Найбільші мегалополіси світу

З великими міськими агломераціями пов'язане формування мегалополісів. Мегалополіси (від грецького ”megas” – великий, „polis” – місто) – гігантське скупчення агломерацій і міст, що злилися один з одним. Так назвав відомий географ Жан Готман полосовидні скупчення 40 сусідніх агломерацій уздовж транспортних магістралей у північній частині Атлантичного узбережжя США (ця назва стала потім загальною, а відбулося воно від Мегаполіса в Древній Греції – центру союзу аркадських міст, що виник близько 370 р. до н.е. у результаті злиття більш ніж 35 поселень. Сучасний мегаполіс складається з перехідних один в одного агломерацій Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Балтімора, Вашингтона (звідси його більш пізня назва Босвам) і деяких інших загальною площею 170 тис.км². Населення цієї ”головної вулиці” країни нараховує близько 50 млн. чоловік.

Інший мегалополіс Чипет (Чикаго-Пететербург) сформувався в США на південному узбережжі Великих озер у результаті злиття 35 агломерацій. Його площа 160 тис. км², населення – 35 млн. жителів. Найбільш молодий мегалополіс на заході країни Сан-Сан простягнувся від Сан-Франциско через ланцюжок центрів Великої Каліфорнійської долини до Лос-Анджелеса і далі до Сан-Дієго. Він нараховує 20 млн. жителів.

Найбільший на Землі по чисельності населення мегалополіс Токайдо (близько 70 млн. чоловік) склався на Тихоокеанському узбережжі Японії (Токіо-Осака). У ньому зосереджено майже 60% населення цієї країни і 2/3 її промислового виробництва.

У Західній Європі виділяються своїми розмірами Англійський мегаполіс (поєднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля й ін.) і Рейнський (кільцева агломерація Рандстад у Нідерландах, Рейн-Рур і Рейн-Майн у ФРН і ін.). Кожний з них включає до 30 агломерацій загальною площею близько 50 тис. км² і з населенням по 30-35 млн. чоловік. Він охоплює суміжні урбанізовані райони п'яти країн: Південно-Східну Англію, Рандстад, Рейн-Рур, Бельгійсько-Французький (район Антверпен-Брюссель-Дилль) і Паризький. Своєрідний мегалополіс складається в 80-90 рр. на півдні Китаю. Його основу складають вільна економічна зона Шеньчжень з населенням 3,3 млн. чоловік, Гонконг (5,6 млн.), що 1 липня 1997 р. повернений Китаю й одержав назву Санган, Чжухай (1 млн. жителів), розташований неподалік від Макао, і найбільша агломерація Південного Китаю Гуаньчжоу з населенням більш 4 млн. чоловік. На початку XXI століття тут, очевидно сформувався досить могутній мегалополіс з населенням близько 30 млн. чоловік.

Мегалополіси на базі швидкорослих агломерацій складаються й в інших країнах, що розвиваються. Це Сан-Пауло-Ріо-де-Жанейро-Белу-Орізонте в Бразилії, Капр-Александрія в Єгипті, Калькутта-Асансол-долина р. Дамодар в Індії.

Субурбанізація

Починаючи з 60-х рр. практично у всіх західноєвропейських країнах: у Канаді, Австралії, Новій Зеландії (а в США – ще раніше) почалося скорочення чисельності населення міст і частка міського населення. Однак було б неправильно трактувати це як поворот процесу урбанізації назад: урбанізація вступила в нову фазу, що одержала назву субурбанізація.

Субурбанізація. – розвиток пригородів. Спочатку вона виявляється у виникненні навколо великих міст пригородів. У підсумку формуються міські агломерації – взаємозалежні групи поселень (насамперед міські), об'єднані різними видами зв'язків (трудові, виробничі, рекреаційні, інфраструктурні й ін.) у динамічні системи. Потім починається більш швидкий розвиток пригородів (насамперед демографічне) у порівнянні з центральним містом.

Нарешті, пригороди починають розвиватися за рахунок центрального міста: йде інтенсивне переселення в приміську зону жителів з центрального міста, перенос туди промислових і інших функцій. Чисельність населення в центральних районах поступово скорочується.

