Інтелектуальний шлях Г. Сковороди

Зміст

Вступ

Розділ 1. Г. Сковорода - видатний український філософ

1.1 Інтелектуальний шлях Г. Сковороди

1.2 Філософські та етичні погляди вченого

Розділ 2. Основні риси філософії Г. Сковороди

2.1 "Христова філософія" Г. Сковороди

2.2 Онтологічна основа вчення Г. Сковороди (вчення про три світи і дві натури)

2.3 Зв'язок філософської спадщини Г. Сковороди з сучасністю

Список використаних джерел та літератури

Вступ

 

Сковорода Григорій Савович, російський та український просвітитель, філософ, поет, педагог.

Природність Г. Сковороди, його глибока й благочестива вірність своїй натурі прикрасила його духовний вигляд не тільки рисами творчої оригінальності й своєрідності, але й зробила його родоначальником російської філософської думки, духовним зачинателем й основоположником всіх великих наступних розумових течій у російському суспільстві.

Своєрідна російська філософія в особі Сковороди вийшла в світ за багато десятиліть до народження романтичної філософії в Німеччині й на кілька років передує пробудженню Канта з "догматичного сну".

Творчість Г. Сковороди вмістила в себе два основних типи філософської культури - традиційний і світський, який набирав силу в XVIII сторіччі.

В центрі філософії Сковороди - навчання про "три світи": "світ великий" (макрокосм), "світ малий" (людина) і "світ символічний" (світ Біблії). Центральною ланкою цієї тріади є людина як вінець утвору, правдивий суб'єкт і ціль філософствування. Цим пояснюється й акцентування уваги Г. Сковороди на проблемах добра й зла, щастя, сенсу життя й т.п. Він створив своєрідну морально-антропологічну філософію життя, що підкреслює пріоритет морального початку в людині й суспільстві, пронизану ідеями любові, милосердя й співчуття.

У своїх філософських і літературних творах Г. Сковорода надавав величезного значення дослідженню людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук.

У міркуваннях щодо цієї проблематики, філософія Сковороди має релігійно-філософський характер, вона невідривно пов'язана зі зверненням до Біблії й християнської традиції, а тому спирається на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть й ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який смисл її життя, які основні грані людської діяльності.

Актуальність теми. Питання, які висвітлював Г. Сковорода у своїх філософських і літературних творах, є актуальними й донині. А тому дана тема "Життя і філософські погляди Г. Сковороди" є оригінальною й сучасною й у наші дні.

Об’єкт дослідження - Г. Сковорода.

Предмет дослідження - становлення філософських поглядів Г. Сковороди.

Мета дослідження - охарактеризувати життя і філософські погляди Г. Сковороди

Завдання дослідження:

. Показати інтелектуальний шлях Г. Сковороди.

. Висвітлити філософські та етичні погляди вченого.

. Пояснити "Христову філософію" Г. Сковороди.

. Розкрити онтологічну основу вчення Г. Сковороди (вчення про три світи і дві натури).

. Виявити зв'язок філософської спадщини Г. Сковороди з сучасністю.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Г. Сковорода - видатний український філософ

 

Інтелектуальний шлях Г. Сковороди

 

Шлях Г.С. Сковороди у філософію був довгим. Із прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі й, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське навчання. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї подорожі в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.

Із чого ж складався цей передфілософський шлях?

Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в родині малоземельного козака. Кілька років він учився в Києво-Могилянській духовній академії. Потім знаходився у придворній співочій капелі в Санкт-Петербурзі. В 1744 р. отримав звільнення від посади півчого, зі званням придворного уставщика, й лишився в Києві продовжувати навчання в академії, але, не маючи прихильності до духовного звання, прикинувся божевільним, внаслідок чого був виключений з бурси [6, c.55].

Бажаючи поповнити свої пізнання, Г. Сковорода вирішив побувати за кордоном, куди й відправився як церковник при генералі Вишневському. Пішки мандруючи по Угорщині, Австрії, і, імовірно, по Польщі, Німеччині й Італії, він знайомив із ученими й здобував нові пізнання: так, він вивчив мови латинську, грецьку, німецьку й єврейську.

Повернувшись у Росію, Г. Сковорода зайняв місце вчителя поезії в Переяславі й написав для училища "Посібник про поезію", у якому провів багато нововведень; коли ж переяславський єпископ зажадав, щоб Сковорода викладав предмет по старовині, то він не погодився, внаслідок чого був звільнений.

В 1759 р. Сковорода запрошений на місце вчителя поезії в харківському колегіумі, але, призначений викладати правила доброзвичайності, внаслідок деяких думок, виражених ним у вступній лекції й витлумачених у мінливому змісті, був присуджений до відмови від посади (в 1766 р).

Після цього Г. Сковорода більшу частину життя проводив в постійних мандрах пішки по Слобідській Україні, зупиняючись по дорозі в селянських хатах і відмовляючись від пропонованих йому посад та занять і присвячуючи свій час повчанню людей моральності, як словом, так і своїм способом життя [22, c.64].

До цього ж періоду належить й складання філософських творів Г. Сковороди, які, втім, при його житті не були надруковані. Що стосується значення філософського навчання вченого, одні вважають його містиком і масоном, послідовником мартиністів, інші називають Г. Сковороду раціоналістом.

Причиною такої розбіжності є те, що твори Сковороди до останнього часу не були зібрані; надруковані були лише деякі з його трактатів. Тільки з появою його зібрання творів, виданого проф. Багалеєм (Харків, 1894), з'явилася можливість приступити до їх вивчення.

За роки, витрачені на навчання й викладання, у Григорія Сковороди не тільки накопичувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.

Набуття життєвого досвіду й формування світогляду відбувалося під дією сполучення двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих факторів: його багатобічної обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко змінюється - з іншого. Біографи відзначають, що в Г. Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, винятково музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на кількох інструментах, мав здібності до малювання. Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту й первинного накопичення капіталу, що супроводжувалося моральним розтлінням, користолюбством, жадібністю, розпустою, владою речей, духовною занедбаністю [4].

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася й на характері його філософського навчання) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр ваги з області критики політичних відносин у суспільстві був переміщений у сферу освіти, культури й моралі. Причому його власний спосіб життя повністю збігався з тим навчанням, що він сам проповідував.

Сковорода - філософ-мораліст: він діяв і живим словом, і творами; розуміючи значення західноєвропейської цивілізації, він озброювався проти утилітарного напрямку розумів, що заглушав всі вищі запити духу; відповідь на ці вищі запити він знайшов у Біблії й у древній класичній філософії, що охороняла його як від містицизму, до якого він був схильний по природі, так і від раціоналізму XVIII ст.

В 50-60 роки XVIII століття Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав близько 50 пісень і віршів, створив цикл байок за назвою "Байки Харківські", зробив переклади ряду античних мислителів. У своїх творах на противагу моралі, заснованій на багатстві й владі, Григорій Сковорода прославляє людину "малих бажань" й обмежених матеріальних потреб [18, c. 19].

Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть полягає у визнанні законних і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет [3, c.104].

Необхідність переходу від створення байок безпосередньо до філософської творчості особливо явно почувається в моралі байки №19: "…Світ й тьма, тління й вічність, віра й безчестя - складають світ цей і потрібні друг для друга. Хто тьма - нехай буде тьмою, а син світла - нехай буде світлом. Від плодів їх розпізнаєте їх." [26, c.115].