Друга світова війна (1939—1945)

1.9.1939 Німеччина напала на Польщу Гарантії допомоги Польщі, дані напередодні війни Англією і Францією, виявились химерними. За короткий час польська армія була розгромлена. 17.9. Червона Армія почала наступ зі сходу і захопила західноукраїнські й західнобілоруські землі, які незабаром були приєднані до Радянської України і Білорусії. На цих землях сталінський режим чинив численні репресії і депортації польських громадян. Частина інтернованого польського офіцерства (понад 11 тис.) була розстріляна в концтаборах у Катині, Старобєльську, Козельську та ін. Окуповані Німеччиною польські землі були поділені — західні терени і Сілезія були безпосередньо включені до рейху, на східних — створено Генеральну губернію. Окупаційний терор, пограбування національних багатств викликали стихійний рух Опору. Польський уряд, очолений генералом Владислав Сікорським, виїхав через Румунію у Францію, а з 1940 діяв у Лондоні, представляючи інтереси Польщі на міжнародній арені та створюючи польські збройні формування на Заході. Після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР сформувалась антигітлерівська коаліція. 30. 7.1941 польський уряд підписав з СРСР договір про спільну боротьбу з гітлерівцями, за яким на терені СРСР створювалась польська армія. Однак з самого початку між сторонами виникли глибокі суперечності, які змусили польське керівництво вивести створену армію генерала Владислава Андерса на Близький Схід. В окупованій Польщі емігрантський уряд утворив Армію Крайову (АК). Керівники СРСР взяли курс на створення прокомуністичного табору в окупованій Польщі. На поч. 1942 з допомогою ініціативної групи польських комуністів, що прибула з Москви, була створена Польська Робітнича Партія (ППР), котра виступила з програмою активної збройної боротьби з окупантами у союзі з СРСР. З числа польських емігрантів у СРСР 1943 була створена керована комуністами Спілка Польських Патріотів (СПП) на чолі з Вандою Василевською. За її ініціативою того ж року була сформована і Польська армія в СРСР. Корінний перелом у ход війни у 1943 викликав активізацію антирадянських кіл у емігрантському уряді; вони надали міжнародного розголосу Катинській справі. Цим скористалось керівництво СРСР для розриву весною 1943 дипломатичних стосунків з емігрантським урядом. Сталін остаточно віддав перевагу підтримці ППР і монтованому нею Національному фронту. На рубежі 1943—1944 ППР з участю деяких лівих організацій вдалося створити у підпіллі Крайову Раду Народову (КРН), а також загони Армії Людової (АЛ). На міжнародних конференціях у Тегерані (грудень 1943) і Ялті (лютий 1945) союзники погодилися з вимогою СРСР про встановлення східного кордону післявоєнної Польщі. по «Лінії Керзона», а західного — по ріках Одрі і Нисі Лужицькій; Помор'є і Пруссія теж відходили до Польщі. Емігрантський уряд, що був позбавлений можливості брати участь у цих конференціях, не погоджувався із запропонованими кордонами на сході. Прагнучи утримати владу у Польщі, він розробив план «Бужа», складовою частиною якого було Варшавське повстання, яке розпочалось 1.8.1944. Ще у липні 1944 радянські війська звільнили східну частину польських земель, за їх підтримкою у Любліні почав діяти Польський Комітет Національного Визволення (ПКНВ), утворений КРН (до нього увійшли представники ППР і лівих течій ППС і СЛ). Спираючись на Червону Армію і Першу Польську армію у СРСР, ПКНВ не допустив до влади представників емігрантського уряду, заключна угоди з СРСР про східний кордон по «Лінії Керзона», почав проводити земельну реформу. У першій половині 1945 було завершено звільнення польських земель від гітлерівських військ.