Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці

 

Правове виховання молодших школярів є необхідним компонентом ранньої профілактики відхилень у їх поведінці, тобто проведення виховної роботи на стадії формування основних рис характеру, відношень із середовищем. Спостереження класних керівників переконують, що «у переважної більшості важких учнів і правопорушників четвертих-восьмих класів середньої школи несумлінне ставлення до навчання і відхилення у поведінці були помітно виражені вже у початковій школі, вчителі якої не змогли виправити їх поведінку» [36, 71].

За даними спеціальних досліджень, збільшується число учнів початкової школи справи яких розглядають служби у справах неповнолітніх. Окрім того, на думку педагогів, сьогодні до першого класу приходить значна кількість дітей, які мали відхилення у поведінці в дитячому садку, не бажають учитися, тобто недостатньо підготовлені до школи. За даними вибіркових досліджень вони складають 6–8 відсотків. На час закінчення початкової школи кількість важких учнів складає 10–12 відсотків [56, 19].

Рання профілактика викликана тим, що спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6–8 відсотків [40, 69].

Зроблений В. Оржеховською аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуація ризику), показав, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7–10 років (початкових класів і молодшими підлітками), 13% – учнями 11–12 років, 22% – 13–14 років, 44,9% – 15–16 років [56, 20].

Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втрата інтересу до навчання. Нерідко в його основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як наслідок, уже в третьому класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий не любить школу, кожен п’ятнадцятий її ненавидить [18, 46].

Основу правової свідомості особи становлять правові уявлення та ставлення до них – переконання. Зміст правових уявлень і понять визначається правом, загальнолюдською мораллю та національною приналежністю людини, особливостями суспільних відносин, життєвою практикою. У процесі формування правової культури здійснюється усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в правовій суспільній діяльності людей.

На цьому етапі в людини виховується схильність до самоконтролю, вона може постійно спрямовувати і контролювати власні вчинки і поведінку [45, 4]. У контексті правового виховання учнів мова йде про усвідомлене сприйняття учнями основ права, перетворення їх на міцні правові знання, які базуються на відповідних особистісних поняттях, ставленнях і переконаннях, які в кінцевому результаті є основою вмотивованої правомірної діяльності.

Саме в процесі правової поведінки вробляються правові цінності особистості. Наступним компонентом формування правової культури є вироблення правового досвіду особистості. Суб’єкти права реалізують правові норми і далі відтворюють певні правила у правовому середовищі, набувають власного досвіду поваги до цінностей права.

Іншими словами, «основою правового виховного процесу є знання школяра – результат розвитку його інтелектуальної сфери (здібностей, чуттєвого пізнання, відчуття, сприйняття, уяви, мислення), формування поглядів, відношень, переконань і набуття відповідного правового досвіду» [5, 49].

Цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння юридичними знаннями, формування в її свідомості позитивних правових настанов, моделей поведінки, що відповідають чинним нормам права, маже здійснюватися лише за наявності активного вольового аспекту, який означає самоорганізацію і стриманість прояв активності й витримку, рішучі дії за екстремальних обставин, здатність керувати своїми діями чи утримуватися і від дій не правового характеру, коли це необхідно. Вольова людина вміє стримувати власні інтереси й потреби та діяти так, як цього вимагають правові норми в суспільстві.

Побудова суверенної, демократичної, правової держави України зумовлює зростання ролі людини, її духовних якостей у здійсненні цих перетворень. Особливої уваги заслуговує проблема формування правосвідомості молоді, – з рівнем якої безпосередньо пов’язано створення високо цивілізованого суспільства – суспільства Права і Закону [50, 8].

Настав час розуміння дійсної цінності юридичної форми суспільних відносин, всебічного розвитку і ефективного використання гуманістичного і високоморального потенціалу права, спрямованого на утвердження загальнолюдських цінностей. Ось чому не випадково нашу увагу привертає становлення, формування правосвідомості молоді вже під час її навчання в початковій школі.

У комплексі різноманітних форм і методів правовиховної роботи суттєве значення має викладання правового предмета. Формування правових знань досить часто має стихійний характер. Між іншим, формування правосвідомості вимагає продуманої, цілеспрямованої роботи педагогів щодо засвоєння учнями системи правових знань, а, отже, основних, фундаментальних ідей (принципів) права, які втілюють головне і вирішальне у його змісті [51, 36]. Для формування правосвідомості недостатньо понятійного рівня засвоєння правових знань, необхідні більш значні «вузли» їх систематизації, які сприяють структуруванню знань у певній послідовності, оцінюванню окремого з позиції загального.

Провідні начала – принципи права, які проходять через всю правову дисципліну, сприяють, таким чином, формуванню пізнавально-ціннісного ставлення учнів до знань, ціннісних орієнтацій особи, які регулюють її поведінку. Такими ідеями, що пронизують, проймають увесь курс правової дисципліни є, зокрема, принципи: законності, справедливості, рівноправності, єдності прав і обов’язків, відповідальності за вину [49].

Бачиться доцільним, з метою підвищення ефективності процесу навчання, посилення виховної функції права, зупинитися на питанні формування в учнів цих основоположних провідних ідей під час вивчення такої його важливої галузі, як конституційне право. Даний підхід зумовлюється тим, що конституційне право охоплює не яку-небудь одну сферу суспільних відносин, а визначає докорінні підвалини державного і суспільного устрою країни. Це головна галузь права, основа всієї правової системи.

На досвіді ми переконалися у тому, що з метою прилучення учнів до гуманістичної світоглядної і практичної цінності принципу законності як найбільш всеохоплюючого, важливо пояснити їм його сутність, виховуючи усвідомлення законності як центральної ідеї права. Здійснюючи формування даного правового принципу, педагогам важливо враховувати, що законність – це глобальний визначальний принцип [79, 52]. Усі інші принципи немовби конкретизують, підкріплюють його, обґрунтовуючи доцільність дотримання законності.

Важливо акцентувати увагу молоді ні необхідності зміцнення законності, роль якої у зв’язку із подальшим розвитком нашого суспільства дедалі більш зростає. Наголошуємо на органічному взаємозв’язку законності і демократії, підкреслюючи, що законність є найважливішою передумовою існування і розвитку будь-якої держави взагалі і України зокрема. Без неухильного додержання законів демократія неможлива, бо демократія без законності існувати не може, тому що справжня демократія – це висока дисципліна, неухильне дотримання норм поведінки в суспільстві [69, 4]. Педагогу доцільно також враховувати: якщо на різні суспільства ідея законності є провідною ідеєю правової ідеології, то на особистісному рівні вона є основною правовою властивістю, яка цементує індивідуальну правосвідомість, бо становить внутрішній критерій істинної цінності правових поглядів, почуттів і установок особистості.

Приступаючи до вивчення права, важливо довести учням, що принцип законні ті є наскрізною ідеєю Основного Закону нашої держави. При цьому увагу необхідно приділити аналізу статей Конституції України, що характеризують законність як головний принцип діяльності держави України, усіх її органів, громадських організацій, посадових осіб, а також поведінки громадян. У цій темі учні вперше ознайомлюються з визначенням Конституції України як Основного Закону держави а, отже, і конституційного права – провідної галузі права [31, 24]. У зв’язку з цим пояснюємо, у чому суть вищої юридичної сили Конституції України стосовно інших нормативних актів: указів, постанов і т.д.

Матеріал допомагає учням таким чином зрозуміти взаємозв’язки між Основним Законом нашої держави, законами та іншими нормативними актами, між законом і законністю, а також усвідомити суть принципу верховенства права, що базується на основі законності. Отже, «учня поступово водять до усвідомлення поняття «правова держава», однією з найважливіших ознак якої є верховенство права, його принципів, законів в усіх сферах суспільного життя, що означає повне і неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма, без винятку, громадянами держави, громадськими організаціями, посадовими особами» [47, 54].

Отже, за такою побудовою формування принципу законності висвітлюється його сутність, робляться висновки: існування суспільства неможливе без певних правил – юридичних норм, що регулюють поведінку людей; законність – основа життєдіяльності суспільства, його громі законність – засіб забезпечення і охорони громадський особистих інтересів членів суспільства, правова гарантія дальшого розвитку і зміцнення держави. Формування принципу законності відбувається у прямому зв’язку з вихованням переконаності, внутрішньої узгодженості з законом, тому що лише в умовах законності можливий розвиток демократії, вільний розвиток кожної людини, суспільства,

Важливою у правовому вихованні є «цілеспрямована робота над усвідомленням учнями розуміння співвідношення права, законності і справедливості, їх єдності» [54, 42]. В учнів потрібно сформувати уявлення: якщо право закріплює основи справедливості, то законність є одним із основних засобів, який забезпечує справедливість. Юридичне мислення, передусім, передбачає справедливе мислення. Ось чому для виховання особистості винятково важлива ідея справедливості, яка с основною ідеєю права.

Підводимо учнів до розуміння того, що тільки реальне народовладдя може бути основою справжньої справедливості у державі. У цьому зв’язку важливо висвітлити питання про необхідність удосконалення демократії шляхом самоврядування народу, залучення його до управління справами суспільства.

Звертаємо увагу учнів на те, що принцип справедливості реалізується в регулюванні справедливого розподілу суспільних фондів споживання залежно від соціального становища громадян. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, тобто право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у статі та в інших випадках, передбачених законом. Акцентуємо на тому, що розподіл через суспільні фонди споживання і у майбутньому буде використано для здійснення діяльної допомоги громадянам, з метою утвердження справедливості,

Учні таким чином переконуються є соціальній цінності права, призначенням якого є закріплення і гарантування прав і свобод людини, що сприяє її розвитку, а також притягнення до відповідальності за свавілля і беззаконня [49, 21]. Такий підхід, як переконує досвід, дає змогу простежити, у якій мірі і яким чином викладення під час вивчення

Конституції змісту навчального матеріалу у запропонованих напрямах забезпечує формування і засвоєння провідної ідеї права.

Вищевказане сприяє усвідомленню учнями справедливості права, його гуманізму, дає відповідні морально-правові орієнтири. Вироблення оцінного, особистого ставлення до права, виховання правових переконань, усвідомлення необхідності дотримання законів зумовлюють становлення в учнів впевненості в тому, що «справжнє призначення права полягає у значенні міри справедливості і свободи» [12, 3]. Це є важливою новою формування правосвідомості, тому що справедливість, будучи у своїй основі категорією моралі, має важливе регулятивне значення для правомірної поведінки, є невід’ємним елементом правосвідомості. У суспільстві справедливість має виявлятися в рівності громадян – членів суспільства.

Методично виправданий розгляд принципу рівноправності у тісному зв’язку з історичними етапами розвитку суспільства, починаючи з виникнення держави. Доцільно узагальнити попередні знання учнів з історії виникнення первісних ідей щодо рівності як невід’ємного права людини, умови їх подальшого розвитку. Необхідно звернути увагу учнів на те, що «у відомому міжнародно-правовому документі – Декларації прав людини і громадянина визначено: Закон повинен бути рівним для всіх, як у тих випадках, коли він захищає, так і у тих випадках, коли він карає» [50, 7]. Всім громадянам, зважаючи на їх рівність перед законом, відкритий однаковою мірою доступ до всіх громадських посад, місць і служб відповідно до їх здібностей і без будь-яких відмінностей, крім зумовлених їхніми доброчесностями і здібностями.

Спираючись на ці «відправні точки», на вже сформовані знання, під час бесіди варто перейти від положень і висновків, зроблених раніше в історичному аспекті, до положень і висновків юридичного змісту. Вихідним напрямом у пізнанні принципу рівноправності є визначення його основного змісту, який відбито у статтях 21, 24, 38, 43, 51, 52, 71. 76 103, 141 Основного Закону держави. Отже, формування ідеї рівноправності необхідно поєднувати з роботою над текстом даних статей, у яких розкриваються її сутність як важливого конституційного принципу.

Принцип рівноправності, який «передбачає рівну для всіх гарантованість прав, свобод і добросовісного виконання обов’язків» [60, 43], є вихідним. З нього випливає ідея про рівність не тільки прав, а й обов’язків, їх єдності, бо не може бути прав без обов’язків.

Для усвідомлення ідеї єдності прав і обов’язків як стрижневої, провідної, важливо правильно розуміти співвідношення її структурних, складових елементів – понять і часткових ідей. У цьому зв’язку визначаємо основне коло понять, часткових ідей, на базі яких повинна будуватися робота над формуванням правового принципу невіддільності здійснення прав і свобод від виконання громадянами своїх обов’язків. Зокрема, під час формування цього принципу рекомендується звернутися до наступних правових понять, положень, які по суті становлять зміст основних прав і обов’язків громадян, класифікувавши їх на три групи за сферою реалізації в суспільному житті [1, 50–51].

1. Особисті права і обов’язки, які необхідні для існування і вільного розвитку особи.

Право на: життя, свободу та особисту недоторканість; повагу до своєї гідності; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; свободу світогляду і віросповідання; недоторканість житла; таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншого захищеною законом таємницею; спростування у судовому порядку недостовірної інформації про себе і членів сім’ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації; відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням, у разі скасування вироку суду як неправосудного; свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну; право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов’язки: не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; поважати національні почуття інших людей; не втручатися в особисте і сімейне життя інших людей.

2. Соціально-економічні та культурні права і обов’язки, які пов’язані із реалізацією особи в сфері соціально-економічних відносин, духовних цінностей суспільства.

Право на: працю; підприємницьку діяльність; соціальний захист; належні, безпечні і здорові умови праці, на оплату праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом і своєчасне ї одержання; страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; відпочинок; житло; достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї; освіту; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; безпечне для життя і здоров’я довкілля; право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім’ї; право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою.

Обов’язки: сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; використовуючи право власності, не завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі; одержати повну загальну середню освіту; обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття, а обов’язок повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків; володіти державною мовою; не використовувати, не поширювати результати інтелектуальної творчої діяльності без згоди автора, крім винятків, встановлених законом; не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.

