Арії ліві, арії праві

 

Свет и тьму, жизнь и смерть, правое и левое... нельзя отделить друг от друга.

Евангелие от Филиппа [Апокрифы древних христиан. — СПб., 1992. — С. 33]

 

— Людська історія відображає споконвічну боротьбу космічних світлих і темних сил, добра і зла. Звідси і бере свій початок проблема "лівизни" і "правизни", яку аналізували у свій час Тейяр де Шарден і В. Вернадський. Вони підкреслювали її космічний діапазон, велике методологічне значення для формування правильного розуміння історичного процесу [Див.: Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 1987; Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М., 1991].

Слідуючи за науковими авторитетами, ми також переходимо до розгляду арійського руху в режимі: ліві — праві. Адже без урахування величезної мутації, здійсненої Промислом Божим в еволюції каїнітської гілки людства та її розколу на "лівих" і "правих", ми мало що зрозуміємо в подальшому розвитку світу, будемо постійно плутати "праве" з "лівим — світлих індоаріїв, які запліднили вашу Аратту і всю Європу, з темними людиноненависниками — арійцями із свастикою.

Поза усяким сумнівом, лівоарійські осатанілі "завихрення", котрі періодично здіймаються на історичних просторах (взяти хоча б Німеччину [Про фашистську форму лівоарійства ми поговоримо в окремому розділі]), виникають далеко не на пустому місці. Що характерно, тут спрацьовують не тільки соціальні, генетичні, а й позаземні, езотеричні чинники етноеволюції.

Зважаючи на те, що йдеться значною мірою про космічне суспільствознавство і роз'яснити вашому брату-матеріалісту двовекторність арійського руху буде не так-то просто, почнемо розмову від самого Адама.

 

НАДЛЮДИНА І "БОЖА ЛЮДИНА"

 

Слушайте, я учу вас о Сверхчеловеке! Ф. Ницше

 

— На третьому історичному колі, — продовжував Гуру, — відбулася досить серйозна мутація в генезисі обох гілок людства: каїнітів і сіфітів.

У каїнітів це сталося в коліні Мехіаеля, що означає "вражений Богом". У сіфітів — у коліні Єноха (сина Іареда, якого не слід плутати з Єнохом — сином Каїна). Єнох означає "посвячений" або ще "перетворювач". Мехіаель і Єнох, як записано у Біблії, родили Мафусаїла ("людину Божу"). У Тлумачній Біблії зазначається, що фраза "Ірад народив Мехіаеля" ("враженого, знищеного Богом") містить у собі натяк на якесь особливе Боже напучування забудькуватих каїнітів. Що це було, з певністю сказати важко, але зрозуміло одне: каїніти (потомки Богом проклятого Каїна) "зазнали небесної кари". А вираз "Мехіаель народив Мафусаїла ("людину Божу")" також є натяком на упокорення пихатих потомків Каїна, їх звернення до Бога [Див.: Толковая Библия. — СПб., 1904-1907. —Т. 1. — С. 39]. Нижче ми більш детально зупинимось на цих біблійних деклараціях.

Історія людства, як записано в Тлумачній Біблії [Див: Толковая Библия.—T.l. — С. 36], починається з Єноха І, старшого сина Каїна. Історія, мабуть, яскрава, але страшна. Яскрава тому, що з Єноха починається прогрес, тобто людство просувається вперед в інтелектуальному освоєнні світу. Але весь цей прогрес у підсумку виявився антигуманним, бездуховним, бо він іде "лінією Каїна", першого убивці на Землі.

Каїн був першою "надлюдиною" (оберменшем) на Землі, бо володів головною ознакою надлюдини — вважав для себе правомірним вирішувати питання життя і смерті інших людей, з братами включно. Усі "надлюди" (чи Єнох І, чи гітлерівці, які "очищали світ" од "унтерменшів", чи більшовики, що визначали ворогів і друзів народу, чи терористи, які знищують безневинних людей) — за духом не від "людини Божої", а сатани. Вони протиставляють себе нормальному, тобто "Божому", людству, їх можна називати і "каїнітами'', оскільки Каїна Єва і справді народила від сатани (внаслідок гріхопадіння). Адже вона "їла плід від змія" і до свого Адама повернулася після спілкування (і не тільки словесного) із сатаною в образі змія [У даному разі важко щось додати чи відняти. Читайте Біблію. А факт перелюбу Єви із сатаною обігрують усі масонські учення]. А вже Сіф (третій син Єви) був від Адама. Він і започаткував основну гілку людства. "І жив Сіф по тому. 1 породив він синів і дочок" (Бут. V. 7).

