2020-04-20
201
У попередніх розділах роботи були розглянуті основні теоретичні та методологічні аспекти функціонування системи управління, зокрема, досліджуваного підприємства, визначено тип організаційної структури управління. Здійснено розширений аналіз забезпеченості підприємства основними видами ресурсів та ефективність їх використання, а також визначені основні виробничо-економічні показники та кінцеві результати діяльності ПАП «Агропродсервіс». Все це дозволяє зробити висновки про те, як здійснюється процес управління в господарстві, на якому рівні, які основні тенденції спостерігаються в управлінні.
Система управління ПАП «Агропродсервіс» є ще недосконалою, оскільки перебуває у процесі свого становлення, тому необхідно визначити основні напрямки, в яких бажано працювати для досягнення поставлених цілей. При цьому не слід забувати про специфіку аграрного виробництва, яка висуває до систем управління підприємствами свої вимоги.
Можна виділити наступні основні напрями вдосконалення управління підприємством:
ü удосконалення організаційної та виробничої структури управління підприємства;
ü покращення управління виробничими ресурсами;
ü вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;
ü поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством.
Проаналізуємо та змоделюємо кожен з цих напрямків на досліджуване підприємство.
Процес удосконалення організаційної структури повинен включати в себе формулювання цілей і задач, визначення складу і місця підрозділів, їх ресурсне забезпечення, розробку регламентуючих процедур, документів, положень, що закріплюють регулюючі форми, методи, процеси, які здійснюються в організаційній системі управління.
Першим етапом удосконалення організаційної структури господарства є формування загальної структурної схеми, яка в усіх випадках має принципове значення, оскільки при цьому визначаються головні характеристики підприємства, а також напрями, за якими повинно бути здійснене більш поглиблене проектування як організаційної структури, так і інших важливих аспектів системи.
До принципових характеристик організаційної структури, які визначаються на цьому етапі, можна віднести мету виробничо-господарської системи; проблеми, що підлягають вирішенню; загальну специфікацію функціональних і програмно-цільових підсистем, що забезпечують їх досягнення; кількість рівнів в системі управління; міру централізації та децентралізації повноважень і відповідальності на різних рівнях; основні форми взаємовідносин даного підприємства з навколишнім середовищем; вимоги до економічного механізму, форм обробки інформації, кадрового забезпечення організаційної системи.
Наступним етапом є проектування складу основних підрозділів і зв’язків між ними. Він полягає в тому, що передбачається реалізація організаційних рішень не тільки загалом по великих лінійно-функціональних блоках, але і по самостійних (базових) підрозділах апарату управління, розподілу конкретних задач між ними і побудові внутрішніх організаційних зв'язків.
Заключним етапом є регламентація організаційної структури, яка передбачає розробку кількісних характеристик апарату управління і процедур управлінської діяльності, визначення його функцій.
Без розвитку методів проектування організаційної структури управління ускладнюється подальше вдосконалення управління і підвищення ефективності виробництва, оскільки: в нових умовах у цілому ряді випадків не можна оперувати старими організаційними формами, які не задовольняють вимоги ринкових відносин, створюють небезпеку деформації самих завдань управління; у сферу господарського управління неможливо перенести закономірності управління технічними системами; створення структури повинно спиратися на досвід, звичайні схеми та інтуїцію, а також на наукові методи організаційного проектування; проектування механізму управління повинно покладатися на фахівців, що володіють методологією формування організаційних систем.
Удосконалення організаційної структури управління досліджуваним підприємством повинно формуватися на основі низки принципів, основні з яких наступні:
. Принцип єдності мети.
. Принцип первинності функцій і вторинності структури.
. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління. Коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління в межах конкретної функції.
. Принцип простоти організаційної структури - чим простіше та чіткіше побудована структура управління, тим легше персоналу зрозуміти і пристосуватися до певної форми управління та активно брати участь у досягненні мети підприємства.
