Умови, порядок та правові наслідки усиновлення

Умови усиновлення — це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замі­нюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.

Умови та вимоги, які повинні бути дотримані при здійсненні уси­новлення, витікають з самої суті інституту усиновлення і призначення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало виключно інтересам дитини. Наприклад, якщо на обліку для можливого усиновлення пере­бувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні, за виключенням обставин, що мають істотне значення (наприклад, один з братів має фізичну ваду). Згоду на це обов'язково дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дити­ни не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її

проживання (ст. 210 СК).

Виходячи з того, що сімейне право — частина цивільного права, зго­да на усиновлення — односторонній правочин, а це означає, що вона може бути визнана недійсною, на тих самих підставах, які покладено в основу визнання недійсним будь-якого з правочинів, наприклад, згода дана під впливом тяжкої обставини, під впливом насильства тощо.

Згода дитини на усиновлення. СК встановив, що згода дитини мо­же братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сфор­мулювати і висловити її у формі, яка відповідає її вікові. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилася від усиновлення, необхідно щоб вона була поінформована відносно правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення, повинна розглядатися як серйозна перешкода для усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обгрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можливо у таких випадках: якщо дитина у зв'язку з віком або ста­ном здоров'я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст. 218СК). Останнє виключення вводиться з метою збереження тайни уси­новлення.

Згода батьків на усиновлення дитини. Як правило, усиновлюють-ся діти, у яких нема батьків. На жаль, в сучасних умовах, поширеними стали випадки, коли батьки або бодай один з них у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, призведе до істотних юридичних змін у їх стосунках. У цих випадках і потрібна зго­да кровних (рідних) батьків на це.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та мо­жуть керувати ними. Якщо буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного чи психічного насильства, внаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена у суді. Між тим, відміна усиновлення, що вже відбулося, у разі оскарження згоди батьків можлива лише за умо­ви, якщо це відповідає інтересам дитини.

Згода батьків повинна бути безумовною, наприклад, батьки не мо­жуть вимагати щоб дитина була усиновлена конкретною особою чи подружжям і таке інше. Згода повинна бути безоплатною. Умова про надання усиновлювачем плати батькам за згоду є нікчемною і як на­слідок зумовлює необхідність повернення такої плати відповідно за нормами ЦК. Що стосується самої згоди на усиновлення, то в цьому випадку немає причин скасовувати її.

Існує певний порядок для дачі згоди батьками. Так, згода може бу­ти дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це прави­ло тісно пов'язано з медичним критерієм відповідно до якого саме цей період є психічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди потрібна ще згода їх бать­ків, оскільки їх воля не може визнаватися цілком сформованою. Така думка неодноразово висловлювалася в науковій літературі¹. Тобто ця вимога пов'язана з необхідністю додаткового захисту інтересів непов­нолітніх батьків, які могли б вчинити акт, про наслідки якого в подаль­шому можуть тужити все своє життя. Між тим, доцільним було б роз­ширити перелік осіб, які повинні давати згоду на цей випадок, додав­ши до них опікунів або попечителів, а за їх відсутності — органи опіки та піклування. Згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути укладена письмово та засвідчена нотаріусом.Якщо батьки не погоджуються на усиновлення останнє неможливо. Це пояснюється тим, що згода на усиновлення — одне з важливих осо­бистих немайнових прав батьків і воно не може бути порушено, оскіль­ки усиновлення дитини приводить до повного припинення правового зв'язку між нею і батьками (ст. 217 СК).

Усиновлення дитини без згоди батьків. Усиновлення можливо без згоди батьків, якщо вони втратили зв'язок з дитиною: невідомі (усинов­лення дитини, яка була підкинута, знайдена), визнані безвісно відсут­німи, недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо су­дом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють до неї батьківської тур­боти та піклування, не виховують і не утримують її. Відомо, що нена­лежне виконання батьківських прав та обов'язків тягне за собою засто­сування санкцій. В цьому випадку йдеться саме щодо відповідальності батьків, яка буде застосовуватися лише за наявності вини останніх (ст.219СК).

Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини. Щодо дітей, які позбавлені батьківського піклування, згоду на усиновлення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров'я чи навчальний заклад, в яких знаходилася дитина. Згода надається в письмовому вигляді (стат­ті 221, 222 СК). Отримання згоди цих осіб необхідно виключно з ме­тою захисту інтересів дитини. Тому, якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Між тим, і відмова зазначених органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповідає ЇЇ інтересам.

Заклад охорони здоров'я чи навчальний заклад також можуть не дати згоди на усиновлення. Причому, якщо в судовому порядку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, заперечення цих органів не буде перешкодою до усиновлення.

Згода одного з подружжя на усиновлення дитини. На усиновлен­ня дитини одним з подружжя потрібна письмова згода другого з по­дружжя, засвідчена нотаріально. Така згода необхідна у зв'язку з тим, що той з подружжя, що не є усиновителем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Між тим, усиновлення дити­ни може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 220 СК).

Порядок усиновлення — це процедура, яка складається з пев­них стадій і здійснюється відповідними органами за правилами,що встановлені законодавством. Новий СК України зберігає судо вий порядок усиновлення (статті 223, 224 СК), за певним винятком (ст. 282 СК). Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК України. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем прожи­вання усиновлюваної дитини чи за місцем проживання заявника. Осо­ба, яка бажає усиновити дитину, подає до суду письмову заяву про уси­новлення персонально. Подання заяви через представника не допуска­ється.

Усиновлення, в першу чергу, пов'язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплинути на його наміри. Тому закон дозволяє такій особі відкликати заяву про усиновлення до набрання чинності рішення суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 СК). Після цього відмова від усиновлення стає неможливою.

Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд повинен вра­ховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме стан здо­ров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на усиновлення; особу дитини та стан її здоров'я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити; взаємини особи, яка бал<ає усиновити дитину, та дитини, навіть те, як довго ця особа опікується вже дитиною і таке інше (ч. 1 ст. 224 СК). Безумов­но, перелік цих обставин не є вичерпним і суддя може вимагати пред­ставлення будь-яких інших документів, залучати до участі в справі батьків дитини, саму дитину, яка досягла віку 7 років, інших заінте­ресованих осіб для того, щоб прийняти вірне рішення.

Тільки при дотриманні всіх умов усиновлення, встановлення здат­ності особи, яка бажає усиновити дитину, до цього, а також упевненос­ті в тому, що усиновленням будуть забезпечені стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Перепоною до усиновлення не може слу­гувати той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч. З ст. 224 СК).

Вже на стадії подачі заяви особа, що бажає стати усиновлювачем, може виявити намір бути записаною у Книзі реєстрації народжень ма­тір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи, змінити відомості про місце народження та дату народження дитини, а також змінити прізви­ще, ім'я та по батькові цієї дитини. Між тим, бажання усиновлювача можуть бути задоволеними за загальним правилом лише тоді, коли во-п и відповідають інтересам дитини. При цьому в ряді випадків передба­чено дотримання також і інших умов. Наприклад, при усиновленні ди­тини, яка досягла семи років, для запису усиновлювача матір'ю, бать­ком, потрібна її згода, за винятком випадків, якщо дитина проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, а також якщо вона за станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

Бажання змінити дату народження впливатиме на медичні показ­ники розвитку дитини, тому закон дозволяє це зробити, але не більш

як на шість місяців.

Зазвичай дитина при усиновленні зберігає своє прізвище, ім'я та по батькові, що витікає з Конвенції про права дитини. Між тим, прі­звище та по батькові дитини закон дозволяє змінити за умови, якщо усиновлювачами одночасно являються жінка та чоловік, які запису­ються батьками дитини. Якщо прізвища усиновлювачів не співпада­ють, прізвище дитини визначається за їх вибором. Що стосується іме­ні дитини, то це відбувається з її згоди, якщо вона досягла семи років, за виключенням випадку, коли дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до імені.

При усиновленні повнолітньої особи її прізвище, ім'я та по батько­ві можуть бути змінені тільки з взаємної згоди усиновлювача та самої повнолітньої особи — усиновленого.

Якщо при усиновленні змінюється ім'я, прізвище, по батькові, да­та чи місце народження дитини або усиновителі записуються матір'ю, батьком дитини, про це робиться спеціальна вказівка у рішенні суду

про усиновлення.

Якщо особа, що бажає стати усиновлювачем, прагне зберегти тай­ну усиновлення, то на підставі рішення суду про усиновлення в акто­вий запис про народження дитини чи повнолітньої особи орган дер­жавної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни та видає нове Свідоцтво про народження дитини. Свідоцтво про наро­дження, що було видане раніше, анулюється.

Слід зазначити, що СК передбачає спеціальні заходи, що спрямо­вані на збереження таємниці усиновлення. Так, особа має право на та­ємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, по­шуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Усиновлювач має право при­ховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, якщо роз­криття таємниці усиновлення може заподіяти шкоди її інтересам, і ви­магати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодоусиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на об­ліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про уси­новлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за до­триманням прав усиновленої дитини тощо), а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокре­ма і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою уси-новлювача, крім випадків, якщо такі відомості потрібні правоохорон­ним органам, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні. Між тим, особа, яка була усиновлена, має пра­во після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Таким чином, можна дійти висновку, що та­ємницею є не тільки сам факт усиновлення, але таємницю становлять і певні стадії самого процесу усиновлення.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України. Усиновлення громадянином України такої дити­ни здійснюється в консульській установі чи дипломатичному предста­вництві України. Встановлення винятку із загального правила про су­дову процедуру усиновлення пов'язано як з найшвидшим вирішенням цього питання. Усиновлення здійснюється відповідно до законів Украї­ни за виключенням порядку усиновлення.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється у відповідних органах дер­жави, на території якої проживає дитина, але вважається дійсним ли­ше за умови попереднього одержання дозволу урядового органу дер­жавного управління з усиновлення та захисту прав дитини України (ст. 282 СК).

Правові наслідки усиновлення. Усиновлення породжує певні пра­вові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення, а ним вва­жається день набрання чинності рішенням суду (ч. 1 ст. 225 СК), при­пиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та осо­бою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за по­ходженням, за певними виключеннями. Так, наприклад, водночас із заявою про усиновлення суд може розглядати заяву найближчих ро­дичів (баби, діда, рідних братів та сестер дитини) про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку (ч. 2 ст. 232 СК). Суд задовольняє заяву, якщо це буде відповідати інтересам дитини.

По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті не-майнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його роди­чами за походженням. По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері, бать­ка, а усиновлені — правовий статус дитини (сина, дочки). Усиновлю-вачеві надаються права і накладаються на нього обов'язки щодо дити­ни, яку він усиновив, у такому самому обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаються права і накладаються на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому самому обсязі, який має дити­на щодо своїх батьків.

Між тим, у випадках, передбачених законом, дитина зберігає пра­ва, які вона мала до усиновлення. Це стосується права па пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втра­тою годувальника, які вона мала до усиновлення (ст. 234 СК).

Відповідно до законодавства за станом утримання та виховання ді­тей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманням прав дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягнення нею пов­ноліття нагляд здійснюється органом опіки та піклування. Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України (далі — МЗС) веде облік цих дітей і до досягненнями ними ві­сімнадцяти років здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав.