Управління розвитком туризму на регіональному рівні

туризм економічний соціальний

Наукове підґрунтя розробки регіональної політики визначає регіональна парадигма як метод дослідницької регіональної програми, модель постановки регіональних проблем, як зразок вирішення дослідницьких завдань, панівний спосіб наукового мислення, виражений у певній завершеності та відносній узгодженості поглядів на навколишні явища й речі, що належать до компетенції регіональної економіки. Вона характеризує конкретно-історично стан наукової думки й означає стійку схему наукової діяльності, теоретико-методологічну модель тієї чи іншої регіональної проблеми.

Основоположними в управлінні регіональним розвитком при цьому виступають:

гегорафічна конкретність - властивість регіону (міста) як складової динамічної системи управління, обумовлена тим, що шляхи його розвитку тісно пов'язані з географічними особливостями його розташування. Вона відображає його «унікальність», тобто специфічні властивості, усвідомлення яких необхідне для пошуку управлінських рішень.

динамізм - властивість системи управління, обумовлена тим, що вона завжди знаходиться у стані розвитку. ЇЇ масштаби, темпи і характер на різних етапах - різні. Можна виділити періоди відносно повільного розвитку регіону і періоди швидкого зростання, «вибуху», як правило, пов'язані зі змінами у провідних ланках територіально-виробничого комплексу регіону або міста, викликані переоцінкою його природного або економічного потенуціалу, економіко-географічного полодення, кардинальними удосконаленнями в інфраструктурі. Зміни цих факторів викликають ланцюгову реакцію відповідних наслідків у розвитку регіоную.

- регіональна ціліснісність- поява у територіальній системі нової якості, нової функції, що органічно випливає із спільності елементів, що складають цю систему, проте не притаманні жодному з них, взятому ізольовано. Регіон, як частина географічного простору, становить цілісність природного середовища, господарства і населення. Різні типи регіонів формуються та існують завдяки певним типам взаємозв’язків між цими трьома підсистемами. Регіональна цілісність - це рівень інтегрованості, самодостатності, автономності геосистеми, що характеризуються складною внутрішньою структурою, відмінною від оточення, і внутрішньою активністю. Цілісність характеризує якісну своєрідність регіонів, породжену властивими їм специфічними закономірностями функціонування і розвитку [7].

Сфера діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті стосовно взаємовідносин між державою і регіонами, а також регіонів між собою визначає зміст регіональної політики, який уточнюють наступні напрями: співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку (державний, кооперативний, приватний сектори національної економіки); внутрішні і зовнішні фактори і засоби; співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування і управління); ставлення до завдання підйому економіки відсталих районів, освоєння нових районів і ресурсів; ставлення до національно-етнічних питань (в умовах багатонаціональної держави); регіональні аспекти демографічної політики, політики урбанізації, державної політики тощо [2].

Регіональна політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку і за своєю структурою може бути поділена на окремі складові: економічну, промислову, соціальну, житлову, демографічну, екологічну, науково-технічну, туристичну тощо. Основні соціально-економічні аспекти в регіональній політиці пов'язані з територіальним поділом праці, формуванням народногосподарських комплексів, економічним районуванням і загальнодержавним плануванням та програмуванням соціально-економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

Водночас регіональна політикає сферою діяльності регіональної (місцевої) влади щодо управління соціально-економічним розвитком регіону (міста).

Предметом регіональної політики виступає регіональний розвиток, який передбачає зміну (як правило йдеться про прогресивні, позитивні зміни) структури регіонів або територіальних утворень всередині них. Ефективні позитивні зміни найчастіше пов’язані з ускладненням регіональної системи. У випадку негативних причинно-наслідкових ефектів говорять про «деградацію».

