П'ятикутна зірка Соломона — головний знак масонства

 

Скажи, что Бога нет,

Что вера есть обман.

Масонская песня

 

— Масони начебто нічого не вигадують: використовують ті самі основні знаки, що й релігії світу: хрест, зірку Давида, пентаграму, трикутник, свастику (східні ложі), семисвічник. Єдине "нововведення" — "знак смерті" (череп і схрещені кістки), який означає, що масони не бояться померти. Одне слово, наче й те... та не те! У ці знаки вкладають інший зміст — не Божий, а "людський". У масонів хрест — символ не Сонця (і, отже, не Бога в арійському, християнському розумінні), а людини. Абсолютно те саме означає і п'ятикутна зірка (це той же хрест, символ людини, але з гострими кінцями й роздвоєними "ногами", тому й п'ять кінців). "Бог — це сама людина, іншого Бога немає! Усе для людини, все в ім'я людини! Людина — це звучить гордо! Людина священна!" — ось який (горьківський) зміст у пентаграмі. А в хресті? Замініть слово Бог словом людина... А маленька шестикутна зірка? Це не святе Боже творення світу й життя (як у іудаїстів), а... творення людське, "злягання людей" задля зачаття нового життя. Також, як бачимо, проступає "людський зміст". А трикутник? У релігії (в єгиптян, наприклад) — це Бог. У масонів — людина (донизу кутом — чоловік, догори — жінка).

Одне слово, будь-який знак у масонів має єдину мету: підмінити Бога людиною. Це, на перший погляд, дуже гуманно. Та насправді звідси є лише два шляхи: або до атеїзму, або до сатанізму. У сатаністів трикутник кутом догори означає Бога, донизу — сатани. Так само й п'ятикутна зірка: догори одним променем — людина, навпаки (двома променями) — диявол. А вже атеїзм у масонів — річ звичайна. Більшовики в Росії взяли за основний символ п'ятикутну зірку, що "стоїть" на двох ногах. Вона й означає атеїзм: "людина замість Бога", створення не Божого, а "людського" земного раю — комунізму. Щоправда, й сатана обіцяє людям рай на Землі.

Пентаграма стала основним символом Росії з 1918 року; запропонував її спочатку як армійську емблему Лев Троцький з підказки американських масонів. Зірка виявилася найпридатнішим атеїстичним символом. Усі масони (особливо "Біле братство" Реріха) вітали більшовицький розгром церков у Росії.

Пентаграма (символ: "людина замість Бога") сподобалась і гітлерівцям. Спочатку фашистським прапором було червоне полотнище з п'ятикутною зіркою. Згодом Гітлер (помилково!) визнав радянську зірку за жидомасонський знак і взяв за емблему шамбалістську свастику. Слід зазначити, що й п'ятикутна зірка не була відкинута зовсім. Вищі втаємничені ордену СС під час зібрань на чолі з Гиммлером у присутності Гітлера обов'язково медитували на яблуці. Розріжте яблуко по "екватору" — і ви побачите зірку.

Знак п'ятикутної зірки має різні нюанси й варіації. Найстрашніший, екстремістський за смислом, — це зірка в колі (чим увінчані наші висотні будинки). Сатаністи вважають, що диявол піде в останній і рішучий бій проти Бога під прапором з червоною зіркою.

Ви тепер розумієте, чому в Україні масонство завжди Мало відносно слабкі позиції. Зрозуміло також, що більшовизм і східний атеїзм у принципі не могли б самозародитися в Україні — вони сюди принесені. Але ж це не значить, що більшовизм в Україні сам собою "відімре" — з ним необхідно боротися.

Треба зрозуміти, що ваша національна ідея — те, що найдорожче вам, те, за що ви відповідальні перед святою пам'яттю предків і перед Богом, — це антипод ефемерної інтернаціональної, антинародної, класової ідеї. За Біблією, класова боротьба — "підуть брат на брата, син на батька" — виникає при хворобливому, згубному стані суспільства. У нормальних умовах класи співробітничають, об'єднані національною ідеєю. І той, хто розпалює класове протистояння, в цивілізованих країнах вважається злочинцем.