Отже, містобудування, культурний прогрес, тобто перші ознаки цивілізації, пов'язані з іменем Єноха — сина Каїна, онука сатани. Чи міг Бог байдуже усе те споглядати? Ні. І він втрутився в генеалогію людей в коліні Мехіаеля — онука Єноха І. Відтак це коліно було уражене. Хоча гілка каїнітів у цьому коліні одержала водночас могутній позитивний імпульс від основної — Адамової — гілки людства, від Єноха II (правнука Сіфа).

Саме останній і став перетворювачем "гріховної" (каїнітської) гілки людства. Ця гілка розкололася на лівих (продовжувачів роду "надлюдей") і правих (продовжувачів роду "нормальних" людей, якими їх створив Бог в особі Адама). Ось у чому полягало "божественне напучування" роду каїнітів і "утихомирення їхньої гордині" [Толковая Библия. — Т. 1. — С. 37].

Цю таємницю людського буття масони "не помічають" і прагнуть всіляко змовчувати. На арену історії виводиться великий Єнох Перетворювач, але хоч як би там було, гілка Єноха Посвяченого, тобто надлюдини, започаткована ще від Каїна, залишилася. Особливо активно вона виявилася в останній період існування Атлантиди.

Досягнення Атлантиди у багатьох сферах діяльності незаперечні: розвинуте мистецтво, надзвичайно високий рівень будівництва, дивної краси храми та ін. Але за словами Платона, володарі, еліта Атлантиди дійшли до того, що почали вважати себе за богів, тобто надлюдей. Почали робити із себе кумирів і самі собі ж...поклонятися. Більш того, вони навіть посягнули на потойбічний світ. Переходячи з розряду "звичайних" у розряд "надтворінь", люди раніше чи пізніше, але неминуче чинять розпусту, вдаються до послуг чорної магії, шукають собі "підживлення" енергією "Вріль". І все через те, що намагаються відкрити в собі надприродні здібності, тобто стати надлюдьми, оберменшами.

Найчастіше термін "надлюдина" визначається в літературі як сильна особистість, чия воля, бажання і вчинки не підкоряються жодним обмеженням. Надлюдина вважає, що має право розпоряджатися власною долею, а також життям і смертю не тільки окремих людей, а й цілих народів. Недарма ж автори Біблії порівнюють "надлюдей" з "тими, хто йде Каїновим шляхом" [В езотеричній літературі цьому питанию приділяється велика увага. Про людей і народи, що стали "на шлях лівої руки", можна довідатися з книги Кемпбелл Д. Маски Бога: Созидательная мифология. — М., 1998. — Т. І. —Кн. 1. Та й у працях Тейяр де Шардена ці проблеми дістали належне відображення].

Люди такої особливої касти не піддаються вихованню, і "для них не існує "зовнішнього" Бога. За їхнім переконанням, усе дозволено, гріха немає, а смерть — це всього лише відхід у небуття. Але головне, чого постійно шукають "надлюди", то це зв'язків з потойбічним світом. Вони готові заплатити будь-яку ціну, принести будь-які жертви, аби розбудити в собі надприродні сили, вийти за межі, що існують для звичайної людини.

Виявляється, дуже важко, майже неможливо підібрати слова, які б найбільш повно характеризували представників роду каїнітів. Скажімо, радянська пропаганда у свій час називала лівоарійців "маніяками", "людожерами", "убивцями", "безголовими", "людиноподібними", "варварами" тощо. Але всі ці терміни ні про що не говорять. А справа в тім, що "надлюдина" — це породження цивілізації. Але якої? Цивілізації з мінусовим знаком, тобто антисвіту.

