Контекстуальні та ситуативні неповні речення

в романі "Яса

 

Неповні речення класифікують на контекстуальні, ситуативні та еліптичні. Розглянемо кожен з вищенаведених типів на прикладах з роману Ю.Мушкетика "Яса".

Контекстуальні неповні речення. Це такі структури, в яких пропущений член (члени) визначається з контексту, переважно з попереднього речення. Найчастіше це речення з неназваним підметом. У таких реченнях пропущене слово може бути відновлене завдяки контекстові. Власне, й причиною його пропуску є те, що в контексті це слово раніше вже вживалося і немає потреби його ще раз повторювати:

"То дзвенітиме і свистітиме тиша, яка на ту мить поміняла свою барву. Зараз вона теж інша. Зелена, важка, в росі і надвечірній імлі… " [13;564]. Виділене речення не містить підмета. Він стає зрозумілим з двох попередніх речень уривка - "тиша". Це речення підкреслює особливості тиші, допомагає читачеві краще її уявити.

"Він дивився на воду і не знав, чого сидить тут. І не знав уже гаразд, для чого живе на світі " [13;271]. В наведеному реченні також відсутній підмет "він", який також стає зрозумілим з контексту. Йдеться про стан душі персонажа роману. Глибоко розкрито зміст його розгубленості.

"Посеред усього цього кривавого розору, неначе острівець посеред спіненої ріки, стоїть Запорозька Січ, але не просто стоїть, довкола неї чи не в першу чергу закручуються грізні смерчі, вона переймається звитягою і боріннями тих, хто обіцяє народу волю і Україні злуку. А на ній, у її серці, — він, божою волею кошовий Війська Запорозького. Колись невгамовний, рвійний, нестримний, а нині оступлений важкими думами, сумнівами, з темною осмутою в душі " [13;657]. У цьому реченні підмет також відсутній, проте з попереднього тексту стає зрозуміло, що мова тут ведеться про "кошового отамана Війська Запорозького". Такий опис одного з головних героїв роману допомагає читачам краще уявити його характер та стан душі.

Часто в неповних двоскладних реченнях пропущений присудок:

" А вода по каменю, а вода по білому ... Вона набігала валами, спадала потоками, розбиваючись на тисячі струмин, а внизу клекотіла жовто-біла піна, й ревисько стояло, неначе десь у глибинах крутилися сотні жорнових каменів " [13;318].  Цим реченням описується невпинність та бурхливість течії. Читач ніби заглиблюється в неповторну красу рідної природи.

У неповних реченнях можуть опускатися не лише головні, а й другорядні члени речення:

"Завтра султан накаже викинути геть усі три місяці. Або перенесе опочивальню в інше місце. Так, накаже перенести в західне крило палацу " [13;241]. В наведеному виділеному реченні пропущено підмет ("він" або "султан") та додаток (перенести що? - опочивальню).

Неповні контекстуальні речення вживають у всіх стилях, але особливо характерні вони в діалогічному мовленні. "При чергуванні запитань і відповідей репліки "чіпляються" одна за одну, утворюючи єдине діалогічне ціле, в якому немає потреби повторювати вже сказане. Часто в репліці опускаються всі члени речення, крім головного, який є ремою"[17;271].

Пропуск членів у неповних реченнях — надзвичайно важливий чинник економії в мові, він дозволяє стисло й динамічно викласти інформацію.

Серед неповних ситуативних речень виділяються [23;349]:

- прості речення з пропущеним головним або другорядним членом;

- складні речення з пропущеною головною або підрядною частиною;

- неповні речення, які є частиною складного речення з пропущеним членом, що називається в другій частині складного речення.

 

Ситуативні неповні речення. У цих структурах пропущений член (головний або другорядний) не вживається з огляду на ситуацію мовлення, з якої він зрозумілий. Наприклад, у процесі спілкування двох чи більше осіб часто не називають зрозумілі для обох мовців речі. Наприклад:

"— Туди дивися. — Помовчав і сказав тихо, мовби самому собі: — Святе це місце. — чати. Найсвятіше на всій Україні. Стій, хлопче! Нехай наллється відвага в твою душу!" [13;97]. Наведений приклад - використання ситуативних неповних речень в конструкціях з прямою мовою.

Проте найчастіше і найширше використовуються ситуативні неповні речення у діалогічному мовленні, де (особливо в репліках-відповідях) пропущені головні і другорядні члени речення, нерідко одночасно. В такому разі неповне речення являє собою рему. Наприклад:

"— Король казав: ти пив з ним чару дружби, — белькотів посол.

— Миру! Тоді він був ще коронним.

— Ще казав: ти мудрий, хитрий і тихий.

— Ніколи не був.

— Ага. Щось ти й тоді вчворив." [13;738].

"— Так куди ти йдеш, хлопче?

— До Колобродів, — трохи нітячись, відказав Кайдан" [13;739].

"— Ти хоч чуєш? — з серцем обізветься кошовий.

Мовчить.

— Чуєш, питаю?

— Та чую " [13;253]

Наведені вище приклади неповних ситуативних речень - реми, оскільки в них пропущено не лише один з головних членів, а й інтуїтивно вгадуються другорядні. Наприклад:

— Ще (король) казав: ти мудрий, хитрий і тихий.

— (Я) Ніколи не був (мудрим, хитрим і тихим).

Останнє речення - рема, оскільки пропущено не лише підмет, який виражається особовим займенником "Я", але й однорідні означення.

"— Так куди ти йдеш, хлопче?

— (Я йду) До Колобродів, — трохи нітячись, відказав Кайдан"

У цьому реченні пропущена граматична основа - і підмет, і присудок. Вони стають зрозумілими читачу з контексту попередніх речень.

— (Ти) Чуєш, (я) питаю (тебе)?

— Та чую (я) ".

Наведений приклад діалогу складається з трьох неповних ситуативних речень. В кожному з цих речень пропущено підмет, який можна виразити особовим займенником. В другому реченні також пропущено додаток. Ситуативно пропущені члени речення в поданому діалозі вгадуються, проте такі скорочені, неповні речення сприяють кращому сприйманню тексту, асоціюють діалог з живою розмовою.

У ситуативних реченнях пропущений член стає зрозумілим не з контексту, а з мовленнєвої ситуації. Оскільки всі учасники розмови знають, про що йдеться, те чи інше слово може випускатися.

Ситуативні неповні речення вживаються в основному в усному мовленні. При цьому зрозуміти їхній зміст допомагають також міміка, жести, інтонація.

Отже, в романі "Яса" Юрій Мушкетик застосовує яскраві зразки неповних контекстуальних та ситуативних речень. Перший тип додає більшої яскравості та точності описам природи, зовнішності персонажів, а другий - наближає монологи та діалоги героїв твору до живої розмовної мови.