Просте односкладне речення. Види односкладних речень

Просте односкладне речення – речення, в якому суб’єкт і предикат думки виражаються одним головним членом речення і не потребують доповнення другим головним членом.

Односкладні речення можуть бути поширеними й непоширеними, повними і неповними.

За способом вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) та іменникові (номінативні) речення.

— Означено-особові речення позначають дію, яка виконується конкретною особою – мовцем або його співрозмовником (я, ти, ми, ви). Головний член означено-особових речень виражається особовими формами дієслова:

а) дієсловом у 1-й або 2-й особі однини чи множини дійсного способу: Ношу в душі слова, все життя пам’ятатиму мамині слова… О, друзі, розкриємо книги – життя невгасимого твір;

б) дієсловом у 2-й особі однини або 1-й та 2-й особах множини наказового способу: Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий;

— Неозначено-особові речення позначають дію, яка виконується неозначеною особою. У ролі головного члена цих конструкцій виступають:

а) дієслова в 3-й особі множини теперішнього часу або майбутнього часу дійсного способу: Тихо! Ні слова нікому! А то його вб’ють!

б) дієслова у формі множини минулого часу дійсного способу: Бо мене хоч добре били, а багато дечому навчили.

— Узагальнено-особові речення означають дію, яка стосується узагальненої особи, будь-кого. Головний член виражається дієсловами в 2-й особі однини, рідше – множини дійсного та наказового способу. Речення такого типу вживаються як прислів’я та крилаті вислови повчального або викривального змісту: Любиш поганяти, люби й коня годувати; Удосвіта встанеш – більше діл зробиш; Як дбаємо, так і маємо;

— Безособові речення означають дію або стан, що відбуваються без активної участі особи, незалежно від носія стану. Головний член цих речень виражається:

а) безособовими дієсловами на означення стану природи; фізичного чи психічного стану людини, її настроїв, прагнень; наявності або відсутності певних змін, явищ, стану в довкіллі: Надворі вже зовсім розвиднілось; Той боїться, тому не під силу, а тому духу забракло;

б) особовими дієсловами в безособовому значенні на означення стану природи, людини, процесів сприймання, мислення, мовлення: Пахло талою землею; Дихалося вільно, йшлося по землі легко;

в) безособовими формами на –но, -то: Село позначено печаттю переджнив’я; Із можливого в чудесне перекинуто мости;

г) прислівниками, присудковими словами на зразок можна, треба, варто, жаль, шкода, пора в сполученні з інфінітивом: Можна вибрать друга і подуху брата, та не можна рідну матір вибирати;

д) заперечними словами нема, не було, не буде: І на оновленій землі врага не буде супостата; Буря, пітьма, стежки нема.

— Інфінітивні речення вказують на можливу або неможливу, необхідну або неминучу дію. Головний член виражається незалежним інфінітивом без частки би (б) або з нею: А слова дружнього за гроші не купити. Запросити б друзів до хлібосолі.

— Номінативні (називні) речення стверджують наявність існування явищ, подій або предметів. Головний член таких речень виражається іменником, займенником, кількісно-іменним словосполученням, субстантивованими словами: Весна. Теплінь. Жайворонки в небі. Ох, яка ж краса!

 

Пряма мова і розділові знаки при ній. Передача прямої мови непрямою. Діалог

Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою. Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.

Пряма мова береться в лапки з обох боків. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка. Якщо слова автора стоять в середині або після прямої мови, то вони виділяються комою й тире і пишуться з маленької букви. Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми ставиться крапка.

Слова автора: «Пряма мова».

«Пряма мова», - слова автора.

«Пряма мова, - слова автора, - пряма мова».

«Пряма мова, - слова автора. – Пряма мова».

Коли чужу мову передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову – підрядним. Наприклад: «Мої друзі – вірні і віддані», - говорить Кармель. – Кармель говорить, що його друзі – вірні і піддані.

При передачі прямої мови непрямою змінюється особа займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Наприклад: «Мене звуть Олена Петрівна», - сказала вчителька. – Вчителька сказала, що її звуть Олена Петрівна.

У непрямій мові опускаються вигуки, повторення, іноді – вставні слова, частки, а звертання або опускаються, або виступають підметами чи додатками.

Після непрямого запитання знак питання не ставиться. Наприклад: «Чи говорять воли, бабусю?» - питає Чіпка в Оришки. – Чіпка питає у бабусі Оришки, чи говорять воли.

Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають з нового рядка, перед нею ставлять тире і не вживають лапок. Всі інші розділові знаки ставлять, як звичайно при прямій мові.