Припинення обов'язку батьків утримувати дитину

Зобов'язання батьків щодо утримання дітей припиняються на підставах, передбачених законом. Перелік таких підстав залежить від умов, з якими закон пов'язує виникнення таких зобов'язань. Обов'я­зок батьків щодо утримання дітей (ст. 180 СК) припиняється з досяг­ненням дітьми повноліття. Набуття дитиною повної дієздатності до до­сягнення повноліття в результаті народження у неї дитини, реєстрації шлюбу, укладення трудового договору або реєстрації особи як підпри­ємця (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК) не є підставою для припинення обов'язку батьків щодо її утримання. СК виходить із недоцільності звільнення

Глава 10. Майнові правовідносини батьків т а дітей

173

батьків від обов'язку утримувати дитину у зв'язку з фактом набуття нею повної цивільної дієздатності.

В законодавстві також передбачено випадки припинення обов'яз­ків батьків щодо утримання до досягнення дітьми повноліття. Це мож­ливо у разі звільнення батьків від обов'язків щодо утримання у судо­вому порядку на підставах, передбачених законом. Згідно зі ст. 188 СК батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує пов­ністю її потреби. При цьому вік дитини не має значення. Батьки мо­жуть бути звільнені від обов'язку щодо утримання малолітньої дитини. Головне, щоб, по-перше, особистий дохід дитини набагато перевищу­вав дохід кожного з батьків і, по-друге, повністю забезпечував потре­би дитини. Наявність або відсутність зазначених обставин оцінюється судом.

Обов'язок батьків щодо утримання дитини припиняється у разі її усиновлення (удочеріння). Усиновлення надає усиновлювачу права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини (ч. 4 ст. 232 СК). Позбавлен­ня батьківських прав не є підставою для припинення зобов'язання щодо утримання між батьками та їх дітьми. Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК осо­ба, позбавлена батьківських прав не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, суд на вимогу позивача або за власною ініціативою водночас з позбавленням батьківських прав може виріши­ти питання про стягнення аліментів. Влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу також не припиняє обов'язку батьків щодо її утримання (ч. 1 ст. 193 СК).

Обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей припиняєть­ся якщо: працездатність дочки, сина відновлено; потреба дочки, сина в матеріальній допомозі відпала; батьки позбавлені можливості надава­ти матеріальну допомогу. Якщо батьки утримують повнолітню дитину у зв'язку з продовженням нею навчання (ст. 199 СК), їхній обов'язок припиняється після досягненні дитиною 23 років. До досягнення ди­тиною 23 років цей обов'язок припиняється, якщо: дочкою, сином при­пинено навчання; потреба дочки, сина в матеріальній допомозі відпала; батьки позбавлені можливості надавати матеріальну допомогу. Обо­в'язок батьків утримувати дитину припиняється у випадку смерті пла­тника аліментів або дитини. Це пояснюється тим, що зобов'язання що­до утримання мають особистий характер і не передбачають правона-ступництва.

Окремого розгляду вимагає питання про припинення дії договору про сплату аліментів на дитину. Сторони в договорі на свій розсуд ви-значають строк його дії, а також інші підстави припинення договору, за умови, що це не порушує права дитини. Наприклад, сторони можуть обумовити припинення договору терміном взяття дитиною шлюбу, за­кінченням нею навчання у навчальному закладі, одужанням дитини тощо. Припинення договору в результаті спливу строку його дії або за іншими передбаченими у договорі підставами не спричинює припи­нення обов'язку батьків щодо утримання, який встановлений законом. Такий обов'язок виникає не з договору, а із закону і припиняється у разі настання обставин, установлених законом. Після припинення стро­ку дії договору батьки більше не повинні сплачувати аліменти відпо­відно до умов договору, тобто у формі, розмірі й у строки, визначені в ньому. Разом із тим обов'язок, який встановлено законом, не припиня­ється. Тобто, якщо продовжують мати місце передбачені в законі об­ставини (наприклад, дитина не досягла повноліття; непрацездатні доч­ка, син, як і раніше, потребують матеріальної допомоги), особа може звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів. Припинення договору позбавляє можливості стягувати аліменти на підставі виконав­чого напису нотаріуса, бо це передбачено лише для випадків договір­ної сплати аліментів (ст. 189 СК). Таким чином, за загальним правилом зобов'язання батьків щодо утримання дітей не можуть припинятися за домовленістю сторін. Припинення договору означає не припинення са­мого зобов'язання, а тільки те, що воно не може бути виконане приму­сово на умовах, передбачених договором. У випадку виникнення спо­ру про сплату аліментів їхній розмір, строки сплати та інші умови буде визначати суд на підставі закону.

Відповідно до ст. 190 СК батьки можуть укласти договір про при­пинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права влас­ності на нерухоме майно. За таким договором той з батьків, хто прожи­ває окремо від дитини, передає право власності на нерухоме майно ди­тині або їй та другому з батьків, який з нею проживає. У свою чергу, цей з батьків зобов'язується утримувати дитину самостійно (ч. 2 ст. 190 СК). Для укладення такого договору необхідно одержати дозвіл орга­ну опіки та піклування. Договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Предметом договору може бути тільки неру­хоме майно (житловий будинок, квартира, земельна ділянка тощо). В статті не встановлено його вичерпного переліку, тому за договором може передаватися будь-яке нерухоме майно. Саме нерухоме майно ви­значено як предмет договору про припинення права на утримання не ви­падково. За рахунок такого майна інтереси дитини, що потребує утри­мання, можуть бути забезпечені найбільш оптимальним чином. Нерухо­ме майно є неспоживним і відрізняється високою вартістю. Управління

Глава 10. Майнові правовідносини батьків та дітей

175

ним не вимагає спеціальних знань. Воно здатне задовольняти найбільш значущу потребу особи — потребу у житлі, а за відсутності такої при­носити регулярний прибуток за рахунок здавання його в найм. Забез­печення дитини житлом завжди пов'язане з чималими витратами. У ви­падку набуття права власності, наприклад, на квартиру, той з батьків, з яким проживає дитина, уникає необхідності витрачати значну частину бюджету на задоволення житлових потреб. Відповідно вивільнюють­ся певні кошти, які можна спрямувати на утримання дитини. Здаван­ня нерухомого майна в оренду надасть додаткові кошти для забезпе­чення інших потреб дитини.

Якщо при укладенні договору про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно не отримано дозвіл органу опіки та піклування або не дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення правочину, такий договір є ні­кчемним (статті 220, 224 ЦК). За позовом відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини договір визнається судом недійсним. Право влас­ності на нерухоме майно у відчужувача відновлюється. Відчужувач не­рухомого майна також може вимагати розірвання договору у випадку невиконання другим із батьків обов'язку утримувати дитину.