Особисті немайнові правовідносини інших членів сім'Ї та родичів_

Наявність прав та обов'язків кожного із членів сім'ї щодо інших вважається однією із найістотніших її ознак. Норми сімейного законо­давства визначають основні права та обов'язки не тільки кожного із подружжя і суб'єктів сімейних відносин найближчого ступеня спорід­неності, зокрема батьків і дітей, а й інших членів сім'ї та родичів. До них законодавством віднесені баба, дід, прабаба, прадід, брати, сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, брати, сестри та інші родичі. Вони мають законодавчо визначену можливість набуття та здійснення як особистих немайнових, так і майнових прав, маючи також і відповід­ні обов'язки. Перелік особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів містить гл. 21 СК. Це, зокрема, право баби, діда, прабаби, прадіда на виховання онуків, правнуків (ст. 257 СК), права братів та сестер на спілкування (ст. 259 СК), право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки (ст. 260 СК), обов'язок особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю (ст. 264 СК), права родичів на за­хист дітей (статті 258, 262 СК) та деякі інші права.

Одним із основних завдань, які виконуються більшістю сімей, зав­жди було і є виховання дітей. Тому споконвіку не тільки батьки здій­снювали свої права й обов'язки щодо виховання своїх дітей, а й баба, дід, прабаба, прадід (а також інші родичі) брали активну участь у вихов­ному процесі, забезпечуючи розвиток особистості своїх онуків і прав­нуків. Окрім прикладу власної позитивної поведінки з боку старшихчленів сім'ї значну роль при вихованні не тільки дітей, а й онуків і пра­внуків відіграє спілкування. Саме тому положення сімейного зако­нодавства, закріпивши права баби, діда, прабаби, прадіда на участь у вихованні своїх онуків та правнуків, окремо визначають їх обопільне право на спілкування. Шляхом спілкування здійснюється не тільки зв'язок молодшого і старшого поколінь сім'ї, а й забезпечують позити­вний виховний вплив і передачу представниками останнього набутих протягом життя знань і життєвого досвіду своїм онукам та правнукам. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права пере­шкоджати здійсненню бабою, дідом, прабабою, прадідом належних їм прав щодо виховання своїх онуків, правнуків (ч. 2 ст. 257 СК). Іншими особами, з якими проживає дитина, можуть бути, наприклад, усинов-лювачі, патронатні вихователі (гл. 20 СК), опікуни чи піклувальни­ки залежно від віку дитини та інші особи (як правило, родичі). Якщо функції опікуна або піклувальника щодо дитини відповідно до поло­жень ст. 245 СК виконує адміністрація відповідного дитячого закладу чи закладу охорони здоров'я, обов'язок не перешкоджати спілкуванню родичів покладається на посадових осіб, які її представляють (дирек­тора, головного лікаря тощо).

Важливе значення в процесі формування усталених родинних зв'яз­ків, сімейних устоїв і забезпечення природних прав людини має зако­нодавче закріплення права особи на участь у вихованій своїх неповно­літніх братів і сестер, а також право останніх на спілкування. Части­на 1 ст. 259 СК визначає, що рідні (повнорідні, неповнорідні) брати і сестри мають права та обов'язки, встановлені законом для братів і се­стер. Брати і сестри, зокрема ті, які проживають окремо, мають право на спілкування. Це право мають як повнолітні, так і неповнолітні бра­ти і сестри. Повнолітні брати і сестри реалізують його самостійно. Реа­лізація цього права неповнолітніми братами і сестрами, які прожива­ють окремо, забезпечується обов'язком їх матері, батька, баби, діда, ін­ших осіб, з якими вони проживають, сприяти їхньому спілкуванню. Таке спілкування може здійснюватися шляхом листування, телефон­них розмов, побачень тощо. Частина 4 ст. 259 СК визначає право пов­нолітніх осіб брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сес­тер, незалежно від місця їх проживання. Батьки, баба, дід, інші родичі або особи, з якими проживають неповнолітні брати і сестри повноліт­ньої особи, зобов'язані не чинити перешкод на шляху здійснення цьо­го права. Винятки складають випадки, коли здійснення цього права повнолітньою особою негативно впливає на процес виховання її непов­нолітніх братів і сестер. При вирішенні питання про доцільність участі таких осіб у процесі виховання їх неповнолітніх братів і сестер доціль-

127.

по враховувати загальне правило, визначене законом щодо права бать­ків обирати форми та методи виховання своїх дітей. Форми та мето­ди, які застосовуються повнолітніми особами при здійсненні права на участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, також не повин­ні суперечити закону та моральним засадам суспільства (ч. З ст. 151 СК).

Положення СК визначають право інших родичів брати участь у вихованні дітей. Стаття 260 СК закріплює право мачухи, вітчима бра­ги участь у вихованні пасинка, падчерки. Це право вони можуть здій­снювати за умови спільного проживання однією сім'єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком та падчеркою. У випадках, якщо у дити­ни є рідний батько (матір), який (яка) проживає у іншій сім'ї і не поз­бавлений (позбавлена) батьківських прав, за ним (нею) законодав­ством визнається переважне перед іншими особами право на особисте виховання своїх дітей (ст. 151 СК). Відповідно мачуха, вітчим зобов'я­зані не перешкоджати здійсненню рідними батьком або матір'ю права на особисте виховання своїх дітей, спілкування з ними, а також обира­ти форми та методи виховання, які не суперечать закону та моральним засадам суспільства (ч. З ст. 151 СК). Ці цілком доцільні законодавчі обмеження поширюються і на форми та методи виховання, які засто­совують мачуха та вітчим стосовно своїх пасинків та падчерок. Право дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК), а також участь у цьому процесі мачухи, вітчима та інших родичів, забезпечується за­ходами державного контролю, які встановлені законом. Державний кон­троль у цій суспільно-важливій сфері відносин забезпечують органи опіки та піклування, уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Центр з усиновлення дітей, управління освіти відповідних державних адміністрацій, прокуратура України та інші органи у межах своєї компетенції. Важливу роль при забезпеченні прав людини взага­лі та дітей зокрема останнім часом відіграють міжнародні організації (ООН, ОБСЄ, Рада Європи), а також акти міжнародного законодавства (зокрема, Конвенція про права дитини 1989 р.) і міждержавний кон­троль у цій сфері¹.

Норми сімейного законодавства передбачають можливість засто­сування комплексу юрисдикційних та неюрисдикційних мір захисту прав та законних інтересів баби, діда, прабаби, прадіда, їх онуків, пра­внуків та інших родичів. У випадках, коли батьки та інші особи, з яки­ми проживає дитина (включаючи представників адміністрації дитячих закладів та закладів охорони здоров'я, де вони перебувають), перешко-

¹ Куиші Ф. Права человека и ты / Ф. Куиші. — Варшава, 1997. — С. 18, 39, 68,джають бабі, діду, прабабі або прадіду здійснювати свої права на вихован­ня онуків та правнуків, вони можуть звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Право баби, діда, прабаби, прадіда на участь у вихованні своїх онуків, правнуків та спілкування з ними у випадку їх порушення може захищатися також і мірами самозахисту з урахуван­ням вимог ст. 19 ЦК. Крім цього, положення ст. 258 СК окремо визна­чають право баби та діда на самозахист прав та законних інтересів своїх онуків, тобто застосування у випадках їх порушення засобів протидії, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспіль­ства (ч. 1 ст. 19 ЦК). Зокрема, у випадках негативного впливу на дити­ну або жорстокого поводження з нею і створення загрози її життю та здоров'ю з боку батьків чи інших осіб, з якими вона проживає, баба, дід можуть забрати онучку (онука) до себе і поставити питання про ви­значення в судовому порядку місця її проживання у подальшому.

Відповідно до положень ч. З ст. 161 СК, якщо суд визнає, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Для забезпечення здійснення бабою, дідом захисту прав та інтересів онуків у юрисдик-ційних органах, а також органах опіки та піклування, положення ч. 2 ст. 258 СК визначають для них можливість звернення до них без спеці­альних на те повноважень. Такий законодавчий підхід дозволяє заува­жити, що правовідносини, які виникають при здійсненні цього права, доцільно розглядати як різновид законного представництва. Цей різно­вид представництва має місце тоді, коли повноваження представника визначені законом і не потребують підтвердження відповідним доку­ментом (наприклад довіреністю). Відповідно до положень ст. 242 ЦК у випадках, встановлених законом, законними представниками мало­літніх та неповнолітніх дітей молсуть бути не тільки батьки (усинов-лювачі), а й інші особи (зокрема баба та дід). Законне представництво батьків (усиновлювачів), з одного боку, та баби, діда — з другого, при забезпеченні прав та інтересів дітей та онуків відповідно характеризу­ється істотними відмінностями. Законне представництво інтересів мало­літніх і неповнолітніх дітей з боку їх батьків (усиновлювачів), а також опікунів та піклувальників з точки зору широти юридичних можли­востей останніх має універсальний характер. Законне представництво з боку баби і діда стосовно своїх онуків обмежується молошвістю здій­снення мір захисту (шляхом звернення до суду або органу опіки та піклування) та самозахисту їх прав та інтересів.