І як би не хитрували сучасні комуністи, що "не поділяють крайнощів минулого", вони — за класовий підхід до суспільства, який протистоїть національній — арійській — ідеї.

 

НАСТУП І ВІДХІД АРІЇВ

 

Мы беглецы, и сзади наша Троя; И зарево наш парус багрянит!

М. Волошин

 

ТРОЯ І АРАТТА

 

Жахливу битву народів Залишили світлі боги.

Гомер

 

— Найцікавіші й вельми великі події, що значно просу нули вперед "арійську всесвітньо-історичну місію і поставили на перший план світової арени Припонтиду (Велику Скіфію), сталися в період з XVI по VI століття до н. е. 1000 років — великий, звісно, період. Але ж і зсуви тектонічні.

Почалися вони із завоювання Єгипту гіксами (гіксосами) у XVI столітті до н. е. Це перший арійський удар по єгипетській темряві, завданий ще до руху, розпочатого Мойсеєм. Є певний зв'язок між походом гіксів і наступною "єврейською революцією", але про це поки що не будемо говорити.

Отже, у 1678 році до н. е. Єгипет підкорили гікси. Західні історики про це говорять мало і в загальних рисах: прийшли із Сирії, підкорили, потім їх вигнали. По-перше, гікси поклали початок Середньому Царству в Єгипті. По-друге, вони прийшли не з Сирії, а з... Трипілля. Так-так, з вашого Подніпров'я. Про це свідчить хоча б спільна атрибутика в похованнях. По-третє, ймовірно, що гікси встановили в Єгипті... руську династію, яка правила 108 років. У славнозвісній книзі Е. Бікермана "Хронологія древнього світу" говориться, що 22-а династія єгипетських фараонів — 5 фараонів! — мала прізвище Шишаки. Як вам подобається; єгипетський фараон... з запорозьким прізвищем Шишак! Це ж майже Голопупенко на золотому троні, — посміхнувся Гуру і додав:

— А візьміть стародавній Шумер. Там також трапля ються, так би мовити, "запорозькі" прізвища. Вже цитований дослідник шумерської цивілізації С. Крамер пише, що однією з найбільших сенсацій для шумерологів є доказ того, що відомі закони царя Ур-Намму (сьогодні вони визнані найстародавнішими у світі) створив не він, а його помічник і спадкоємець — якийсь Шульга [Див.: Крамер С. История начинается в Шумере. — С. 10].

— Однак, — продовжував Самден, — єгипетський дух переміг. У 1570 році гіксів прогнали, хоча їхня справа мала певні наслідки: вони підготували "сонячну революцію'' Аменхотепа — Мойсея, про яку вже йшлося.

Далі поговоримо про славнозвісну Трою. Це арійське поселення. Троя — процвітаюче місто-держава біля гирла Босфору. Воно виросло під впливом прибульців з півночі (кімрів-борисфенітів) і було більмом на оці у греків-ахейців, які "розсілися" по берегах Егейського моря, "наче жаби довкола ставу" (вислів Аристофана). Троя — назва скіфська; греки називали її Іліоном — містом Сонця (звідси "Іліада" — поема, де описана війна за Трою). Своїм економічним і духовним корінням вона сягала кудись на північ, до легендарної Амазонії, і на схід, до малоазійських та іранських степів.

Там, на півночі, була процвітаюча Аратта, а на сході — скіфські племена, що готувалися рушити до Північної Припонтиди. Крихітні грецькі "царства" не могли налагодити з Троєю партнерських стосунків. Троя їх пригнічувала своєю перевагою в культурному й військовому відношенні. У троянців були не лише міцні стіни, а й дволезі сталеві "арійські" мечі (це в бронзовому віці). Останні, цілком очевидно, були не місцевого виготовлення.