. Принцип єдиноначальства - працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. Це необхідна умова єдності дій, координації зусиль.
. Визначення оптимальної норми керованості полягає в тому, що кількість підлеглих, підпорядкованих одному керівнику, повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи керівника та його стосунками з підлеглими. Кількість підлеглих повинна бути меншою на вищих рівнях управління та більшою на нижчих рівнях.
. Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління полягає у тому, що рівень децентралізації повинен визначатися розмірами підприємства, масштабами проектів, однорідністю робіт, філософією керівників стратегічного рівня, функціональною сферою діяльності тощо.
. Принцип зворотного зв’язку, який передбачає можливість здійснення постійного контролю за результатами функціонування системи та створення умов для її коригування.
Сформульовані принципи удосконалення організаційних структур управління взаємопов’язані та взаємообумовлені. Кожен з них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує комплексний, науковий характер покращення організаційних структур управління виробництвом.
При удосконаленні організаційної структури управління також необхідно пам’ятати про те, щоб при виконанні функцій управління найбільш раціонально розподілити управлінську роботу між працівниками різних рівнів, знайти найкраще співвідношення різних категорій співробітників органу управління, оптимальні розміри структури загалом і її окремих елементів, кількість працівників, якими керівник може ефективно управляти залежно від розмірів організації.
Отже, для визначення напрямів удосконалення структури пропонується враховувати такі основні вимоги:
· необхідність подальшої децентралізації оперативної відповідальності з одночасним забезпеченням адміністративного контролю;
· повне використання потенційних можливостей працівників управління при виробленні та прийнятті рішень, що пов'язано з підвищенням їх освітнього і культурного рівня;
· створення найбільш сприятливого середовища для мотивації.
Описана методика удосконалення структури управління, насамперед, передбачає процес внесення корективів в організаційну структуру управління на основі систематичного аналізу функціонування організації та її середовища з метою виявлення проблемних зон.
Наступним напрямком удосконалення системи управління ПАП «Агропродсервіс» є покращення управління виробничими ресурсами.
Діяльність сучасних підприємств характеризується загостренням конкурентної боротьби, і тому перед ними постає проблема пошуку шляхів виживання на конкурентному ринку та недопущення банкрутства. У зв'язку з цим виникає об’єктивна необхідність у запровадженні на підприємствах ефективної системи управління витратами, яка дозволить досягти економії ресурсів та забезпечити стабільну прибутковість у довгостроковому періоді.
У процесі здійснення виробничої діяльності господарство використовує основні види ресурсів - земельні, трудові, матеріально-технічні та витрати.
Щодо підвищення ефективності управління земельними ресурсами основними передумовами є: обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; інтенсивне використання наявного земельного фонду; розробка заходів з охорони земельних ресурсів; узагальнення і упровадження передового зарубіжного і вітчизняного досвіду управління земельними ресурсами.
Удосконалення механізму управління трудовими ресурсами, перш за все, передбачає аналіз умов праці та трудових відносин в колективі; комплексну оцінку персоналу, результатів праці; визначення потреби в персоналі на перспективу та розробку шляхів її задоволення; підготовку персоналу, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; розробку дієвої і ефективної системи стимулювання праці; вдосконалення трудових процесів шляхом розробки і впровадження найбільш раціональних методів і прийомів праці.
Основними передумовами ефективного використання матеріально-технічних засобів є: своєчасна заміна і мобілізація морально застарілого устаткування; удосконалення організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; впровадження високо продуктивних технологій; своєчасне здійснення ремонтних робіт; широке застосування лізингових операцій.
Важливим чинником ефективного управління витрат виробництва на підприємстві є механізм формування витрат виробництва. Ефективний механізм дасть можливість керівникові підприємства отримати точну інформацію про витрати для вирішення проблем пошуку резервів зниження витрат виробництва.
Ще одним напрямком покращення ефективності функціонування системи управління підприємством є удосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції.
