Строки у сімейному праві України. Поняття та види строків

З фактором часу пов'язано виникнення, розвиток і припинен­ня суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників сімейних від-

¹ Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: наук.-практ. коментар / 3. В. Ро­мовська. — К., 2003. — С. 60.носин, необхідність здійснення передбачених законом чи договором дій, можливість захисту порушених прав тощо. Однак юридичне зна­чення має не сплив часу, а настання певного моменту в часі чи закін­чення певного строку. Сімейні відносини можуть існувати протягом невизначеного строку (зокрема, шлюб) чи визначеного строку (напри­клад, аліментування, виховання дітей тощо). Як правило, сімейні від­носини є тривалими і не мають чітких часових меж. Однак для чіткос­ті правового регулювання і визначеності у правах та обов'язках суб'єк­тів законодавство встановлює певні строки.

Строк у сімейному праві — це певний період чи момент часу, з яким пов'язані юридичні наслідки ¹.

Строки у сімейному праві можна класифікувати на види за такими критеріями:

1. Залежно від того, ким установлені строки, в сімейному праві розрізняють:

1) законні строки — строки, зафіксовані в нормативних актах. На­приклад, рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до вико­нання, якщо протягом 10 днів від часу його виникнення заінтересова­на особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 170 СК України (ч. 2 ст. 19 СК); якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чин­ності у день реєстрації шлюбу (ч. 1 ст. 95 СК) тощо;

2) договірні строки — строки, які самостійно визначають учасники правовідносин. Зокрема, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обо­в'язків (ч. 1 ст. 96 СК); подружжя має право укласти договір про падан­ня утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ч. 1 ст. 78 СК); у договорі про сплату аліментів на ди­тину батьки визначають розмір та строки виплати (ч. 1 ст. 189 СК) тощо;

3) строки, які визначають зазначені в СК України інші органи. Так, органу державної реєстрації актів цивільного стану надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст. 32 СК).

2. За можливістю бути зміненими за згодою сторін розрізняють: 1) імперативні — строки, що чітко визначені законом і не підляга­ють зміні за згодою сторін;

ЦК України проводить розмежування між строком і терміном. Строком є певний перюд у часі, а терміном - певний момент у часі, з настанням яких пов'яза­на дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно строк визначається рока­ми, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою па подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України)

Глава 3. Сімейні правовідносини

69

2) диспозитивні — строки, що хоча і передбачені законом, але мо­жуть бути змінені за згодою сторін.

На відміну від цивільного права, більшість строків у сімейному пра­ві є імперативними. Лише як виключення із загального правила учас­ники сімейних відносин у деяких випадках мають можливість відхо­дити від строків, передбачених законодавством (наприклад, добровіль­не продовження виплати аліментів на дітей після припинення підстав

для цього тощо).

3. За точністю визначення строки поділяють на:

1) абсолютно визначені — передбачають точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки. Зокрема, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із по­зовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову (ч. 7 ст. 169 СК); у разі розірвання шлюбу державним органом реєстра­ції актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації ро­зірвання шлюбу (ч. 1 ст. 114 СК);

2) відносно визначені — мають меншу точність, але також пов'яза­ні з певним моментом чи періодом часу. Наприклад, якщо один із по­дружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності (ч. З ст. 79 СК); право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його праце­здатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу (ч. 1 ст. 82 СК) тощо;

3) невизначені — мають місце у разі, якщо виходячи із суті право­відносини мають часові межі, але вони не визначені законом чи до­говором. Так, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК) тощо.

4. За своїм призначенням строки поділяються на: 1) строки здійснення прав — строки, протягом яких особа може реалізувати належне їй право. Зокрема, протягом трьох років від дня розірвання шлюбу має право на утримання той із подружжя, який у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, пік­луванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що ма­ють істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працювати, обійняти відповідну посаду, за умови, що він потребує матеріальної до­помоги і що колишній чоловік чи дружина може надавати матеріальнудопомогу (ч. 4 ст. 76 СК); дружина має право на утримання від чолові­ка під час вагітності (ч. 1 ст. 84 СК); дружина, з якою проживає дити­на, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК України), а якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку, то до досягнення дитиною шести років (ч. З ст. 84 СК) тощо;

2) строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушено, може звернутися до компетентних держав­них органів щодо примусового захисту свого права. До них належать, зокрема строки позовної давності.

