Та виконання сімейних обов'язків

Учасники сімейних правовідносин мають різноманітні особисті та майнові права та обов'язки. Суб'єктивне сімейне право —- це гаран­тована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки учас­ника сімейних відносин. Здійснення сімейних прав — це процес за­доволення особою своїх матеріальних та духовних потреб на підставі юридичних можливостей, які вона має. Реалізація сімейних прав може відбуватися фактичними або юридичними способами. Наприклад, чле­ни сім'ї володіють та користуються майном, яке належить їм на праві спільної власності. В цьому випадку вони здійснюють свої майнові пра­ва безпосередньо, тобто фактичними способами. В деяких випадках здійснення сімейних прав потребує застосування певних правових ме­ханізмів. Так, учасники сімейних правовідносин укладають між собою або з третіми особами різного роду правочини щодо розпорядження своїм майном, представляють інтереси інших членів сім'ї у суді, орга­нах опіки та піклування тощо.

Учасниками багатьох сімейних правовідносин є неповнолітні чи непрацездатні члени сім'ї. Тому законодавство передбачає спеціальні юридичні засоби, що спрямовані на забезпечення їх прав та інтересів. Відповідно до частин 2 і 3 ст. 14 СК, якщо дитина або особа, дієздат­ність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці пра­ва здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун. Якщо, наприклад, один із батьків не виконує свого обов'язку щодо утримання дитини, право дитини на аліменти може бути здійснено в примусовому порядку шляхом звернення до суду другого з батьків або іншої особи в порядку, встановленому Цивільно-процесуальним кодек­сом України.

Особливі правила встановлені для неповнолітніх осіб, які самі є батьками дитини. Хоча неповнолітні батьки мають такі самі права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснюва­ти самостійно (ч. 1 ст. 156 СК), закон дає додаткові гарантії щодо за­безпечення їх прав. Відповідно до ст. 16 СК, якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповно­літнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьків­ських прав та виконанні батьківських обов'язків.

Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої сімейні права вільно, на власний розсуд, не порушуючи при цьому права, свободи та інтереси інших осіб і, в першу чергу, інших учасників сімейних право-відносин. Особа може не здійснювати свого сімейного права. Таке не­здійснення не тягне за собою припинення такого права, воно продов­жує існувати в нереалізованому стані. Наприклад, той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, може не зверта­тися до другого з подружжя з вимогою про надання утримання, хоча і має на це право. Той факт, що особа не реалізує свого права не є під­ставою для позбавлення її цього права.

Разом з тим існують певні особливості сімейних прав, які зумов­люють і особливості їх здійснення. В першу чергу це стосується сімей­них правовідносин за участю неповнолітніх. Наприклад, право батьків на виховання дитини є абсолютним правом. Це означає, що жодна осо­ба, яка не має для цього відповідних правових підстав, не може пере­шкоджати батькам здійснювати виховання дитини, обмежувати спіл­кування дитини з батьками, відбирати дитину тощо. Разом із тим ви­ховання дитини, яке по відношенню до усіх третіх осіб є абсолютним правом батьків, відносно самої дитини становить не право, а обов'язок батьків. Дитина (особисто або за допомогою інших осіб, у способи, пе­редбачені законом) може вимагати здійснення батьками їх обов'язку щодо виховання. Таким чином, виховання дитини відносно усіх третіх осіб, є правом батьків, а відносно самої дитини — їх обов'язком. Зрозу­міло, що за таких обставин, батьки не можуть за власним бажанням вирішувати питання щодо здійснення або нездійснення свого права на виховання чи відмовлятися від нього, бо відмова від виховання є пору­шенням їхнього обов'язку щодо дитини.

Права учасників сімейних відносин можуть бути припинені або об­межені строком. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним, за наявності усіх необхідних підстав набуває право на утримання, яке зобов'язаний йому надати другий з подружжя. Разом із тим це право може бути припинене, у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 82 СК право одного з подружжя на утримання припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повтор­ного шлюбу. Рішенням суду одного з подружжя може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком, якщо подружжя пере­бувало в шлюбних відносинах нетривалий час, непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникло в резуль­таті умисного злочину та в інших випадках, передбачених законом (ст. 83 СК).