Наукове передбачення розвитку регіонів, міст, селищ і сільських населених пунктів забезпечується методом прогнозування регіонального розвитку. Його сутність полягає у описі передбачуваних напрямків і параметрів розвитку регіонів, їхньої економіки, екології і соціальної сфери на основі аналізу їхніх рушійних сил, закономірностей, структури та інших факторів вірогідної поведінки протягом певного періоду, а також можливих наслідків такого розвитку. Розрізняють дослідницьке та нормативне прогнозування, які взаємно доповнюють одне одного. Перше базується на виявленні реальних і можливих тенденцій розвитку об’єкту і спрямоване з сьогодення на майбутнє. Друге засноване на нормативах і спрямоване від «бажаного» майбутнього у теперішнє, визначає можливі шляхи досягнення цього «бажаного» стану.

Діагноз стартових умов регіонального розвитку забезпечується СВОТ аналізом конкурентних переваг і обмежень перспективного розвитку регіону, який вимагає оцінки внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) умов та факторів регіонального розвитку. При цьому під умовами регіонального розвитку розуміють ресурси та інші чинники, які впливають на регіональний розвиток або визначають його, проте, знаходяться поза межами даного регіону (наприклад, близько або далеко розташовані поклади корисних копалин, ринки збуту, транспортні коридори, морські узбережжя тощо). Водночас фактори регіонального розвитку охоплюють ресурси, які по відношенню до об'єкту виступають як фактор розміщення, співвіднесений з відповідною територією. Власне, це - той внутрішній ресурс конкретної території, що впливає на її розвиток. Їх оцінка забезпечується факторним аналізом регіонального розвитку, який полягає у виявленні і класифікації факторів, які впливають на ефективність того чи іншого явища або процесу в розвитку регіону. За допомогою факторного аналізу як дослідницької процедури стає можливим встановити, який з факторів здійснює вирішальний вплив на показник, що досліджується. Адже прагматичною метою факторного аналізу є сприяння найбільш ефективному і раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів регіону, його природних багатств, усунення необґрунтованих видатків і витрат.

Ефективною формою реалізації регіональної політики є регіональне планування - одна з форм державного втручання в економіку регіону з метою пом'якшення найбільш гострих диспропорцій і соціальних протиріч (депресія, стагнація, безробіття), яка у більшості країн розглядається як необхідний інститут національного соціально-економічного планування [7].

Сукупність найбільш суттєвих елементів теорії (теорій) регіонального розвитку, викладена в конструктивній, прийнятній для практиці формі втілює у собі концепція розвитку регіону. Фактично, це - теорія, переведена у алгоритм вирішення конкретної проблеми, яка охоплює провідний задум, що визначає стратегію дій у здійсненні реформ, програм, планів розвитку регіону та бізнес-плану розвитку регіону - документ, який містить систему пов’язаних у часі і просторі та узгоджених з метою в ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання у регіоні максимального прибутку підприємницьких проектів. У бізнес-плані розвитку регіону розглядаються науково-технічні, технологічні, організаційні, соціальні, географічні та інші аспекти реалізації кожного підприємницького проекту шляхом реалізації найбільш перспективних для даного регіону.

Фундаментальним результатом розробки регіональної політики є чітке визначення місії регіону. Цей новий термін відповідно до «Методичних рекомендацій з розроблення регіональних стратегій розвитку» характеризує вищий сенс, мету існування громади в мабутньому, тісно пов'язані з категорією «бачення майбутнього». Значною мірою залежить від довготермінового бачення суспільством того, яким воно прагне стати. Обґрунтовується та визначається за умов чіткого уявлення про наявні майбутні ресурси регіону, його конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках [7].

В сучасних умовах ринкового господарювання ключовим інструментом управлінням розвитку стає територіальний (регіональний) маркетинг, який можна представити як певний спосіб мислення керівництва і ділових кіл на глобальному, регіональному, національному, місцевому рівнях.