Аналогічні правові можливості стосовно самозахисту прав та інте­ресів неповнолітніх родичів і можливості звернення до органу опіки тапіклування і суду з метою захисту їх прав мають і сестра, брат, мачуха і иітчим (ст. 262 СК). У випадках, якщо дитина передається бабі, діду або комусь із інших родичів для постійного проживання і забезпечен­ня її виховання та розвитку (ч. З ст. 161 СК), останні можуть отримати статус опікунів або піклувальників залежно від віку дитини (ст. 243 СК). У цьому випадку коло їх можливостей стосовно забезпечення прав та інтересів своєї онуки (онука), їх виховання та гармонійного розвитку значно розшириться. Слід зауважити, що положеннями сімейного зако­нодавства до інших членів сім'ї за обсягом прав та обов'язків прирівню­ються й особи, які взяли у свою сім'ю дитину, що є сиротою чи з інших причин (наприклад батьки, позбавлені батьківських прав), позбавлена батьківського піклування (ст. 261 СК). Такі особи за чинним сімейним законодавством можуть і не мати статусу опікуна чи піклувальника, але мають здійснювати визначені для останніх права та обов'язки що­до дитини, яка проживає разом із ними (ст. 249 СК). Такі особи відпо­відно до законодавства (ст. 261 СК) також мають право здійснювати захист прав та інтересів дітей, яких вони взяли у сім'ю на виховання, шляхом самозахисту чи звернення до органу опіки та піклування і су­ду без спеціальних на те повноважень.

Основне місце у процесі виховання дитини посідає сім'я, а друго­рядне (хоча і не менш важливе) — має виховний вплив дошкільних за­кладів, школи та інших навчально-виховних закладів та установ. Ха­рактерною для сьогодення є постійна зайнятість батьків на роботі, у підприємництві чи у інших сферах діяльності й зменшення їх можли­востей приділяти значну увагу вихованню своїх дітей. Це призводить до того, що отримання дітьми значної частини інформації про навко­лишній світ, природні та соціальні явища, а також формування основ­них засад їх світосприйняття, належної поведінки у суспільстві, поваги до старших та інших позитивних установок може і має забезпечуватися значною мірою їх бабою, дідом, прабабою, прадідом, мачухою, вітчи­мом, братами, сестрами, а також іншими членами сім'ї. Отже, значення їх позитивного виховного впливу на формування гармонійно розви­нутої особистості неповнолітніх членів сім'ї важко переоцінити. Вра­ховуючи наведене, законодавче закріплення права баби, діда, прабаби, прадіда (інших родичів) на участь у вихованні своїх онуків, правнуків, братів, сестер, пасинків, падчерок (родичів іншого ступеня спорідне­ності) та можливості спілкування з рідними, які забезпечують переда­чу їм свого життєвого досвіду та знань з точки зору педагогіки, психо­логії, а також загальнолюдських цінностей, є цілком виправданим.

Аналогічний висновок можна зробити і щодо доцільності законо­давчого закріплення обов'язку особи піклуватися про бабу, діда, пра-бабу, прадіда, вітчима, мачуху, інших родичів та осіб, які виховували їх та надавали матеріальну допомогу. Відповідно до положень ч. 1 ст. 264 СК онуки та правнуки (як неповнолітні, так і повнолітні) зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда. Частина 2 цієї стат­ті встановлює обов'язок повнолітніх братів, сестер, пасинків, падчерок піклуватися про своїх брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу. Обов'язок піклуватися про осіб, які взяли дитину у свою сім'ю на виховання, покладається на неї з мо­менту досягнення нею повноліття. Зважаючи на те, що у площину пра­ва зазначені положення сімейного законодавства переводять усталені норми моралі, бо моральний обов'язок взаємного піклування поширю­ється на всіх без винятку членів сім'ї, родичів та близьких. Запитання та завдання для самоконтролю

1. Зміст особистих немайнових правовідносин інших членів сім'ї та родичів.

2. Які особи підлягають віднесенню до інших членів сім'ї та родичів?

3. Які права інших членів сім'ї та родичів на виховання дітей?

4. Міри захисту прав та законних інтересів інших членів сім'ї та родичів.

5. Самозахист прав та інтересів неповнолітніх родичів.

6. Які обов'язки інших членів сім'ї та родичів? Глава 12