Перспективи світової урбанізації

Об'єктивний процес постійного укрупнення великих міських структур у XX столітті, що особливо підсилилося в останні десятиліття, став переконливим аргументом у багаторічній дискусії між прихильниками великих і малих міст про перспективи світової урбанізації. Під його впливом позиції прихильників “контрурбанізації”, уявлень, що ”велике місто – погано, а мале, або село – добре”, помітно похитнулися. Чималий внесок у це внесли і дослідження географів (Ж. Готман) і містобудівників (К. Доксладіс) за рубежем і в нашій країні (В.М. Гохман), що вже в 60-70-х рр. побачили у великих урбаністичних утвореннях початок нового етапу в організації території, діяльності людини і всього міського життя. На користь великих міст свідчить негативний досвід авторитарних режимів по забороні (Індонезія) або обмеженню міграції сільського населення у великі міста, виселенню мільйонів городян у сільську місцевість (Китай, Куба). Таким чином, і об'єктивні процеси саморозвитку населення, і досвід науки і практики говорять про те, що перспективи розселення необхідно зв'язати з подальшим розвитком урбанізації і великих урбаністичних структур, а “співаки” села і малого міста помиляються. Відбулася в 1996 р. у Стамбулі представницька Друга Конференція ООН із проблем середовища проживання підтримувала концепцію подальшого розвитку великих міст. У підсумковому документі учасники конференції цілком ясно висловилися за урбанізацію. Міста, сказане в ньому, здатні полегшити життя людей робити їм більше послуг, ліквідувати бідність, збільшити тривалість життя й успішно справлятися з постійним ростом населення нашої планети. Більшість людей прагнуть у міста з тієї причини, що яким би не було важким там життя, воно все-таки краще, ніж сільське.

Тому замість того щоб усіма способами стримувати приплив сільської бідноти у великі міста, потрібно зосередити зусилля на тім, щоб зробити ці міста більш придатними для життя. На конференції відзначали, що великі міста і міські агломерації – це наше майбутнє, і ми повинні бути готові прийняти його як природний наслідок сучасного розвитку. І настільки ж природне бажання людей жити в них. У підготовленому до конференції величезним міжнародним колективом фахівців капітальній доповіді “Світ, який урбанізується”, підкреслено, що люди перебираються в міста по цілком зрозумілих і з'ясовних причинах і було б божевіллям ставити їм перепони.

Зі сказаного випливають і практичні висновки. На конференції в Стамбулі вирішено направляти основний потік міжнародної фінансової допомоги не в сільські райони, а в міста “третього світу”. Встановлено, що у великих міських утвореннях, навіть якщо вони розташовані в різних частинах планети, більше загального один з одним, ніж із сільськими регіонами своїх країн. Проблеми, що ускладнюють їхнє життя: чи це ріст злочинності або затори в “годину пік”. Якщо і будуть коли-небудь вирішені, то не в глибинці своєї держави, а в одному з гігантських побратимів, що переживають ті ж труднощі. Так, прийнята владою Нью-Йорка програма боротьби з забрудненням повітряного басейну була розроблена в Сан-Пауло. І таких прикладів посилення міжнародного співробітництва великих міст безліч.

Але великі міські агломерації, звичайно, не гумові. Воно відбиває саморозвиток міських систем і у визначеній мірі вплив проведеної владою політики. У розвинутих країнах, як тільки 70-75% їхнього населення концентрується в містах, ріст міст сповільнюється або навіть зупиняється. Так, сама велика міська агломерація світу Токіо (26,8 млн. жителів у 1995 р.) усе більше втрачає привабливість для мігрантів; річний приріст населення там у результаті знизився до 50%. Уповільнення темпів росту спостерігається й у деяких найбільших міських агломераціях країн, що розвиваються, наприклад у Мехіко і Сан-Пауло.

Однак це не означає зниження темпів урбанізації в цілому, як інтерпретують процес прихильники “контрурбанізації”. Населення всеодно переїжджає із сільської місцевості в міста. Просто все частіше люди вибирають міста менші, інших типів і функціонального профілю. У результаті урбаністичний килим планети стає різноманітнішим й інтенсивнішим, але його головні “візерунки” домінанти усе більш визначають великі міські агломерації і мегалополіси.

Список використаної літератури

1. Китанович Б. “Планета і цивілізація в небезпеці”. Москва 1991р.

2. Максаковський В.П. “Географія 10”. Москва “Освіта”1993р.

3. Науково-методичний журнал “Географія в школі” № 6 вересень –жовтень 1997р. Видавництво “Школ-Пресс” № 2 березень – квітень 1990р.

4. Новиков Ю.В. “Природа і людина”. Москва 1991р.

5. Журнал “Географія в школі” № 2, 1998; № 6, 1997р., № 5,6 1996р.

Додаток.

Таблиця 1. Динаміка міського населення світу.

Таблиця 2. Динаміка міського населення світу в 1950-2025 рр.

Таблиця 3. Найбільші мегалополіси світу (кінець 80-х рр.)