Особливості залучення фінансових ресурсів підприємств за допомогою боргових цінних паперів в Україні

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємств. Отримуючи позику, боржник зобов’язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники [8].

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами - договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть "відокремитися" від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів Безумовно, що грошей потребує і третій суб’єкт ринку - домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов’язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором [5].

Емісійна діяльність на ринку облігацій у 2012 році зберегла основні характерні риси попередніх років: обсяги емісії облігацій все ще залишаються незначними, однак позитивним є факт значного збільшення обсягів зареєстрованих Комісією облігаційних випусків, що свідчить про зростання у компаній інтересу до цього фінансового інструменту та можливості залучення додаткових коштів шляхом випуску облігацій.

Протягом 2012 року Комісією був зареєстрований 251 випуск облігацій підприємств на суму 35,91 млрд. грн. (див. рисунок 2.1 у додатку до розділу 2). У порівнянні з 2011 роком обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств збільшився на 26,42 млн. грн.

Найбільший обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств зафіксовано в ІV кварталі 2012 року (10,87млрд. грн.) [21].

Несформованість певних передумов позначається на обсязі використання боргових цінних паперів підприємствами. На відміну від більшості розвинених країн, та країн, що перебувають на стадії активного становлення ринкової економіки, в Україні боргові цінні папери станом на 01.01.20012 р. забезпечували лише 4,2% обсягу зовнішнього фінансування підприємств, поступаючись банківському кредитуванню (64,1%), випуску векселів (25,6%) та пайовому фінансуванню (6,2%).

У роботі показано, що одним з ефективних способів залучення підприємствами зовнішніх фінансових ресурсів є вихід на міжнародні ринки капіталу шляхом емісії єврооблігацій. Виділено три основні схеми організації випуску єврооблігацій:

) прямий випуск єврооблігацій від імені українського емітента,

) випуск від імені дочірньої компанії українського емітента, зареєстрованої за кордоном,

) випуск іноземною компанією від імені українського емітента. Найефективнішою з точки зору вартості випуску є перша схема, проте на сьогодні прямий випуск єврооблігацій не використовується українськими емітентами внаслідок низки причин, серед яких найвпливовішими є відсутність належного нормативно-правового регулювання, складність отримання дозволу на розміщення боргових цінних паперів за кордоном, несприятливе податкове та митне законодавство, низький рівень кредитоспроможності українських емітентів.

Галузевий розподіл єврооблігаційних випусків свідчить про їх недостатню ефективність щодо забезпечення економіки фінансовими ресурсами (див. таблицю 2.1 у додатку до розділу 2).

Дані таблиці свідчать, що 73% обсягу випусків єврооблігацій припадає на підприємства фінансового сектору, тоді як підприємства деяких галузей, що найбільшою мірою потребують залучення фінансових ресурсів для потреб переоснащення та розвитку, не представлені на ринку єврооблігацій. До таких галузей належать агропромисловий комплекс, транспорт, гірничо-видобувна, легка та деревообробна промисловість [13].