
тенденції до розходження державної регіональної політики, місцевої політики у соціально-економічному розвитку з реальними інтересами територіальних громад через їх соціальну дезінтегрованність, нерозвиненість форм демократії участі, неспроможність жителів до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав і відстоювання інтересів у співпраці з органами місцевої влади та досягнення спільних цілей розвитку громади;
зниження кваліфікаційного рівня посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема через недостатню конкурентність органів місцевого самоврядування на ринку праці, зниження рівня престижності посад, що призводить до низької ефективності управлінських рішень;
корпоратизація органів місцевого самоврядування, закритість і непрозорість їх діяльності, корупція, що веде до зниження ефективності використання ресурсів, погіршення інвестиційної привабливості територій, зростання соціальної напруженості;
тенденція до надмірної централізації повноважень та фінансово-матеріальних ресурсів;
порушення принципу повсюдності місцевого самоврядування викликало відсторонення місцевого самоврядування від вирішення питань у сфері земельних відносин, посилило політичну та соціальну напругу серед сільського населення.
Дотаційність місцевих бюджетів становить понад 70 відсотків, територіальні громади на 90 відсотків утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Необхідність постійної фінансової підтримки малочисельних територіальних громад з використанням системи дотацій вирівнювання, яка реалізується через районні бюджети, стримує розвиток малих міст та великих
Концепція реформування місцевого самоврядування пропонує внестизміни до розподілу повноважень на місцях, залишити більші бюджетні ресурси для територій, залучати людей до вирішення питань і прийняття рішень. Вона передбачає, що посадові особи місцевого самоврядування повинні постійно навчатися.
Концепція пропонує закріпити за органами місцевої владиправо щодо регулювання ставок місцевих податків. А податкові пільги, відтак, зможуть надавати лише ті органи місцевого самоврядування, до бюджету яких зараховуються такі податки.
Також концепція пропонує спроститидоступ місцевого самоврядування до отримання кредитівдля інвестиційного розвитку - через спрощення процедур запозичень і місцевих гарантій.Місцеві бюджетизапропонованоформувати програмно-цільовим методом.
Загальним зборам громадян пропонується надати право ініціювати позачергове звітування посадовців перед людьми, утворювати органи самоорганізації населення, а також передбаченопроведення місцевих референдумів щодо локальних питань.
Реалізація концепції здійснюється у два етапи. На першому етапі (протягом 2014 року) заплановано прийняти всі необхідні закони для подальшого проведення реформ, на другому етапі (до 2017 року) - передбачено проведення реорганізації органів місцевої влади та місцевих виборів з врахуванням реформованої системи органів місцевого самоврядування.
Таким чином, проведення децентралізації податковобюджетних відносин з метою надання регіонам стимулів до саморозвитку, а також зниження ролі держави у фінансовому забезпеченні місцевого самоврядування може суттєво посилити економічну значимість кожної громади, кожного регіону, підвищити рівень прогнозованості та керованості регіонального розвитку, забезпечити соціальну орієнтованість розвитку регіональних економічних структур
В умовах обмеженості фінансових ресурсів особливої актуальності набувають питання вдосконалення процесу бюджетування та програмно-цільового методу формування бюджету як інструмента підвищення ефективності використання бюджетних коштів та посилення важелів бюджетної політики.
Принцип ефективності й результативності передбачає, що учасники бюджетного процесу мають виходити з необхідності досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів, а також максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Для підвищення ефективності видатків бюджету необхідно розробити методику визначення ефективності видатків бюджету, нормативну базу оплати праці та систему стимулів, орієнтованих на результат; вжити заходів щодо поліпшення управління державними коштами шляхом застосування сучасних технологій бюджетування, позитивного світового досвіду.
Для покращання економічного стану країни та державний фінансів зокрема уряд України розробив план дій, найбільш широкий резонанс у якому викликають заходи оптимізації бюджетних витрат, а саме: скорочення деяких бюджетних програм і державних проектів, держава включає режим економії коштів, та заохочує до економії місцеві органи влади. Проте, і така програма виходу із кризи має свої недоліки. Єдиним стратегічно вірним рішенням для України буде залучення коштів МВФ.
Підвищення значимості місцевихфінансів у реалізації соціального й економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку країни, адже саме за рахунок бюджету розвитку, що реалізується на місцевому рівні закладаються перспективи розвитку економіки країни.
Безумовно, кожна територіальна громада має постійну суб’єктивну потребу проведення капітальних вкладень, щонайменше в об’єкти комунального господарства, а втім, визначення обсягу цієї потреби повинно здійснюватися із врахуванням потреби в частині поточних видатків. Надання безповоротної фінансової допомоги в повному обсязі є основним недоліком організації міжбюджетних відносин в Україні.
Застосування зарубіжного досвіду спроможне оптимізувати діяльність місцевих бюджетів розвитку, зокрема шляхом пошуку альтернативних дохідних джерел, надання субвенцій на інвестиції на умовах конкурсу та не в повному обсязі вартості проекта, а на умовах обов’язкової пайової участі бюджету нижчестоящого рівня в розмірі 50/50, або 75/25, що є додатковим стимулом, для місцевого бюджету збільшувати його дохідну частину.