Перша навала греків, що мали бронзову зброю, була відбита з ходу. Грецькому героєві Ахіллу довелося робити спецзамовлення самому богові Гермесу — потрібні були щит, шолом і лати особливої міцності (про що докладно описано в "Іліаді"). А ви думаєте, чому залізний вік в Середземномор ї розпочався відразу після троянських подій? Він розпочався з коротких сталевих мечів, якими ще до Трої були озброєні амазонки Північної Припонтиди. Уявіть: золотоволосі, вільні, непереможні красуні з блискотливими мечами на стрімких, як стріли, конях — то феномен суто арійський [На землях України з давніх-давен були поширені також арійські луки (з турячих рогів), стріли яких летіли на відстань до 400 м. Про це вже згадувалося вище]. Але я захопився.

Події Троянської війни, точніше — довкола неї в основному розгортаються в ареалі нинішнього Чорного моря, всього його узбережжя. Це змушує багатьох істориків думати, що Троя — то Ольвія (південь Придніпров'я) або навіть Гелон (Середній Дніпро). Але ні, вона там, де її в XIX столітті розкопав Шліман, — на Босфорі. І в окрузі, що особливо не подобалося місцевим басилеям, постало багато арієзованих поселень, які підтримувались Араттою.

Тиск аріїв зростав, пружина стискалася, й Аттика вибухнула. Десять років (1194—1184 pp. до н. е.) за намовлянням Єгипту хвилі "грецького (ахейського) моря" накочувалися на арійський форпост, поки не поглинули його. Протиборство було досить жорстоким. Навіщо? Не можна ж усерйоз вважати, що небачені раніше кровопролиття, багаторічні героїчні зусилля багатьох народів не лише Аттики, а й віддалених районів Середземномор'я (навіть ефіопи з берегів океану прийшли і вв'язалися у війну) робилися через грецьку красуню Єлену, котру вкрав, точніше, повів за собою Паріс — троянський принц. Навряд чи слушні й міркування ваших істориків-матеріалістів: мовляв, сякі-такі греки (тоді вони ще не були благородними еллінами) вирішили пограбувати багату Трою.

У Гомера знаходимо глибше, духовне, трактування мотивацій походу на Трою:

Хто ж із безсмертних богів їх (греків — Ю. К.)спонукав до ворожого спору? Син Громовержця і Лети — Феб, прогніваний царем. Отже, в основі лежить духовний чинник — Феб — бог Сонця. "Сонячна", арійська, першопричина. І сама Троя (Іліон) — "місто Сонця". І храм Сонця стояв у ній. І жрець Аполлона (Аполлон — той же Феб, бог Сонця) верховодив у ньому. Питання стояло так: під чиїм духовним впливом буде Середземномор'я — під "північним", арійським, чи "південним", єгипетським? Це питання й розв'язувалося протягом І тисячоліття до н. е. — розв'язувалося і силою духу, і силою інтелекту, і силою зброї. "Сонячна" (мітраїстська) Аратта була неначе трамплін, звідки арії робили стрибки до Середземномор'я, над яким нависали тіні єгипетських пірамід й витав дух Амона.

Греки в Троянській війні взяли гору. Куди ж тікають мешканці Трої? На північ, до Припонтиди, гирл Дунаю і Дніпра, до Аратти. Тут, за 20 кілометрів від гирла Дніпра, засновують славнозвісну Ольвію. Частина троянців подалася на Крит, де також виникла цивілізація арійського типу. А хто ж приходить на допомогу троянцям? Світловолосі амазонки з арійськими мечами з північних країв. І головного губителя арійської Трої Ахілла зрештою вбиває бог світла Аполлон (аналог слов'янського Дажбога). А натхненник греків-переможців Менелай поспішає до антиарійської цитаделі — Єгипту, щоб принести жертву його богам.

З усіх героїв Трої, як відомо, порятувався лише Еней. Іван Котляревський геніальним чуттям відкрив у Енеї запорожця ("Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди — козак"). Сакральна Україна через Енея-запорожця поєдналася з арійською Троєю.

Троянська епопея закінчилася. Але драма арійсько-єгипетського протистояння розгорталася далі. На черзі були пелопоннеські й греко-перські війни.