Причини цього процесу численні. Їх докладно вивчали в США й інших країнах інтенсивної субурбанізації. У загальному випадку можна виділити причини, “виштовхуючи” населення з центральних міст і приваблюючи жителів у пригороди.

У якості причин, що виштовхують, звичайно вказують високу вартість гарної нерухомості в місті, перенаселеність і моральний знос житла в центральних містах, гострі економічні проблеми, високі місцеві податки, загострення соціальних проблем. У США вказують і на значення такого фактора, як побоювання зниження рівня приросту дітей, унаслідок десегрегації шкіл у 1954 р. Багато які з цих причин взаємозалежні і взаємообумовлені. Які фактори залучають населення в пригороди? У США і Великобританії велике значення дають такій причині, як прагнення людей жити у власному будинку. У міському житловому фонді США односімейні будинки складають 2/3, в пригородах – 3/4. Частка односімейних будинків постійно збільшується. Прагнення жити у власних будинках – відносно низька вартість нерухомості в пригородах, гарна екологія, низькі місцеві податки. Істотні і такі причини, як зростання потреби у великій житлової площі, спеціальні урядові програми по деконцентрації населення, розвиток приміської інфраструктури, прагнення мати престижну адресу, нові приміські поселення відрізняються до того ж, як правило, великою соціальною однорідністю, що підтримується системою спеціальних мір. Цей продаж землі тільки великими ділянками, завищує вартість будинків для небажаних поселенців і ін. У підсумку в даному поселенні не можуть оселитися люди з рівнем доходів нижче визначеного.

Необхідна умова субурбанізації – розвиток транспорту для забезпечення перевезень між місцем проживання і місцем роботи, тому що люди, які переселяються в більшості, продовжують працювати в центральному місті. Саме тому перші ознаки субурбанізації з'явилися в розвинутих країнах після розвитку в них приміського залізничного і трамвайного транспорту. Але інтенсивна субурбанізація почалася з масовою автомобілізацією населення, оскільки тільки особистий автомобіль забезпечує високий ступінь волі відносного розміщення місць проживання і місць роботи.

У відповідності зі сказаним вище спочатку з центрального міста в пригороди переселяються найбільш забезпечені шари населення, еліта суспільства. Цим вони створюють зразок поводження для іншого населення, не реалізований по матеріальних причинах: люди хотіли б переселитися, але не можуть собі цього дозволити зі своїм рівнем доходів. В міру підвищення добробуту в переселення утягують усе більш широкі шари населення. Інтенсивна субурбанізація починається з переселенням численних представників середнього класу.

За субурбанізацією населення випливає субурбанізація промисловості й інших сфер зайнятості. Починається вона з виселення за межі центральних міст великих промислових підприємств, що вимагають великих площ і безпечних в екологічному відношенні (хімічні, нафтопереробні, металургійні і т.п.). Серед причин субурбанізації промисловості звичайно називають зростання попиту підприємств на великі земельні ділянки, їхню переорієнтацію на автомобільний транспорт замість залізничного і внутрішнього водного, більш низьку вартість землі в пригородах, міграцію кваліфікованих працівників у приміську зону й ін. Субурбанізація торгівлі і послуг безпосередньо зв'язана із субурбанізацією населення, субурбанізація управлінських функцій – із кризовим станом центральних міст, переселенням службовців у пригороди, високим ступенем розвитку інфраструктури в пригородах. Проте субурбанізація робочих місць – менша, ніж субурбанізація населення. Значна частина жителів пригородів продовжує працювати в центральних містах.

Природно, що субурбанізація, одна з причин якої – криза центральних міст у широкому змісті, ще більше підсилює цю кризу. Центральні міста позбавляються значної частини податкової бази, у них скорочується кількість робочих місць і відповідно росте безробіття, збільшується концентрація маргінальних шарів населення з низькими доходами і т.д. Тому в даний час державні програми спрямовані в основному на відродження міських центрів, коли як у перші післявоєнні роки вони були спрямовані на деконцентрацію населення й економічно великих міст.

Подальший розвиток процесу субурбанізації вилився в інтенсифікацію переселень жителів не тільки в приміську зону міських агломерацій, але і на неагломераційні території. США вже стали “країною пригородів” – там живе близько 60% населення агломерацій.