У землях, похованих в океані, існували моторошні культи, за відправленням яких суворо стежили жерці зла. В основному це були представники "лівих" гіперборейців. Блакитноокі, білошкірі "надлюди" здійснювали свою гегемонію по всій темношкірій Посейдонії, насаджуючи ідеологію обраної раси, людиноненависництва.

Тут не тільки полювали на людей, займалися людожерством і кривавими жертвоприношеннями, а й будували спеціальні ферми для відгодівлі людей та їхнього наступного заклання. Тут не тільки чинили содомонський гріх, а й створювали заповідники, у яких "виховувалися" дівчатка і хлопчики, тобто готувався матеріал для сексуальних утіх і сировина для... приготування делікатесів. Царі, багаті можновладці мали змогу утримувати таких "майстрів" кухонної справи, що присмажували дівочу "тушку" і при цьому зберігали красу тіла й обличчя. Подавалася така страва на бенкетний стіл у спеціальній пательні (на зразок труни), обсипана різними прянощами. Саме в Атлантиді був популярний напій "кров з молоком". Для його приготування теплу людську кров змішували з свіжим молоком жінки, козулі, а то й левиці. Вожді й володарі зміцнювали ним свій дух, робили себе безжалісними. А закуски з маринованих людських зародків, а витончені статеві збочення за інструкцією спеціально підготовлених фахівців з насолод...

Життя людське в такому суспільстві було зовсім знецінене. На вимирання, голодну смерть прирікалися цілі племена і народи. А живі день і ніч працювали на будівництві безглуздих культових споруд, де можновладці ставили своїх кумирів і молилися на них.

У XIX столітті, столітті розуму, наївно думали, що все це чорне минуле ніхто і ніколи вже не підніме на поверхню, не оприлюднить, не почне йому наслідувати. На жаль, XX століття спростувало всі ці надії. Узяти хоча б роки панування фашистської ідеології, нацизму. Згадайте, як Гітлер і його поплічники використовували спадок Атлантида. "Врешті-решт кожен німець, — з гордістю відзначав учитель фюрера К. Раушнінг, — стоїть однією ногою в Атлантиді, де він шукає кращу батьківщину і кращу спадщину"[Цит. за: Повель А, Бержье Ж. Утро магов. — С. 8].

Від грішників-каїнітів, точніше Єноха Посвяченого, пішли учення західного масонства, іудейська Кабала [Кабала — це ніби "паралельне", таємне вчення, основа багатьох окультних теорій, авторитетний код передусім масонів], вчення гностиків, теософія, "таємне християнство", марксизм-ленінізм, гітлерівський окультизм і нацизм, сатанізм. І дивуватися тут не варто. За всієї зовнішньої відмінності названих теорій, вони єдині у своїй антилюдській, антибожеській, сатанинській сутності, їхнє коріння сягає до найпершого сатаніста, який привласнив собі право убивати ні в чому не винних Авелів.

Сам Каін-батько — син сатани — відкрив Єноху Посвяченому свої таємниці: скоєння смертного гріха, вигнання, боговідступництво. "Бог відступився від нас, треба сподіватися лише на себе, стати вище звичайних людей — рабів Божих, стати надлюдьми, які керують таємними силами природи!" Ось девіз каїнітів в усі часи, зафіксований у книзі Дзіан, єгипетській Книзі мертвих, у хроніці "Ура-Лінда" (лівоарійській Торі), Кабалі, ученнях жерців Атлантиди, Хірама [Хірам — родоначальник західного масонства], Агні-Йоги тощо.

Уся біда в тому, що Єноха Посвяченого часто плутають з Єнохом Перетворювачем, який ходив перед Богом і за великі заслуги був узятий на Небо. І винні тут, як на мене, церковні ієрархи, які визнали учення цього світлого Єноха апокрифічним, тобто не включеним у канон.

Існує ціла Книга Єноха, яка сягає у допотопні часи. Це предтеча сучасної Біблії. У ній викладені ті ж ідеї, що і в першій біблійній книзі Буття. Від перших (правих) гіпербореїв-аріїв через волхвів вашої Аратти вона потрапила до халдеїв, а ті вже передали її Аврааму. Останній приніс цю книгу — велике Вчення — в Єгипет, де Мойсей його "відредагував і доповнив". Після цього воно і стало першою частиною Біблії, а в поєднанні з індоєвропейським мітраїзмом — наріжним каменем християнства. Отож недаремно Єнох Перетворювач вважається у християн засновником писемності, культури, духовності.

