Розділ 1. Просвітницький роман 40-50 років vXIII століття

Зміст

Вступ

Розділ 1. ПРОСВІТНИЦЬКИЙ РОМАН 40 - 50 РОКІВ VXIII СТОЛІТТЯ

1.1 Доба Просвітництва як особлива історико-літературна доба

    Просвітницький роман XVIII століття

Розділ 2. ГЕНРІ ФІЛДІНГ, ТОГО ТВОРЧІТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

2.1 Генрі Філдінг як драматург, романіст і теоретик літератури

Художні особливості та новаторство роману "Історія Тома Джонса, знайди"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТОНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що Генрі Філдінг зображував у романі "Історія Тома Джонса, знайди" реальну людину в реальних обставинах. Він сам називав себе "творцем нового виду літератури" і тому звільняв себе від яких-небудь правил і канонів. Головне завдання цього нового виду - зображення реальної людини в реальних обставинах. Головне письменницьке завдання - це живописати характер, характер реальний, і погоджувати вчинки героя з його характером. Письменникові слід "уміти пророкувати вчинки людей за тих чи інших обставин на підставі їхній характерів". Філдінг начисто відмітає всяке свавілля письменника. Закон реального листа: "завжди триматися в рамках можливого". Донині письменники стараються поєднати у своїх романах тематику різних верств, наприклад бідних і багатих, добрих і злих та ін. Досі існує величезна прірва між багатими і бідними, між людьми, що знаходяться при владі і звичайним народом. У своїх же творах Філдінг не заперечує, звичайно, романтичних фантазій. Відсутність їх збіднило б її. Але для них відведена особлива сфера в мистецтві, сфера поетичної мрії. В етичну й естетичну програму письменника, за Філдінгом, може входити: 1) людинолюбство, 2) ученість, 3) досвід. Філдінг поставив собі ще трохи, необов’язкових для інших завдань: 1) користуватися прийомом контрасту, 2) замовчувати те, що не можна зобразити досить яскраво, 3) писати з посмішкою.

Стан розробки проблеми: Проблематику роману Генрі Філдінга досліджували багато філософів, літературознавці та письменники. Вони намагались дослідити творчість Генрі Філдінга, морально-етичні проблеми, що піднімалися у романах, образи героїв, художні прийоми, які були застосовані письменником, значення романів Філдінга для людства.

Новизна досліджень полягає у тому, що опрацьовуючи матеріал дослідників творчості Філдінга ми можемо оцінити письменника з різних сторін, побачити різні підходи до вивчення його творчості і вже самостійно відобразити більш повну картину творчості автора.

Мета роботи: дослідження та аналіз роману Генрі Філдінга "Історія Тома Джонса, знайди".

Методи досліджень: цілісний, порівняльно-історичний, біографічний аналіз. філдінг роман художній просвітництво

Теоретичне значення: Генрі Філдінг вважається винахідником жанру роману "комічний епос". У такому жанрі головне, за письменником, - зображення природного характеру людини. Ми намагаємось шляхом аналізу пояснити причини написання Генрі Філдінгом цього роману та основну думку, яку він хотів донести до читача.

Практичне значення: дані, що містяться у курсовій роботі можуть бути використані для подальшого дослідження творчості письменника.

Структура курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків та бібліографії.

Об’єкт вивчення: творчість одного з найталановитіших письменників-романістів XVIII століття - Генрі Філдінга.

Предмет вичення: роман "Історія Тома Джонса, знайди".

 

Розділ 1. ПРОСВІТНИЦЬКИЙ РОМАН 40-50 РОКІВ VXIII СТОЛІТТЯ

    Доба Просвітництва як особлива історико-літературна доба.

 

XVIII століття - блискуча епоха в історії людської культури. Цей період європейської історії, що хронологічно умовно охоплював період між двома революціями - в Англії (1688-1689) та Великою французькою революцією.

1689-1795 рр. - епоха Просвітництва. Дійсно, центральним явищем культурного та ідеологічного життя XVIII століття був рух Просвітництва. Він включав в себе політичні, суспільні ідеї прогресу, волі, справедливого й мудрого соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості.

Проте, він не був виключно вузько ідеологічним рухом представників середнього класу, спрямованим проти феодалізму.

