Тема 3. Визначення складу контрагентів вкладників, позичальників, а також порядку формування і отримання доходів по установчих внесках

Норматив адекватності основного капіталу банку встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і платників від непередбачуваних збитків яких може зазнати банк в процесі своєї діяльності. Він розраховується, як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банку.

Норматив максимального розміру і кредитного ризику на одного контрагента встановлюється для обмеження ризику, що виникає в наслідок невиконання окремими клієнтами своїх зобов’язань. Він визначається, як співвідношення сум всіх вимог банку до цього контрагента та всіх поза балансове зобов’язань виданим банкам, щодо цього клієнта до капіталу банку нормативне значення має не перевищувати 25%.

Норматив великих кредитних ризиків встановлюється з метою обмеження кредитного ризику за окремим клієнтом або групою пов’язаних клієнтів. Визначається, як співвідношення всіх зобов’язань клієнта або групи пов’язаних клієнтів перед банком і всіх позабалансових зобов’язань виданих щодо цього клієнта або групи, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення має не перевищувати восьмикратний розмір регулятивного капіталу.

Прибуток банків формується за рахунок доходів, одержаних в наслідок впровадження ним діяльності і визначається відповідно до законодавства.

Прибуток після сплати податків та інших обов’язкових платежів підлягає розподілу у строки та відповідно до порядку розподілу прибутку банку, що визначаються наглядовою радою, а також за прийнятим нею рішенням про розподіл прибутку.

Банк не виплачує дивіденди та не розподіляє капітал у разі, коли такі виплати чи розподіл можуть призвести до порушення нормативу адекватності капіталу [3, с.55].

Самостійна робота

Охарактеризувати правові та економічні основи діяльності банку

Банк - це особливий вид капіталотворчого підприємства, яке мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб’єктами ринкових відносин, а також надає інші послуги. Банки і банківська система - це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом.

У ринковій економіці вартість посередницького капіталу є однією із функцій ринкових сил, яка відображає поряд з іншими явищами, попит і пропозицію фінансові цілі даного типу посередника, а також потенційний ризик як кінцевого споживача капіталу так і посередника, який забезпечує цей капітал.

Банківська система України сформулювалася у 1991 році і складається із двох рівнів. Така побудова пов’язана з різними особливостями, насамперед - наглядом держави та перевагою роботи у грошовій сфері. Банки займають особливе місце у ринковому середовищі, тому що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх ланок ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків:

забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту;

здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях;

проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці;

сприяння підвищенню ефективністю економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема.

Банки - це особливі інституції ринку які в своїй діяльності керуються вимогами закону. Отже, банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим наглядом держави. Хоча, як юридичні особи банки економічно самостійні і повністю не залежать від виконавчих і законодавчих органів влади в рішеннях, які пов’язані з їх оперативною внутрішньою діяльністю. Щодо правового впливу на банківську діяльність, то його можна розділити на зовнішні і внутрішні.

Головним джерелом регламентації роботи банків є Закон України " Про банки і банківську діяльність" (березень 1991 рік) в якому чітко розмежовуються функції Національного банку України та комерційних банків, порядок створення, капітал, відповідальність, контроль.

Національний банк України, як керівний орган діяльності банківської системи працює відповідно до Закону України " Про Національний банк України" в якому регламентується його законодавче право здійснювати вплив на роботу банків з допомогою видачі їм ліцензій, постанов, положень, рекомендацій. У зв’язку з тим, що банківська установа обслуговує юридичних і фізичних осіб незалежно від форми власності та організаційної будови вона повинна спиратися на ті законодавчі акти, які регламентують діяльність клієнтів для визначення специфіки їх обслуговування. Особливості ринкової інфраструктури в цілому та сегменті ринку (валютний, фінансовий, кредитний) зумовлюють вплив на законодавчу базу банку всіх загальноекономічних нормативних актів. Банки залишаються підзвітними в кінцевому результаті Національного банку України.

Аналіз історії і сьогодення банківської справи та механізму та функціонування грошового ринку визначає, що банківська діяльність складається з трьох основних посередницьких функцій:

мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів;

надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів;

здійснення розрахунків між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку, як центрального так і комерційного [4, с.608].

Розділ 2. Ознайомлення зі змістом роботи структурних економічних служб фінансово-кредитної установи