Але побутує думка, що багато різновидів окультних (екстремістських) учень у своїй основі також будуються на Бутті, або Торі. Тут лише інша інтерпретація, тому виходять не духовні ліки, а духовна отрута. "Тора (Буття — Ю. К.)  — записано у Кабалі, — може бути одночасно ліками й отрутою — цілющою або смертельною силою. Усе залежить від її подачі".

Як з'ясувалося, і шумерське Буття бере свій початок від лівої гілки гіпербореїв та їхньої книги Дзіан. Лівоарійську Тору шумери у свій час передали у Вавилоні аккадцям, від яких і пішов іудейський окультизм, або ж Кабала.

Але про шумерів ми поговоримо окремо. Адже вони одними з перших у післяпотопному світі представляють крило нордичних (лівих) гіпербореїв-аріїв. Особливо це проявилося після їхнього прибуття до Месопотамії із земель Аратти.

 

 

ШУМЕРИ І ПРАУКРАЇНА

 

Шумерський тип культури надзвичайно споріднений з неолітичними пам'ятками Південної Русі...

Р. Генон

 

— Факт, що в Аратті мешкали шумерські племена, поки що відноситься до розряду дискусійних. Адже більшість вчених схиляються до думки, що походження шумерів невідоме, а їхня мова не має родинних зв'язків з жодною мовою світу.

Відомий дослідник-шумеролог С. Крамер (до речі, уродженець українського містечка Жашків, працював у Німеччині і США), проаналізувавши велику кількість матеріалів, пов'язаних із загадковими шумерами, вигукнув: "Так, були Великий Рим, чудова Еллада, сивий Єгипет. Але до них був Шумер!" [Див.: Крамер С. История начинается в Шумере. — М., 1985]. Здавалося, було відкрито нове, давніше цивілізаційне першоджерело всесвітньої історії. І така парадигма — початок не в Єгипті, а в Шумері — стала панівною в наукових колах.

Однак вчений не зрозумів (точніше, не встиг зрозуміти), що високорозвинутий, майже як і Єгипет, Шумер сам починався на благословенній землі Північної Припонтиди.

Прийшовши в землі Праукраїни, шумери зайняли південно-східний "кут" Північного Причорномор'я — Меотиду (територію нинішнього Азовського моря, замість якого тоді були болотяні рівнини), а також південні частини нинішніх Донецької і Запорізької областей — так зване Запорізьке Приазов'я. Їхній духовний центр (головне святилище) знаходився в районі сучасного Мелітополя. На болотах Меотиди шумери займалися в основному іригаційним землеробством, хоча й орне їм було не чуже.

Справа в тому, що десь одна—дві тисячі років до н. е. Азовського моря ще не було, а назва "Меотида" існувала. Вона належала широкій степовій (місцями заболоченій) смузі, яка простяглася одним рукавом від Таврії до Каспію, а другим — уздовж східних берегів Понту, через Колхіду і до самої Месопотамії.

Меотида була своєрідним "світовим перехрестям", куди стікалися арієзовані народи зі сходу і південного сходу, накочувалися, мов хвилі, на Північну Припонтиду. Меотида перекладається з грецької як "Мати країни" або "Годувальниця". У даному разі ми перекладаємо її як "Годувальниця Понту", бо саме вона живила Праукраїну етнічними соками усього світу, які стікалися рівниною прямо до мелітопольських святилищ, а звідси потрапляли у різні куточки земної кулі.

Однак відомий Девкаліонів потоп спричинив підйом води в Понтійському озері, а затим затоплення величезної території, придатної для проживання. Він погнав шумерів з насиджених місць (в причорноморській Аратті вони жили не менше 300 років) уздовж східного берега Чорного моря на південь, через Кавказ до пасма гір Гіндукуш, родючих земель Сенаарської рівнини [У Біблії записано: "Як  рушали зо Сходу вони, то в Сенаарському краї рівнину знайшли і оселилися там" (Бут. XI. 2). Якась частина прашумерів пішла у Південно-Західну Європу, де їхні сліди й досі знаходять археологи].