Знаменитий німецький філософ XVIII століття, той, хто першим підводив підсумки цієї епохи. І. Кант, у 1784 р. присвятив Просвітництву спеціальну статтю "Що таке Просвітництво?" і назвав його "виходом людини зі стану неповноліття ". Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Одним із найважливіших завдань просвітників була широка популяризація власних ідей. Недаремно найважливішим актом їх інтелектуальної та громадянської діяльності був випуск у 1750-х рр. "Енциклопедії", яка переглянула колишню систему людських знань, відкинула переконання, засновані на забобонах.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Так, у Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання укріплювалася авторитетом англійського мислителя Дж. Локка: філософ стверджував, що людина народжується "чистим аркушем ", на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні "відомості", важливо лише керуватися при цьому розумом. "Вік розуму" - такою є поширена назва XVIII ст.

На відміну від ренесансного життєрадісно-оптимістичного переконання у безмежних можливостях людського розуму, на відміну від раціоналізму XVII століття, який єдино можливим вважав пізнання світу за допомогою розуму, світовідчуття епохи Просвітництва включає в себе розуміння того, що розум обмежений досвідом, відчуттям, почуттям. Саме цим пояснюється те, що протягом цієї епохи однаково часто зустрічаються і "чуттєві душі", й "освічені розуми". Вони співіснують у гармонії, доповнюючи одне одного. "Чем разум человека становится просвещённее, тем сердце его - чувствительнее", - стверджують французькі енциклопедисти.

Остання третина доби позначена розвитком "руссоїстських" ідей, що протиставляли "природу" та "цивілізацію", "серце" та "розум", "природну" людину та людину "культурну", тобто - нещиру, "штучну". Відповідно протягом століття змінювався характер та ступінь просвітницького оптимізму, віра у гармонійний устрій світу. Спочатку успіхи наукової революції, особливо відкриття Ньютоном закону всесвітнього тяжіння, сформували уявлення про Всесвіт як про єдине та гармонійне ціле, де все у кінцевому підсумку спрямовано до добра та злагоди. Етапною подією, що спричинила значні зміни у цих переконаннях, був землетрус у Лісабоні у 1755 році: місто було зруйноване на 2/3, 60 тисяч мешканців його загинуло. Нещадність стихії стала предметом гірких роздумів багатьох просвітників, зокрема Вольтера, який присвятив сумній події, що змінила його уявлення про Всесвіт, "Поему про Лісабон". Цей факт є підтвердженням, що XVIII ст. було епохою, коли складні філософські ідеї обговорювались не лише у наукових трактатах, а й у художніх творах - поетичних, прозових.

Людина епохи Просвітництва, чим би вона не займалася у житті, була ще й філософом у широкому розумінні цього слова: вона наполегливо й постійно прагнула до роздумів, спиралася у своїх судженнях не на авторитет або віру, а на власне критичне мислення. Недаремно XVIII ст. називають ще й століттям критики. Критичні настрої посилюють світський характер літератури, її інтерес до актуальних проблем сучасного суспільства, а не до піднесено-містичних, ідеальних питань. У це "філософське", як його справедливо називають, століття філософія має розбіжності із релігією. Отримує поширення своєрідна світська форма релігії - деїзм: її прихильники переконані, що, хоча Бог і є джерелом усього існуючого, він не втручається безпосередньо у земне життя. Це життя розвивається за усталеними, раз і назавжди встановленими законами, пізнати які спроможні лише здоровий глузд та наука.

Проте, не варто думати, що епоха Просвітництва була сумним, "вченим" століттям: люди цього часу вміли, за словами О. Мандельштама, "ходить по морскому дну идей, как по паркету", цінували дотепність, любили, коли змішувався "глас рассудка с блеском легкой болтовни" (Бомарше), а з іншого боку, високо ставили чуттєвість, емоційність, не соромилися сліз.

Різноманіття ідей, уявлень, настроїв епохи відбилося на її основних стилях і напрямках. Головними із них були класицизм, рококо і сентименталізм.

Просвітницький рух дав поштовх розвиткові різноманітної публіцистики; особливого значення набули з початку XVIII ст. газети й журнали, більшість письменників нігї епохи були одночасно журналістами або починали свою діяльність як журналісти.

Центральним явищем літературного життя Просвітництва були філософська повість та роман, перш за все - роман виховання. Саме у них просвітницька тенденційність, пафос перетворення людини, повчальність знаходять найбільш яскраве вираження.