Учасники сімейних правовідносин за власною волею вправі при­пинити свої права. В першу чергу, це стосується тих прав, які мають майновий характер. Наприклад, за шлюбним договором та чи інша річ,

Глава 3. Сімейні правовідносини

63

що належить на праві власності одному з подружжя (за виключення­ми, встановленими ч. 5 ст. 93 СК), може передаватися у власність дру­гого з подружжя. Таким чином, майнове право одного з подружжя при­пиняється, натомість виникає право власності у другого з подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 190 СК той із батьків з ким проживає дитина і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на алімен­ти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме май­но (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Сімейні права тісно пов'язані із сімейними обов'язками. Суб'єк­тивний сімейний обов'язок це вид і міра належної поведінки особи. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними шля­хами. В більшості випадків — шляхом здійснення активних дій: батьки зобов'язані виховувати та утримувати свою дитину; один із подружжя за певних умов зобов'язаний надати утримання другому з подружжя; патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням та створити їй умови для навчання та розвитку. Це все приклади активного виконання особами своїх сімейних обов'я­зків. В деяких випадках виконання сімейних обов'язків, навпаки, по­лягає в утриманні від активних дій. Наприклад, опікун не має права перешкоджати спілкуванню дитини з ЇЇ батьками та іншими родичами; той з батьків, із яким проживає дитина, не вправі чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини тощо. Таким чином, саме нездійснення активних дій у цих випадках буде означати правомірну поведінку особи і, як наслідок, здійснення нею свого сімей­ного обов'язку.

Учасники сімейних відносин здійснюють свої обов'язки особисто, бо вони є такими, що тісно пов'язані з особою і не можуть бути пере­кладені на іншу особу (ч. 1 ст. 15 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок осо­бистого немайнового характеру припиняється. Це правило стосуєть­ся дієздатних учасників сімейних відносин — батьків, усиновлювачів, опікунів, патронатних вихователів тощо. У разі визнання такої особи недієздатною, вона не може виконувати своїх обов'язків немайнового характеру — виховувати дитину, представляти та захищати її права та інше. Схожі наслідки виникають і в тому разі, якщо особа не визнана в судовому порядку недієздатною, але в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або з іншої поважної причини не може виконувати сі­мейного обов'язку. Така особа не визнається такою, що ухиляється від виконання свого обов'язку і таким чином звільняється від застосуван­ня наслідків примусового характеру (чаастини 3 та 4 ст. 15 СК). § 4. Захист сімейних прав та інтересів

Особа має право на захист свого сімейного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суб'єктивне сімейне пра­во на захист — це законодавчо забезпечена можливість уповноваже­ної особи використовувати правоохоронні засоби для відновлення свого порушеного права або його визнання. Існує дві основні форми захисту сімейних прав: юрисдикційна та неюрисдикційна (самозахист).

Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державою органів щодо захисту сімейних прав та інтересів учасників сімейних відносин. До органів, які здійснюють такий захист належать: суд, органи опіки та піклування, нотаріус та прокурор.

Основною формою захисту сімейних прав є судова. Відповідно до ч. 10 ст. 7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Конкретні способи отримання такого захисту залежать від віку особи, яка його потребує. Особа, яка досягла чотирнадцяти ро­ків, має право на безпосереднє звернення до суду. Захист прав та інте­ресів малолітніх у першу чергу здійснюють їхні батьки. Вони мають пра­во звертатися до суду як законні представники дитини без спеціальних на те повноважень (ч. 2 ст. 154 СК). Це означає, що для представницт­ва інтересів дитини в суді батькам не треба мати рішення органів опіки та піклування, довіреність або будь-які інші документи, які підтвер­джують їх повноваження. Вони діють на підставі того, що вони є бать­ками дитини. Батьки вправі звертатися за захистом навіть і в тому ра­зі, коли відповідно до закону діти самі мають право звернутися за та­ким захистом (ч. З ст. 154 СК). Якщо дитина позбавлена батьківського піклування та в деяких інших випадках звертатися до суду в її інтере­сах мають право й інші особи (родичі дитини, які визначені законом, опікун, піклувальник, патронатний вихователь, орган опіки та піклу­вання, прокурор).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домо­вленістю (договором) сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 18 СК способами захисту сімейних прав та інтересів є:

— встановлення правовідношення; примусове виконання доброві­льно не виконаного обов'язку; припинення правовідношення, а також його авалювання;

— припинення дій, які порушують сімейні права;

— відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

— відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це перед­бачено СК або договором.

Зазначений перелік способів захисту сімейних прав не є вичерпним, тому суд може застосовувати й інші способи (визнання права, стягнен-

Глава 3. Сімейні правовідносини

65

іія неустойки, визнання правочину недійсним тощо). Слід зазначити, що новий СК України значно розширює можливості судового захисту сімейних прав і вперше вводить такі традиційні для цивільного права способи захисту, як відшкодування матеріальної шкоди (збитків), мо­ральної шкоди, а також стягнення неустойки (пені). В сімейно-право­вій доктрині завжди вважалося, що один з основних цивільно-право­вих способів захисту — відшкодування збитків не може застосовува­тися для захисту сімейних прав, бо вони за своєю природою не мають відплатного характеру. Останнім часом погляд на це питання зазнав істотних змін. Сімейні відносини, і в першу чергу майнові, можуть за­хищатися шляхом відшкодування збитків потерпілій особі. Напри­клад, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зару­ченими. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. Кожна із сторін має право відмовитися від нього. У такому випадку цілком прий­нятним буде вирішення питання щодо відшкодування другій особі ви­трат, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстра­ції шлюбу та весілля (ч. З ст. 31 СК). СК України уперше передбачає і застосування такого захисту майнових прав, як стягнення неустойки (пені). Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмі­рі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день про­строчення.