Метою регіонального маркетингу є зростання добробуту і покращення якості життя населення. Досягнення цієї глобальної мети передбачає планомірне і системне вивчення тенденцій розвитку територій для прийняття раціональних рішень, спрямованих на створення і підтримку престижу території в цілому, а також привабливості зосереджених на ній ресурсів і розвиток можливостей для їх реалізації і відтворення.

Розрізняють якісні та кількісні цілі маркетингу територій. Використання територіального маркетингу передбачає перетворення територіальних органів влади у особливого роду партнерів для підприємницької спільноти регіону. У даному випадку вирішального значення набуває здатність враховувати не лише індивідуальність свого регіону, приймаючи рішення щодо соціально-економічного розвитку, а й здійснювати взаємодію між органами влади і цільовими ринками, які представлені виробниками, споживачами, інвесторами та іншими учасниками економічних відношень в регіоні. У цьому сенсі регіональний маркетинг можна представити як спільну діяльність комерційних і некомерційних суб’єктів у ринковому середовищі, засновану на принципах сучасного соціально орієнтованого маркетингу [1].

Регіональний маркетинг дозволяє розглядати територію, як місце, де споживачам пропонуються різноманітні послуги або комплекс послуг. При цьому під послугами регіону, згідно з визначенням Ф. Котлера, розуміють об’єкти продажу у вигляді дії, вигод або задоволень, які виробляються на регіональному рівні. Маркетинг регіону розглядається як діяльність, яка здійснюється в інтересах регіонального розвитку, в результаті якої створюється, підтримується або змінюється відношення до регіону з боку цільових ринків і широкого кола споживачів, що базується на активному використанні природних, трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів регіону, а також на можливостях їх реалізації і відтворення. А маркетинг товарів і послуг, підприємств, пам’яток регіону, спрямований на їх просування як за межі території, так і всередині її визначається як територіальний (регіональний) маркетинг.

Основними стратегічними напрямами регіонального маркетингу є: створення і збереження в соціально-економічному просторі регіону об’єктивних і суб’єктивних умов для конкуренції; підвищення конкурентноспроможності товарів і послуг, а також підприємств-виробників; диверсифікація існуючих і нових підприємств, орієнтованих на виробництво товарів і послуг на основі прогресивних технологій; формування соціально-привабливого іміджу території як на мікро-, так і макрорівні.

Високі темпи розвитку туризму і подорожей висувають на передній план проблему вивчення і системного аналізу комплексних наслідків і перспектив його впливу як на розвиток суспільства в цілому, так і на розвиток окремих країн і територій, які виступають в ролі продавців і покупців туристичних продуктів [2].

За оцінками авторитетних спеціалістів, туризм по відношенню до регіонального розвитку виконує маркетингові функції, оскільки сприяє виявленню, максимізації і задоволенню попиту на регіональні продукти. Нині накопичено значний досвід туристичних регіонів різних країн щодо використання маркетингу з метою підвищення своєї туристичної і комерційної привабливості та конкурентної спроможності. При цьому маркетинг туристичних територій визначається, по-перше, природою туристичного продукту, а по-друге, особливостями кожного туристичного регіону. У свою чергу рівень розвитку туризму в регіоні залежить від стану розвитку регіону і держави в цілому.

Підмаркетингом туристичних територійрозуміють діяльність, яка здійснюється для цілеспрямованого формування і просування іміджу туристичної території та її територіального туристичного продукту на зовнішніх і внутрішньому ринку.

Маркетинг туристичних територій в якості основного об’єкта дослідження виділяє територіальний туристичний продукт, який існує як складний комплекс взаємопов’язаних складових, і включає: базисний продукт території - продукти і послуги туристичних, готельних і санаторно-курортних закладів, які задовольняють туристичний і рекреаційний попит (розміщення, харчування, лікування відпочинок); додатковий продукт території - продукти, товари і послуги суміжних галузей (торгівлі, громадського харчування, транспорту, дозвілля, спорту, екскурсійного обслуговування та ін.); комплексний продукт території являє собою сукупність базисних і додаткових продуктів, формується на основі вільного вибору споживачів.

