Походження назви міста

Ситуація з походженням назви міста не менш заплутана аніж з датою його заснування. На сьогодні мається дві гіпотези: 1) назва дана військовій слободі за назвою іншого населеного пункту; 2) назва дана населеному пункту з огляду на особливості навколишньої місцевості. Як перша так і друга гіпотези мають свої варіанти. В радянські часи більшість краєзнавців та топонімістів (В.Жилінський, Ю.Кругляк, Ф.Кущ, В.Фоменко сходилися на думці що в даному випадку була повторно використана назва с. Гуляйполя, що зараз прозивається с. Златополем Кіровоградської області України. Проте, як неспростовно довів сучасний знавець запорізької топоніміки Юрій Князьков колишнє кіровоградське Гуляйполе це ніякий не Златополь, а сьогоднішнє с. Гулевичі. До того ж, виявляється, що старовинне Гуляйполе, справді історично відоме, як зручне місце для чумацького відпочинку, було досить невеликим населеним пунктом, а значить ніколи не мало надлишку людських ресурсів необхідних для виводу колонії. Та і серед перших насельників пригайчурської слободи не зафіксовано прибульців з цих країв, натомність згадуються рідні для них Полтавська, Чернігівська і Київські губернії. Працівник гуляйпільського краєзнавчого музею С.Серьогін в свою чергу називає першо-початковим Гуляйполем якесь с.Гуляйполе Полтавської губернії, якого на сучаних картах взагалі немає і селян якого князь Потьомкін, буцімто, поселив у пригайчурських степах. На нашу думку до цієї колекції гуляйполь треба додати ще одне с.Гуляйполе, Криничанського району Дніпропетровської області, а також с. Гуляйполе в сучасній Харківській області. Гіпотеза з прив’язкою до схожої назви себе схоже не виправдовує. На цьому фоні більш вірогідним вважаємо інший варіант. Тут теж є дві версії. Євдоким Косяк говорить, що прозвали слободу самі селяни побачивши, що “в той час, як вся “округа”… вже давно була зайнята поміщиками, це саме місце, або поле, що під слободою, давно лежало пустирем і тому прозвалося “Гуляй-Полем”, тобто “гуляючим” (необробленим) полем. Л.Верьовка, в свою чергу, наводить інший переказ, буцімто назву слободі дав посадовець, який супроводжував першу партію поселенців. Огледівши навколишні степи він назвав слободу Гуляй-Полем. На нашу думку велика кількість гуляйполь на карті Південної України свідчить не про те, що одні з них є колоніями інших і названі в їх честь, а скоріше про традицію найменування новоствореного населеного пункту серед цілинних земель цим терміном, що був широковживаним синонімом поняття “незайманої землі”.[4] (див. ст.32)

Особливістю історії досліджуваного міста є й та обставина, що його найменування протягом історичного існування мало кілька варіантів написання і вимови, які до того ж протягом довгого часу використовувалися паралельно. А саме: Гуляй-Поле, Гуляйполь та Гуляйполе. Назва поселення Гуляйполь, яка нагадує традиційні для українського Півдня назви містечок (Мелітополь, Маріуполь, Нікополь) відмерла ще в другій половині ХІХ ст. Назви Гуляй-Поле і Гуляйполе паралельно використовувалися навіть в офіційних випадках до 1920 р. Додамо, що місцеві жителі традиційно вимовляють назву свого міста з наголосом на першому складі слова. В суперництво двох варіантів написання назви несподівано втрутилася політика. Махновські повстанці вперто називали свою “столицю” Гуляй-Полем, що викликало відповідну реакцію у їхніх ворогів, що стали величати містечко не інакше як Гуляйполем. Це добре помітно як по “білогвардійській”, так і по “червоній” пресі. Після придушення повстання репресіям були піддані не лише прихильники анархістської доктрини, але й “махновська” назва міста, яке з тих часів і до сьогодні офіційно величається Гуляйполем. Варто також згадати і про народну жартівливу назву цього населеного пункту - Махноград, що масово вживається і на початку ХХІ ст. Принаймні, якщо в якомусь навколишньому районному центрі ви просите в касі квиток до Махнограда, то в касирів не виникають жодні сумніви, щодо того, в який саме населений пункт ви збираєтесь. Київський історик В.Волковинський вважає, що назва «Махноград» була офіційно дана махновцями в жовтні 1919 р. після звільнення містечка від денікінців. Навряд, що подібний інцидент мав місце насправді. Історик, схоже, просто не помітив іронії з якою завжди вимовляється ця назва, а по-друге, подібна назва Гуляйполя почала зустрічатися ще в першій половині 1919 р., коли власне і виникла територія “вільного району”, чи то пак - “Гуляйпільської республіки”, яка, в свою чергу, потребувала такого свого атрибуту як “столиця”. В цій ситуації, до речі, можна побачити новітній прояв старої української традиції. Свого часу гетьманські резиденції, невеликі міста Чигирин, Батурин чи Глухів теж претендували на звання козацької столиці спираючись на фактор своєї близькості до глави держави. Так само і Гуляй-Поле, як Батьківщина Н.Махна претендувало на роль, принаймні, регіональної “столиці”, хоча в цей час махновці контролювали більші за розмірами міські центри, що мали залізничне сполучення, приазовські порти, врешті-решт губернський Катеринослав. [5] (див. ст.32)

З усього вищенаведеного можна зробити наступні висновки. Роком заснування міста, хоча б на альтернативній основі, з обмовками, можливо вважати не 1785 чи 1786, а 1770 рік. А першими його насельниками - козацьке населення Вольностей війська Запорозького. Першо-початкової назви даного населеного пункту на сьогодні не встановлено, а існуюча виникла як описова для місцевості вже згодом зі зміною населення і статусу пригайчурського поселення в 1786 р.