Епоха Просвітництва була часом найбільш тісного, ніж раніше, спілкування і взаємодії національних літератур та культур. Результатом цього стало створення єдиної європейської, а потім і всесвітньої літератури. Відомими стали слова великого німецького просвітника Й. В. Гете, який підводив підсумок культурного розвитку XVIII ст. словами: "Сейчас мы вступаєм в эпоху мировой литературы". [1]

Просвітницька ідеологія визначила зміст і напрям розвитку різних галузей знання і видів мистецтва XVIII в. - Філософії, соціології, політики, педагогіки, літератури, живопису та естетики. Це було століття інтенсивного розвитку науки і техніки, століття промислового перевороту, значних успіхів в галузі природознавства.

Характерною особливістю розвитку філософської думки XVIII століття була взаємодія між матеріалізмом і ідеалізмом. На рубежі XVII і XVIII ст. Локк і Лейбніц представляють два основних напрямки у філософії - матеріалістичне та ідеалістичне. Матеріалістична філософія досягла в епоху Просвітництва великих успіхів (Локк, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Толанд). Проте на даному етапі матеріалізм був метафізичним, механістичним. Суперечливим було в своїй основі вчення Джона Локка (John Locke, 1632-1704).

Основні літературні напрямки епохи Просвітництва - класицизм, реалізм, сентименталізм і романтизм на його початковій стадії (передромантизм). У кожній з європейських країн розвиток цих художніх систем, характер їх взаємодії різні і визначаються конкретно-історичними умовами. Однак у літературному процесі XVIII ст. виявляються і загальні закономірності, що дозволяють говорити про літературу Просвітництва як про характерне явище певного етапу розвитку культури.

Особливості просвітницької літератури пов'язані з вартими перед нею завданнями освоєння нових форм суспільного життя і їх впливу на людину. Характерне і яскраве явище літературного життя епохи - просвітницький реалізм. Просвітницький реалізм XVIII ст., підготовлений розвитком мистецтва попередніх століть, насамперед епохою Відродження, є істотним етапом в історії світової літератури. Прагнення до відтворення об'єктивної життєвої правди поєднується в ньому з постійним і пильною увагою до проблеми "людської природи" у її обумовленості обставинами, середовищем, вихованням.

У творчості просвітителів виразно проявляються дві основні тенденції: звернення до форм умовно-філософського узагальнення явищ дійсності і до форм реально - побутовим. Тяжіння до всеосяжної масштабності поєднується з інтересом до повсякденного життя з її дрібними подробицями, звернення до гіперболи з деталізацією. Твори Свіфта, Вольтера, Дідро характеризуються універсальними філософськими узагальненнями; в романах Річардсона і Філдінга, в драмах Лессінга виявляється інтерес до реально - побутової сторони життя в її буденних формах. Обидві ці тенденції підпорядковані єдиному завданню дослідження і правдивого зображення життя. У деяких творах просвітницької літератури обидва ці поєднуються, і гротескно-гіперболічні прийоми зображення об'єднуються з відтворенням подробиць реально - побутового характеру (твори Дідро, Філдінга, Лессінга).

Важливе значення мало звернення просвітителів до створення образу позитивного героя. У ньому втілилася їх віра у можливості людини, уявлення про здорові засади людської природи, історичний оптимізм. В якості позитивного героя виступає "природна людина", що діє відповідно до веліннями розуму, відповідно до своєї "природи". Образи позитивних героїв просвітницької літератури не позбавлені відомого схематизму, певної "заданості".

У літературі англійського Просвітництва переважають прозові жанри. Провідне місце займає роман, представлений такими основними різновидами, як роман пригодницький, філософсько-сатиричний, сімейно-побутовий, соціально-психологічний.

Своєрідність літератури англійського Просвітництва пов'язано з тим, що буржуазна революція відбулася в Англії в XVII ст., тобто набагато раніше, ніж у країнах європейського континенту. Розвиток просвітницької літератури в Англії відбувалося, таким чином, в епоху, яка не передувала буржуазній революції, не готувала її, а слідувала за нею.

Протягом XVIII ст. в Англії тривало завершення перетворень, розпочатих у XVII столітті. Для Англії XVIII ст. було періодом затвердження буржуазних порядків. Після "славної революції", що завершилася компромісом між дворянством і буржуазією, королівська влада існувала в країні лише номінально. Феодально-абсолютистський лад повністю вичерпав себе. Практично влада належала парламенту, де були представлені віги і торі, що виражали інтереси панівних класів - буржуазії і дворянства. Обидві ці партії були солідарні в своїй антинародної політики і боротьбі проти визвольних рухів і в самій Англії, і в її колоніях.

Англійська література епохи Просвітництва пройшла у своєму розвитку три основних періоди: період раннього, зрілого і пізнього Просвітництва. [2]