Передбачено новим СК і можливість відшкодування учасникам сі­мейних відносин моральної шкоди. Це можливо, наприклад, у випадку порушення одним із батьків, із яким проживає дитина, встановленого договором порядку здійснення батьківських прав (ст. 157 СК), у разі самочинної зміни одним із батьків місця проживання дитини всупереч волі іншого з батьків (ст. 162 СК), у випадку невиконання рішення су­ду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 159 СК) та деяких інших випадках. Перелік підстав, за яких можливо відшкодування моральної шкоди в сімейному праві є виключним¹. Такий спосіб захисту сімейних прав є новим для сімей­ного законодавства. Сімейний кодекс не містить визначення мораль­ної шкоди, порядку та розміру її відшкодування. У зв'язку з цим, є під­стави вважати, що для вирішення питання щодо відшкодування мо­ральної шкоди в сімейному праві можуть застосовуватися норми ЦК України (ст. 23).

¹ Сиротепко С. Є. Щодо компенсації моральної шкоди за Сімейним кодексом України / С. Є. Сиротепко // Проблеми законності: Рссп. міжвідом. наук. зб. / піди. ред. В. Я. Тацій. - Харкі»: НІОАУ, 2003. - Вип. 63. - С. 109.Захист сімейних прав здійснюється також органами опіки та піклу­вання¹. У випадках, передбачених законом, особа має право на попе­реднє звернення до цих органів, рішення яких є обов'язковим (части­ни 1 та 2 ст. 19 СК). Участь органу опіки та піклування є обов'язковою у разі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення бать­ківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені бать­ківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дити­ни, скасування усиновлення та визнання його недійсним (ч. 4 ст. 19 СК). Важливою функцією органів опіки та піклування є захист прав та інте­ресів дітей при розгляді спорів, пов'язаних з їх вихованням. Напри­клад, за заявою матері чи батька дитини орган опіки та піклування ви­значає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той із батьків, з ким про­живає дитина, ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклу­вання і продовжує чинити перешкоди спілкуванню дитини з другим із батьків, останній має право звернутися до суду з позовом про усунен­ня цих перешкод (ч. 1 ст. 158, ч. 1 ст. 159 СК).

Органи опіки та піклування беруть активну участь в процесі влаш­тування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюють опіку та піклування, здійснюють контроль за дотриманням прав дити­ни, в разі необхідності звільняють опікуна та піклувальника від іх обо­в'язків (гл. 19 СК); проводять облік дітей, які бажають усиновити ди­тину (ст. 215 СК), звертатися до суду з позовом про скасування усинов­лення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК); укладають договір про патронат і здійснюють нагляд за його виконанням патроиатними ви­хователями (гл. 20 СК).

Відповідно до ст. 18 ЦК України захист цивільних прав здійсню­ється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на боргово­му документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким шля­хом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Наприклад, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. У разі невико­нання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (ст. 189 СК). Це означає, що у разі невиконання договору однією стороною дру-

Правила опіки та піклування: Затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України Міні­стерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 999р. № 34/166/131/88. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за №387/3680.

[лава 3. Сімейні правовідносини

67

га сторона може захищати свої права у спрощеному порядку, не звер­гаючись до суду. Нотаріус робить на борговому документі виконавчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборгованості. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 СК).

Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Проку­рор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу не­дійсним (ст. 42 СК); позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); віді­брання дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК); скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК) тощо. В деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпосе­редньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 СК у ви­няткових випадках, у разі безпосередньої загрози для життя чи здоро­в'я дитини прокурор має право постановити рішення про негайне віді­брання дитини від батьків.

Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав — це дії фактич­ного характеру, які учасник сімейних відносин вчиняє для захисту сво­го права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. У СК України міститься спеціа­льна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ч. 1 ст. 154 СК). Якщо на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на ЇЇ захист: змі­нити місце проживання дитини, припинити її спілкування з певною особою, вжити конкретних заходів щодо охорони дитини на вулиці, під час її повернення додому тощо.

Нема підстав відкидати можливість застосування в процесі самоза­хисту сімейних прав і деяких способів, які передбачені Цивільним коде­ксом України, зокрема, необхідної оборони (ст. 1169 ЦК), притриман-ня речі (статті 594—597 ЦК), односторонньої відмови від зобов'язання (ст. 615 ЦК). Як правильно зазначає 3. В. Ромовська, у разі викраден­ня дитини батьки мають право на її відібрання за допомогою сили, як­що при цьому не будуть здійснені дії, заборонені законом¹. Якщо при цьому буде заподіяна майнова шкода особі, яка викрала дитину, питан­ня буде вирішуватися шляхом застосування норм ЦК України.