Запровадження інновацій є важливим методом підвищення ефективності підприємницької діяльності. Воно повинне мати плановий та регулятивний характер. У межах інноваційної моделі розвитку аграрного підприємства створюються оптимальні умови для запровадження інновацій і, таким чином, забезпечується прогресивний розвиток галузі й реалізується один із механізмів підвищення ефективності управління підприємницької діяльності.
Особливої уваги вимагає вирішення проблеми забезпечення і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції, насамперед через покращення її якості. Саме тому надзвичайно актуальним напрямком підвищення ефективності діяльності системи управління є формування системи управління якістю на підприємстві.
Впровадження системи управління якістю продукції дозволяє підприємству підтримувати стабільну якість продукції. Така система дозволяє:
· знизити витрати підприємства на підтримку якості продукції та підвищити його рентабельність;
· забезпечити підприємству вихід на нові, у тому числі світові ринки, поширюючи, тим самим, ринки збуту продукції;
· забезпечити якісно новий рівень задоволення вимог покупців;
· удосконалити культуру виробництва;
· орієнтувати всі виробничі процеси на підвищення якості;
· удосконалювати інформаційну систему підприємства.
Таким чином, досконала система управління якістю є основою для удосконалення всього процесу виробництва на підприємстві - вона є ключовим напрямом удосконалення системи управління підприємством, особливо в умовах високої конкуренції на ринку сільськогосподарської продукції.
Поліпшити систему планування, обліку і контролю за основними показниками діяльності підприємства можна за допомогою широкого і всебічного впровадження обчислювальної техніки, розвитку комп’ютерних мереж зв’язку, застосування сучасних програмних засобів: технологій управління та інформаційних технологій. Насамперед це стосується системи організації фінансового менеджменту, бюджетування, управління фінансовими потоками та витратами.
Здійснення необхідних заходів за кожним з вищеописаних напрямків дозволить створити ефективну систему управління підприємством, стійку до мінливих умов внутрішнього та зовнішнього середовища.
Висновки
Під управлінням підприємством слід розуміти цілеспрямовану діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації роботи людей (трудових колективів) для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення результативності виробництва, зростання прибутку тощо).
Організаційна структура представляє собою конструкцію підприємства з формальним чи неформальним вираженням, на основі якої здійснюється управління ним. Вона охоплює канали влади і комунікації між різними адміністративними службами та працівниками, а також потік інформації, яка передається цими каналами. Організаційна структура управління відображає організаційний бік відносин управління і забезпечує єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.
Організаційні структури управління сільськогосподарських підприємств мають деякі особливості, а саме: посилення функцій, пов’язаних з маркетингом; підвищення ролі стратегічного планування; оцінка керівних кадрів з урахуванням результатів праці і мотивації; налагодження ефективного обміну інформацією; створення на підприємстві структурних підрозділів, що відповідають за зниження витрат.
Основними напрямами діяльності ПАП «Агропродсервіс» є виробництво продукції рослинництва та тваринництва, їх переробка та реалізація, надання послуг автопарку та машино-тракторного парку, послуг з переробки та зберігання сільськогосподарської продукції. Спеціалізацію господарства можна визначити, як зерно-свинарського напрямку. Рівень спеціалізації ПАП «Агропродсервіс» - середній і становить 0,25.
Організаційна структура управління ПАП «Агропродсервіс» відноситься до матричного типу. Вона утворилась внаслідок накладання функціональної та проектно-цільової організаційної структури.
Аналізуючи розміри ПАП «Агропродсервіс», можна зробити висновок, що вартість валової продукції у 2010 році збільшилась на 43,68% порівняно з 2008 роком, та на 35,19% - з 2009 роком, чистий прибуток зріс на 56,81% та на 19,3 відповідно.
Підприємство орендує сільськогосподарські угіддя, кількість яких з року в рік збільшується: з 816 га угідь до 13213 га станом на 2010 рік. В даний час силами господарства обробляються сільськогосподарські угіддя в Тернопільському, Козівському, Теребовлянському районах Тернопільської області.