3. Політичні права і обов’язки, які пов’язані з участю громадян в політичному житті суспільства:

Право: брати участь в управлінні державними справами у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування; право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації за винятком обмежень, встановлених законом; на участь у професійних спілках; вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір в межах закону; збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації відповідно до закону; направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Обов’язки: захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України; шанувати державні символи України; неухильно додержуватися Конституції України та законів України; не брати участь в утворенні і діяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війки, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Як свідчить практика викладання, «педагоги не роз’яснюють учням зміст, співвідношення зазначених понять, положень, ідей у органічному зв’язку з провідні принципом права – принципом єдності прав і обов’язків» [55, 59]. У цьому зв’язку виникає питання, якою повинна бути логіка викладу правового матеріалу до структури знань, метою забезпечення внутрішньої органічності знань.

На нашу думку, доцільно дотримуватися такого плану:

1) показати, що ідея єдності прав і обов’язків – це конституційний принцип, сформульований у статті 23 Основного Закону: «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистої, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості, а також обов’язки держави перед громадянами;

2) розкрити, що у даному конституційному принципі інших людей (стаття 68), а головним обов’язком держави повинно бути утвердження і забезпечення прав і свобод людини, тобто державна влада має гарантувати здійснення основних прав людини;

3) підкреслити, що недотримання громадянами обов’язків, настанов правових норм тягне відповідальність перед суспільством, державою, співгромадянами;

4) переконати, що в умовах цивілізованої, демократичної держави особистість здобуває справжню свободу у єдності з суспільством і державою, а не у протистоянні їх.

Ознайомившись із загальним визначенням поняття «юридична відповідальність» в елементарній формі, не називаючи поняття, його змістом, доцільно від абстрактного загального знання про нього пройти шлях до осмислення сутності конкретних видів правової відповідальності. При цьому важливо виходити із системи обов’язків громадян, у разі невиконання яких встановлюється юридична і моральна відповідальність. Ось чому робота по формуванню правового принципу відповідальності за вину триває під час вивчення конституційних обов’язків громадян України. Тут доцільно приділити увагу аналізу зазначеного напряму наступних питань даної теми, зокрема питанням щодо конституційних обов’язків громадян України, єдності прав і обов’язків.

Таким чином, поняття «юридична відповідальність», уявлення про обсяг і характер обов’язків громадян, відповідальності громадян перед державою за їх виконання – це «попередній синтез, один з основних елемент, формованого в учнів знання принципу відповідальності за вину» [57, 41]. Усю наступну роботу (диференціювання знання) слід здійснювати шляхом розвитку все більш збагачених змістом понять, положень та ідей.

З цих позицій, залежно від того, яке правопорушення вивчається, формуємо в учнів уміння самостійно аналізувати такі види юридичної відповідальності: а) дисциплінарна; б) адміністративна; в) цивільна; г) кримінальна [47, 53].

Таким чином, діагностика виявлення усвідомленого засвоєння провідної ідеї права – відповідальності за вину – перебуває у прямій залежності з розкриттям змісту поняття, призначення, ролі, видів відповідальності вже під час вивчення конституційного права. Такий підхід дає змогу осмислити наступний навчальний матеріал у світлі цієї провідної ідеї. Виховне завдання полягає у тому, щоб «допомогти учням дійти висновку: правові обов’язки слід неухильно виконувати; юридичних норм необхідно чесно і сумлінно дотримуватися» [68, 62]. Глибоке розуміння юридичних законів повинно «поєднуватися з моральною відповідальністю, усвідомленням доцільності виконання обов’язку, закріпленого в законі» [17, 109]. Це сприятиме вихованню у молоді осмислення відповідальності, необхідності її для суспільства як важливого чинника його розвитку.

Отже, вченими зроблена спроба виділити провідні принципи – наскрізні ідеї права, які відповідають загальнолюдським цінностям, а також висвітлити їх зміст під час вивчення Основного Закону – Конституції України, головної галузі права.

Методологічна роль формування основоположних наскрізних правових принципів (ідей) полягає у «роз’ясненні соціального сенсу і призначенні юридичних норм у світлі загальних правових принципів, у забезпеченні відповідного рівня оволодіння знаннями, що дає змогу глибоко виявити внутрішню природу права, максимально наблизитися до нього, сприяючи вихованню правових переконань» [33, 112]. Так складається міцний і надійний фундамент для формування правосвідомості молодої людини, її правомірних установок, соціальної активності. Правові цінності сприймаються учнями як принципи життєвої поведінки, тому що ідея є не тільки пізнанням, а й рушієм, прагненням до самовиявлення.

Таким чином, існують певні резерви для практичного здійснення педагогічної правовиховної роботи. Формування основоположних наскрізних гуманістичних принципів, що втілюють головне і вирішальне у змісті права, вирішує стратегічне завдання – обґрунтування і впровадження у свідомості учнів ідей високої соціальної цінності права, без чого неможливе ефективне виховання молодого покоління.