Таке припущення знаходить своє підтвердження у більшості шумерських міфів та багатьох літературних пам'ятках. Аратта — це красиве, лунке слово — є опорним в основних творах шумерського епосу, вона подається як альма-матір Аккада і Вавилонії. У легенді про Енмеркара є такі слова: "І тоді всі люди у захваті подивуються, Уту [Уту — шумерський бог Сонця], дивлячись на те, і світло порадіють. Бо мешканці Аратти до тебе прибуватимуть. Денно і ношно побільшуючись".

Звичайно, далеко не все літературне багатство Дворіччя дійшло до нас, Але навіть те, що збереглося, дозволяє переконатися, з яким глибоким поетичним почуттям оспівується "привільна, мила серцю" Аратта (інколи вживається слово "Арта"), де в синьому безкрайньому небі літають соколи і орли; де "вовки хапають овець з ягнятами і тягнуть їх у безкрайні степи, а пастухи печаляться і плачуть", де люди дружно живуть з коровами і волами і розмовляють з ними, як з людьми". А ближче до гір Хуррук, оповідають міфи, не тільки вовки, але й "леопард може схопити козла і потягти в ущелину". В Аратті править богиня Інанна. До неї звертаються герої по допомогу в критичні моменти. Так, посланець правителя Урука "п'ять гір, шість гір, сім гір пересік: підняв очі — до Аратти наближається". І зважила на його прохання Інанна ("богиня батьківщини"), не дала загинути своїм дітям у диких горах Хурруку і за горами [Цит за: Крамер С.  История начинается в Шумере. — С. 156].

Нарешті в найбільшій з героїчних поем "Енмеркар і правитель Аратти" багато розповідається про країну, розташовану далеко на північ від Урука, за сімома гірськими хребтами, так що "дістатися до неї було майже неможливо". Автори прямо зазначають, що там існувала цивілізація, місто-держава. І з якою ностальгією усе це описується!... Описується ваша Праукраїна!

І що цікаво, навіть боги різних цивілізацій виявляються родичами. Так, бог Урука Уту і богиня Аратти Інанна — рідні брат і сестра. Буває і так, що шумерський бог допомагає Аратті і навпаки. Приміром, в одному з міфів Ішкур (Шумер) дає правителю Аратти пшеницю і напучує його триматися міцно, не поступатися правителю Урука. В іншому творі, навпаки, богиня Аратти Інанна надає допомогу герою Урука.

Обговорюючи тему шумерів, дослідники часто твердять: вони ніби прийшли з небуття і пішли в небуття, як вода у пісок. Інакше кажучи, розчинилися в аккадських племенах. Але при цьому встигли створити першу, справді високорозвинуту цивілізацію у Дворіччі, яка істотним чином вплинула на інші цивілізації, а саме — Єгипет, Кріт, Мікени, Грецію. "Саме шумерам, — підкреслюють автори Біблійної енциклопедії, — належить честь винаходу писемності, а також колісного транспорту. Вони першими почали будувати міста" [Библейская энциклопедия. — М., 1996.—С. 291]. Воістину велика честь. Адже вдеться про найголовніші параметри нашого життя за останні тисячоліття: про письмо, колесо, місто.

Головне питання, яке постає сьогодні перед ученими: звідки взялися тут такі величезні інтелектуальні багатства — блискуча література, своєрідна філософія, образотворче мистецтво, писемність, розвинуте містобудування [Є дані, що в шумерів, як і в єгиптян, навіть були дуже своєрідні гальванічні елементи. Вони цілком могли користуватися електрикою. Див.: Интересная газета, —1997. — № 3]? Створено усе це шумерами в Месопотамії чи принесено ними туди з Понту, точніше з Аратти? А можливо, у якійсь частині і до Аратти?