Строки у сімейному праві можуть бути визначені шляхом: а) поси­лання на певну обставину чи дію, яка характеризується в законодав­стві (реєстрація або припинення шлюбу, народження або усиновлення дитини, подача заяви тощо); б) зазначення періоду часу (один чи два роки тощо). Перебіг і обчислення строків у сімейних відносинах відбу­вається відповідно до ЦК України (ст. 12 СК).

Позовна давність. Позовна давність — це строк, у межах якого осо­ба може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інте­ресу і розраховувати на їх захист. На вимоги, що випливають з цивіль­них відносин, завжди поширюється позовна давність, крім випадків, встановлених законом. Інакше вирішується це питання в сімейному праві. Відповідно до ч. 1 ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних відносин, за загальним правилом, позовна давність не за­стосовується. Пояснюється це тим, що у сімейному праві значна час­тина правовідносин носить немайновий або тривалий характер.

Зокрема, позовна давність не застосовується до вимог: про по­діл майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано (ч. 1 ст. 72 СК); чоловіка про ви­ключення запису про нього як батька з актового запису про народжен­ня дитини (ч. 6 ст. 136 СК); про виключення запису про особу як бать­ка дитини з актового запису про народження дитини, якщо оспорю­вання батьківства відбулося після смерті особи, яка записана батьком дитини (ч. 4 ст. 137 СК); про розірвання шлюбу чи визнання його не­дійсним, встановлення батьківства, стягнення аліментів, повернення ді­тей, скасування усиновлення та визнання його недійсним тощо. Тобто, як правило, можливість захисту права у примусовому порядку не об­межена встановленими в законі строками позовної давності, тому уча­сник сімейних відносин може розраховувати на захист свого поруше­ного права судом незалежно від часу виникнення підстав для звернен­ня до суду.

[лава 3. Сімейні правовідносини

71

Лише у виключних випадках таке право обмежене певним строком. Відповідно до СК України позовна давність застосовується до вимог:

1) про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо вимога заявлена після розірвання шлюбу, протягом трьох років від дня, коли один із співвласників дізнався чи міг дізнати­ся про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК);

2) про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дити­ни, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, протягом одного року, почи­наючи від дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про своє бать­ківство (ч. 2 ст. 129 СК);

3) матері про внесення змін до актового запису про народження дитини у випадку оспорювання батьківства свого чоловіка протягом одного року від дня реєстрації народження дитини (ч. З ст. 138 СК);

4) про визнання материнства строком один рік, починаючи від дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. З ст. 139 СК).

Таким чином, строк позовної давності починає перебіг від дня, ко­ли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення свого суб'єктив­ного права. Аналогічний підхід міститься і в ч. 1 ст. 261 ЦК України. Наприклад, коли один з колишнього подружжя самостійно розпорядив­ся майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, то строк позовної давності починає перебіг не з моменту припинення шлюбу, а з часу, коли інший співвласник дізнався чи міг дізнатися про цей факт. До того ж доречно звернути увагу, що позовна давність розпочинається лише за умови розірвання шлюбу. У зазначених випадках позовна дав­ність застосовується судом відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 20 СК).

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які правовідносини визнаються сімейними?

2. Яким чином в законі визначається поняття «сім'я» і якими є основ­ні юридичні ознаки сім'ї?

3. Які ви знаєте види сімейних правовідносин?

4. Які юридичні факти породжують виникнення, зміну або припинен­ня сімейних правовідносин?

5. В чому полягають особливості здійснення суб'єктивних сімейних прав та виконання сімейних обов'язків?

6. Які існують форми захисту сімейних прав?

7. Які строки існують в сімейному праві?

8. В чому полягають особливості застосування в сімейному праві стро­ків позовної давності? ПРАВОВІДНОСИНИ ПОДРУЖЖЯ

Глава 4

ШЛЮБ____

Поняття шлюбу