2) Система, моделі та методи мотивації
Система мотивації характеризує сукупність взаємопов'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому, щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства.
Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання.
Існують такі моделі мотивації праці:
1. Модель, що грунтується на теорії потреб.
1.1. фізіологічні потреби;
1.2. потреби в захищеності та безпеці;
1.3. соціальні потреби;
1.4. потреби в повазі;
1.5. потреби самовираження.
2. Модель, що ґрунтується на теорії очікування. Це передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманого винагородою, а також очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів.
3. Модель, що ґрунтується на теорії справедливості. Порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що виконують аналогічну роботу.
|
|
Система мотивації на рівні підприємства повинна базуватися на таких вимогах:
– надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;
– узгодження рівня оплати праці з її результатами та визначення особистого внеску в загальний успіх підприємства;
– створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту усіх працівників;
– забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання підвищення кваліфікації та перекваліфікації;
– підтримування в колективі атмосфери довіри та можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками. Виділяють такі методи мотивації продуктивності діяльності:
– економічні, грошові (премії): відрядна та погодинна форма оплати праці, премії, надбавки, доплати, виплата дивідендів; –економічні непрямі: пільгове оподаткування, пільгове користування транспортом, майном, пільгове харчування;
– негрошові методи: просування працівників по службі, підвищення якості праці, охорона праці та ін. Порядок регулювання поведінки окремих категорій персоналу передбачає п'ять етапів:
– виявлення конкретного виду поведінки та його зв'язку з результативністю роботи працівника; – вимірювання частотності тих чи інших видів поведінки;
– виявлення на підставі аналізу наявних можливостей поведінки людей; – розробка та застосування стратегії втручання у поведінку працівників; – оцінювання одержаних результатів.
Висвітліть особливості організаційних структур управління підприємствами різних форм власності
|
|
ОСУ-форма с-ми упр-ня, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її ел‑в. Кожен ел‑т цієї структури має своє певне місце та відповідні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію. Зв’язки поділ. на:
1) лінійні (виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів У.).
2) функціональні (хар-ть взаємодію керівників, що виконують певні ф-ії на різних рівнях п-ва). 3) міжфункціональні (мають місце між підрозділами одного і того ж рівня).
Лінійна-організаційна структура. Переваги: – чіткість взаємовідносин, – несуперечливість команд, – оперативність підготовки та реалізації упр‑х рішень, – надійний контроль. Недоліки: – керівник повинен бути висококваліфікованим універсалом.
Функфіональна структура. Переваги: – компетентне керівництво по кожній ф-ії У., – чутливість до нових явищ у зовн. середовищі. Недоліки: – суперечливість та неузгодженість розпоряджень, які отримують виконавці, – труднощі координації дія-ті упр‑х підрозділів, – зниження оперативності роботи органів У.
Лінійно-функціональна стр. Переваги: – швидка реалізація упр‑х рішень, – спеціалізація та підвищення еф-ті роботи функц‑х підрозділів, – швидке упр‑я ресурсами. Недоліки: – в умовах технол. змін зростає термін підготовки та прийн. упр. рішень, – не забезпечує злагодженості в роботі.
Дивізиональна стр. Суть: у групуванні видів дія-ті з використ. принципу поділу праці за цілями, це означає, що навколо певного в-ва форм автономна орг-на спільність. При цьому можливі 3 способи групування в-х підрозділів:1) продуктивний, 2) за групами споживачів, 3) за регіональними або місцем знаходження. Переваги: – гнучке реагування на зміни у зовн. середовищі, – швидке прийняття рішень і підвищення їх якості. Недоліки: – збіл.чисельності персоналу, – збіл.витрат на його утримання.
Матрична стр. поряд з лінійними керівниками та функ‑м апаратом виділяють тимчасові ланки – проектні групи, чкі форм. з спеціалістів постійних функц‑х відділів. При цьому вони тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт працівники проект. Груп повертают. до своїх функ‑х підрозділів. Переваги: – висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Недоліки: – збіл.чисельності упр-го апарату, – збіл.к-ті інф-х зв’язків між робітниками підрозділів, – виникнення конфліктних ситуацій через невизнання принципу єдиного керування.
Множинна стр. може поєднувати різні структури У. залежно від типу п-ва та специфіки в-ва (у крупних компаніях).