Особливо дивуватися тут не варто, оскільки питання в такій площині порушується не вперше. Воно присутнє в працях відомих учених XX століття Германа Вірта і Рене Генона [Див.: Wirt G. Die Aufgang der Menscheit. — Berlin, 1927; Juenon R. Computes Rendus. —Paris, 1923]. Показове, з огляду на це, висловлювання російського історика О. Дугіна, яке дуже перегукується з твердженням Р. Генона: "Усі атлантичні теорії мають одне слабке місце — це так звана таємниця походження шумерів. Річ у тім, що найдавніші пласти шумерської культури мають не атлантичний, а передатлантичний характер.

Причому цей шумерський тип культури надзвичайно близький неолітичним пам'яткам Південної Русі та Південного Сибіру" [Дугин Л. Мистерии Евразии. — М., 1996. — С. 29].

Багато спостережень істориків, які вивчали Месопотамську цивілізацію 4—3 тисячоліття до н. е., підтверджувалося археологічними знахідками в південних областях України. І якщо нині дослідники пишуть про унікальне будівництво перших післяпотопних шумерських міст, то усе це відбувалося в районі нинішніх Мелітополя, Миколаєва, Житомира, де і в наші дні можна зустріти сліди шумерських творінь.

Поява шумерів у Понті в дотрипільські часи, їхня активна життєдіяльність в Аратті, а потім переселення звідси в інші регіони тодішньої Ойкумени — ця точка зору стає нині досить популярною. Переконаний, з часом історики та археологи дедалі частіше зустрічатимуть "шумерський слід" у найдавніших пластах араттської культури.

Разом з тим слід зазначити, що доіндоєвропейська природа шумерів (цих маргиналів неоліту) робить їх особливо загадковими: вони виконували, як і єгиптяни, лівоарійську місію збереження традицій та відродження цивілізації четвертого кола (Атлантиди).

 

ШУМЕРСЬКИЙ НАТИСК

 

Ось буремний вітер йшов із Півночі...

Біблія

 

Хоча побутує думка, що походження шумерів невідоме, дехто схильний вважати: містичною батьківщиною цих племен, як і фрізів (прагерманських арійців) є все-таки земля Альтланд на півночі Європи. І для цього є підстави. Так, знайдений серед шумерських джерел "Список царів" дуже вже нагадує біблійну Таблицю народів. У ньому подається перелік патріархів людської гілки, що бере свій початок саме від Каїна, якого, як відомо, було відправлено на поселення "в землю Нод, на схід від Едема" [Бут. IV. 16].

Ще один факт. Десь у 80-х роках американці за допомогою комп'ютерів здійснили уточнену розшифровку шумерських текстів (клинописів), в результаті якої з'ясувалося: слово "шумер" у новій транскрипції означає "людина іззовні" або "людина згори". Сенсаційна інформація із США обговорювалася навіть на одному із засідань київської секції Комісії з неопізнаних об'єктів АН СРСР під керівництвом академіка Г. Писаренка.

Мені здавалося, що на підставі цього можна зробити висновок: шумери спустилися до Месопотамії згори, а саме з нашої Аратти, розташованої на півночі, за високими горами Хуррук (Кавказьким хребтом). Однак Гуру з цього приводу зауважив:

— Шумер, Юрію Михайловичу, дійсно подвійне слово: "шу" — "зверху" або "згори" і "мер" — "людина". Але воно означає не "людина згори", а "надлюдина", в дусі гітлерівського "оберменш" У цьому одразу переконуєшся, знайомлячись з легендами про Гільгамеша. Наведу лише уривок:

Найди же милость своего бога! Подними голову, грудь распрями — сверхчеловек (шумер — Ю. К.) же ты! Средь мудрецов городских ты должен быть высшим! Твой город, место прекрасное, да назовет имя твое!

Та й сам головний герой шумерських переказів оспівується як надлюдина. Гільгамеш — володар, цар Урука. Він бажав ще більше піднести своє ім'я над масою маленьких людей, у яких "немає ні домівки, ні матері". Його мета — фізичне безсмертя. І в гонитві за ним він здійснює надлюдські подвиги. Гільгамеш йде до безсмертного Утнапіштима [Персонаж священних книг Сходу, який постійно бореться за своє безсмертя, збереження за собою надлюдських рис "владики"], щоб довідатися про рецепт вічного життя і панування над людьми.