Средньооблікова чисельність працівників збільшується з року в рік - порівняно з 2008 роком даний показник зріс на 19,67%, з 2009 - на 12,33 і в 2010 році становив 300 чол. У галузевому розрізі спостерігається тенденція до збільшення працівників, які працюють в тваринницькому напрямку (на 62,69% у 2010 році порівняно з 2008 р.) у 2010 році на одного працівника зайнятого у сільськогосподарському виробництві було вироблено 269,04 тис. грн. валової продукції, що на 29,89% більше, ніж у 2008 році та на 26,08 - ніж у 2009. Показник валового прибутку отриманого на одного працівника зростає дещо меншими темпами - у 2010 році він зріс на 19,88% відносно 2008, а порівняно з 2009 незначно зменшився (на 0,43%).
Проаналізувавши динаміку вартості основних виробничих фондів, можна зробити висновок, що основний їх ріст припадає на 2010 рік - збільшились у порівнянні з 2009 роком на 25,36%, тоді як у 2008 році порівняно з 2009 - на 0,75%. Розрахунок показників фондооснащеності та фондоозброєності показав досить високий їх рівень та наявність позитивної тенденції до підвищення, зокрема їх ріст у 2010 році в порівнянні із 2009 р. становив 18,17% та 14,86% відповідно.
За досліджуваний період спостерігається негативна тенденція до зниження урожайності основних сільськогосподарських культур: найбільше зниження урожайності має пшениця (як озима, так і яра) - відповідно на 71,7 та 72,2% у порівнянні з 2008 роком.
Показник вирощування молодняка ВРХ на 1 голову у 2009 році становив 113,6 кг, що на 35,5% менше, ніж в середньому по області, а надій молока на одну корову за аналогічний період менший на 34,2%. Все це свідчить про низьку продуктивність скотарського напрямку на підприємстві. В той же час свинарство має позитивні показники, які перевищують середні по області.
У 2010 році в структурі виробничої собівартості продукції рослинництва найбільшу питому вагу на фоні найбільшого виробництва (192 014 ц) займає кукурудза на зерно - 25,61%; при цьому рівень собівартості 1 ц продукції даного виду є найнижчим з поміж інших культур (70 грн./ц). Найменшою є собівартість виробництва гороху, її частка в загальній структурі становить 0,12%, в той час як в розрахунку на 1 ц продукції даний показник є досить високим (210 грн./ц). Основою структури собівартості продукції тваринництва є собівартість вирощування свиней на м’ясо - 90,11%. Собівартість вирощування 1 ц свиней на м’ясо в живій масі становить 1 040 грн., а ВРХ - 2 470,0 грн. Останній показник є надзвичайно високим, тому необхідно приймати заходи щодо раціонального скорочення витрат на виробництво даного виду продукції за основними статтями.
Загальна рентабельність виробництва продукції ПАП «Агропродсервіс» зростає рівномірними темпами. У 2010 році вона становила 49%, що на 22,96% більше, ніж у 2008 та на 7,31% - ніж 2009. Оскільки рівень зростання чистого доходу (виручки) від реалізації продукції відбувається динамічнішими темпами, ніж зростання собівартості реалізованої продукції, то можемо зробити висновок, що дані показники рівня рентабельності досягаються за рахунок підвищення цін реалізації продукції.
Система управління ПАП «Агропродсервіс» є ще недосконалою, оскільки перебуває у процесі свого становлення, тому необхідно визначити основні напрямки, в яких бажано працювати для досягнення поставлених цілей. При цьому не слід забувати про специфіку аграрного виробництва, яка висуває до систем управління підприємствами свої вимоги.
Можна виділити наступні основні напрями вдосконалення управління підприємством: удосконалення організаційної та виробничої структури управління підприємства; покращення управління виробничими ресурсами; вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції; поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством.