Будь-який туристичний продукт має очевидну предметно орієнтовану складову, яка має конкретні властивості й характеристики. Крім того, туристичний продукт насамперед ґрунтується на ресурсному потенціалі території, відповідно, має глибоку спільність для усіх споживачів. Така спільність визначається єдиним ресурсним потенціалом, а також існуючими об’єктами інфраструктури туризму.

Світова практика використання територіального маркетингу досить широка, національні туристичні адміністрації багатьох держав активно використовують маркетинговий інструментарій з метою розвитку туристичного потенціалу своїх територій і отримають ґрунтовну відповідь на запитання яким повинен бути туристичний продукт регіону, яким споживачам його пропонувати і яким чином просувати територіальний туристичний продукт [5].

Регіональний менеджмент в туризмі - це процес просторової організації, прогнозування, планування, контролю, які здійснюються з метою управління туризмом в регіоні. Саме він виступає інструментом здійснення регіональної політики держави у сфері туризму, яка за актуальністю стоїть поряд з державною через дві обставини. По-перше, державна програма, яка ґрунтується на пріоритетах, принципах, цілях, завданнях туристичної політики визначених у концепції розвитку туризму, не може врахувати специфіку усіх регіонів країни, які у будь-якому випадку визначаються широким різноманіттям територій, природно-кліматичних умов, традицій та інших особливостей, які визначають самобутність й унікальність конкретної області, краю, району По-друге, для регіону необхідність розробки власної політики в області туризму визначається можливостями даної галузі вирішити широке коло соціально-економічних проблем (покращити інфраструктуру, забезпечити зайнятість населення, подолати нерівномірність розвитку окремих районів регіону тощо) [7].

Завданням регіональної політики держави у сфері туризму є забезпечення комплексного і збалансованого розвитку цієї сфери з урахуванням її специфіки й особливостей конкретного регіону. Для цього держава може застосувати важелі прямого і непрямого впливу.

Власне, у взаємодії «державне регулювання - ринок» первинною ланкою має бути ринок, а державне регулювання - використовуватися як інструмент, що забезпечує загальні умови його існування, вирівнювання стартових умов суб’єктів та усунення, по можливості, негативних виявів ринкової стихії. Специфіка регіонів визначає можливість використання у кожному конкретному випадку для регулювання розвитку туризму певного набору методик, важелів і стимулів, що визначаються на державному рівні, але відповідальність за формування й ефективне їхнє використання покладатиметься на регіональні органи влади.

Стратегії регіонального розвитку, концепції, стратегії та програми розвитку туризму визначають настановчі засади планування розвитку туристичних територій як одного з головних напрямів регіонального менеджменту туризму.

По відношенню до конкретного туристичного регіону, насамперед, визначається його конкурентна спроможність і формулюється його туристичний образ.Туристичний образ регіону оцінюється за такими критеріями як гостинність, якість послуг, що надаються, імідж регіону, наявність можливостей для активного відпочинку, розвиненість транспортної інфраструктури, відповідність якості послуг ціні та ін. Кожен критерій оцінюється стосовно конкретного регіону, і йому присвоюється певний кількісний вираз. Як наслідок виявляється можливим наочно оцінити переваги і недоліки туристичного регіону і запропонувати шляхи та методи його вдосконалення [2].

Вивчення особливостей туризму в регіонах дозволяє визначити деякі принципи формування, стійкого функціонування туристичних дестинацій на основі максимального використання фактору привабливості конкретної території. Ці принципи можуть і повинні діяти одночасно, оскільки кожен з них визначає основні умови нормальної життєдіяльності і розвитку дестинації.

Серед них застосування принципу комплексного ландшафтного будівництва і компактного розміщення туристичних підприємств створює умови для економії на будівництві і експлуатації комунікаційних споруд і, водночас, дозволяє надавати туристам максимальну кількість послуг без перевищення гранично допустимих навантажень на ландшафт.

Сутність принципу функціональної інтеграції полягає у необхідності інтегрування функцій управління окремими підприємствами з завданями управління туристичною дестинацією в цілому з урахуванням з цілей розвитку туризму в регіоні. Це пояснюється тим, що дестинація у своєму функціонуванні має цілі більш високого (ніж кожен її елемент поокремо, працюючи у заданому режимі і напрямі) рівня. Зазначимо, що ціль кожного комерційного підприємства туризму полягає в отриманні максимального прибутку в умовах конкуренції, а ціль управління туристичним регіоном - забезпечення стійкого функціонування і розвитку на основі усе більш якісного і різноманітного обслуговування клієнтів.

Принцип доповнюваності полягає у можливості поєднання туристичних атракторів з різними видами діяльності регіональної економіки: сільським господарством (продукти харчування, сільський туризм), риболовством (вид туризму і продукти харчування, традиційна кухня), охороною природи (атрактори - національні парки, екологічний туризм), гірничо-видобувною промисловістю (екскурсії в шахти) та іншими видами, - шляхом висування до дестинації нових, додаткових вимог (різноманіття, комфортність, доступність тощо).

Можливості використання того чи іншого об’єкта багатоцільовим чином визначає принцип комплексування комунікацій і варіантності експлуатації об’єктів.Наприклад, розвиток транспортної інфраструктури призначеної не лише для обслуговування населення регіону, а й туристів. У результаті забезпечується скорочення загальної протяжності комунікацій, спрощення їх експлуатації, локалізація шкідливого впливу на оточуюче середовище, вдосконалюється дорожньо-транспортний зв’язок з туристичними централи в регіоні.

Сутність принципу інформатизації визначає використання сучасних комп’ютерних систем бронювання і резервування готелів, авіа білетів, круїзів тощо (наприклад, Amadeus, Gabriel, Sanre, WoldSpan, Apollo та інші), що дає дуже великий прибуток, забезпечуючи масові туристичні потоки. Крім того, і самі туристи можуть вільно скористатися такими інформаційними системами як під час подорожі, так і на місці перебування для отримання інформації, що їх цікавить.

Послідовне впровадження нової техніки і технологій, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів регіону з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях передбачає принцип екологізації. Його логічним розвитком є принцип екологічності інфраструктури туризму, який полягає у тому, що для масового розвитку туризму в регіоні його територія повинна бути екологічно безпечною для туристів. Необхідно враховувати екологічні наслідки і обмеження розвитку туризму в кожній зоні відпочинку, заходи з захисту природних цінностей, забезпечити оптимізацію пропускної здатності об’єктів і навантажень на них, регулювання використання території тощо [7].

Весь механізм управління туристичною дестинацією повинен орієнтуватися на попередження виникнення кризових ситуацій або зниження впливу негативних факторів і посилення впливу позитивних - принцип випередження або запобігання.

З огляду на це, функція планування в регіональному менеджменті туризму передбачає участь у розробці цілей розвитку регіону, які визначають органи управління розвитком туризму певної території; поточний аналіз конкурентної спроможності туристичної території; розробка стратегії конкурентної спроможності регіону; втілення у життя стратегії конкурентоспроможності регіону.

Завдання регіонального менеджменту на рівні туристичних підприємств (компаній) передбачають урахування необхідності мінімізації, повторного використання і рециркуляції в процесі використання природних туристичних ресурсів; збереження і управління енергією, що використовується; управління ресурсами питної води; управління стічними водами; управління потоками небезпечних речовин; управління транспортом і транспортуванням; планування і управління використання земельних ресурсів; залучення працівників, клієнтів, місцевих жителів у вирішення проблем навколишнього середовища; розробка проектів та інноваційних продуктів на засадах стійкого розвитку; задля стійкого, життєздатного, конкурентоспроможного розвитку [8].