Після Девкаліонового потопу ковчег Утнапіштима (шумерського Ноя) зупинився на схід від Дворіччя в районі гори Арарат. В епосі про Гільгамеша вона існує як гора Нізир — найвища гора в Гіндукуші (ці назви фігурують у Тлумачній Біблії) [Див.: Толковая Библия.—Т. 1. — С. 80].

Саме з цього форпосту "чорноголові" (шумери) почали свою експансію, завоювання для себе нового "життєвого простору". Звичайно, робилося все це в лівоарійському дусі. І що характерно, "об'єктом" шумерської історії (тотальної арієзації) були численні пастушачі семітські племена, котрі жили як тубільці на захід від Гіндукушу й у Південній Месопотамії.

Важливо зрозуміти: ліві залишаються лівими в усі часи і в усіх ареалах Землі. Нехай читач не дивується: 4,5 тисячі років тому в Месопотамії шумери робили те або щось схоже на те, що гітлерівці чинили в XX столітті н. е. Ніякі коліна і племена не визнавалися, семітські отці і праотці "анулювалися", їх пропонувалося забути; формувалася "нова людина" і "особлива історична спільність людей", одна ідеологія, одна культура — "семітська за формою, шумерська за змістом" і навіть..."одна мова та слова одні" [Бут.ХІ.1].

Цей "спаяний", "монолітний народ" під проводом відносно нечисленних шумерів (давайте згадаємо про малу закваску, що учиняє все тісто) почав будувати "вежу до небес" — нове суспільство, рай на землі. Біблія зазначає: "як рушали зо Сходу вони, то в Сенаарському краї рівнину знайшли, і оселилися там... І сказали вони: "Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі"[Бут. XI. 2].

Честолюбні, властолюбні і богосупротивні наміри будівничих Вавилонської вежі дуже нагадують побудову комунізму в одній країні, щоб потім поширити його по земній кулі. Як відзначають автори Тлумачної Біблії, шумери хотіли "... створити такий опорний пункт панування, звідки зручно було б поширювати свою владу на якомога більшу кількість народонаселення; крім того в намірах будівничих було і бажання перешкодити здійсненню божественного пророцтва про загальне розсіювання нащадків" [Толковая Библия. —Т. 1. — С. 79-80].

І сили небесні втрутилися. Як записано в Біблії: "І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі: і вони перестали будувати те місто" [Бут. XI. 8].

До речі, об'єктом впливу шумерської арієзації була і сама альма-матір Вавилонії — Аратта. Правителі Урука-Шумерії, як свідчать літературні джерела, мріяли повернути втрачену батьківщину, здійснити, так би мовити, "стрибок на Північ", об'єднати Аратту і Урук під егідою останнього. Адже там так багато хліба, міді, будівельного каменю (граніту, мармуру), а головне, там могили предків. Це була своєрідна ідея фікс шумерських царів та героїв-надлюдей.

Між цими різновекторними цивілізаціями йшло своєрідне перетягування каната. Щоправда, у протистоянні між "метрополією"-Араттою та Уруком-Шумерією до гарячої війни не доходило. Заважали, мабуть, кавказькі гори. Але холодна війна мала місце. Як справедливо зазначає С. Крамер, це була "перша в історії війна нервів".

Безперечно, роль шумерів у розвитку людської культури величезна, як і Єгипту. Особливо, якщо говорити про їхній інтелектуальний внесок. У розумінні ж духовності, моральних основ нашого буття лівоарійська шумерська культура являє собою своєрідну "пітьму", що протистоїть світлу мітраїзму і християнства [Див.: Якобсен Т. Сокровища тьмы. — М., 1995]. Не випадково шумерську "протобіблію" знайдено (як і багато інших клинописів) у стародавньому місті Ніневії, побудованому біблійним царем Німродом, в образі якого зашифроване ім'я сатани.

Тому я собі думаю, якби не Девкаліонів потоп, що погнав шумерів на південь, на українських землях цілком можливо була б створена така ж блискуча, велика і могутня, але, на жаль, бездуховна цивілізація, яка виникла в Дворіччі. І "блудниця вавилонська" була б, швидше за все, у районі Мелітополя.